Так от, оці кілька деталей – то й усе, що дійшло до нас від тих прадавніх нюйокерів. Повідомляється, одначе, що під час копання в центрі імператорського саду (котрий, як ви пам’ятаєте, займає весь острів) робітники видобули із ґрунту кубічну брилу, витесану з граніту, вагою кількасот фунтів. Вона дуже добре збереглася – їй майже не завдав шкоди навіть той руйнівний землетрус, що поховав брилу під землею. На одній із граней брили виявлено мармурову дошку з (ви тільки подумайте!) письменами – цілком розбірливими письменами. Пандіт мало не збожеволів од захвату. Відокремивши цю дошку, за нею знайшли порожнину, в якій стояла свинцева скринька, повна всяких монет; а ще там був довгий сувій з якимись іменами, кілька аркушів з текстом, на вигляд дуже схожих на газети, і ще деякі предмети, що становлять величезний інтерес для археологів! Не може бути сумніву: все це – найсправжнісінькі амрикканські реліквії, що належать саме племені нюйокерів. Скинуті нам на борт газети містять зображення монет, рукописів, тогочасних книг тощо. Я переписала вам для розваги нюйокерські письмена з мармурової дошки:

Те, що я оце тут подаю, є буквальний переклад, виконаний особисто Пандітом, отже, ніяких помилок бути не може. З цих кільканадцяти збережених часом слів ми добираємо багато надзвичайно важливих наукових відомостей, не в останню чергу цікавих, зокрема, тим фактом, що вже тисячу років тому справжні пам’ятники вийшли з ужитку, разом з іншими вкрай потрібними речами: люди задовольнялись, як і ми тепер, лише тим, що оголошували бажання звести монумент у якомусь не дуже віддаленому майбутньому; закладали ретельно наріжний камінь, «покинутий, самотній» (вибачте мені цю цитату з великого амрикканського поета Бентона[21]!), як запоруку шляхетного наміру. З цього чудового напису ми також цілком недвозначно дізнаємося все про ту знаменну здачу – а саме: як і де вона відбувалась, і що здавали. Що стосується де, то це був Йорктаун (а де він усе-таки був?), а щодо що, то це був генерал Зернуолліс (напевне, якийсь багатий торговець зерном). Його й здали. Письмена увічнюють здачу – чого? – ну, «лорда Зернуолліса». Єдиним питанням лишається, куди вони могли його здати. Але коли згадаємо, що ті дикуни напевне були канібалами, то дійдемо висновку, що вони здали його на сосиски. Що ж до того, як відбувалася здача, сказано ж цілком ясно: лорда Зернуолліса здали (на сосиски) «при сприянні Монументальної асоціації імені Вашінгтона» – безперечно, благодійного товариства, що займалось урочистим похованням наріжних каменів… Але, рятуй нас сила Божа! Що там коїться? А, розумію – наша повітряна куля луснула, ми скоро шубовснемо в море. Тому я встигну додати тільки таке: побіжний перегляд відбитків монет, газет і всього іншого переконує, що справді визначними людьми тих часів серед амрикканів були такий собі Джон, коваль, і такий собі Захарія, кравець[22].

Прощавайте ж, до зустрічі. Одержите ви коли цього листа чи ні, то справа зовсім неістотна, оскільки загалом я писала собі для розваги. Одначе я запхну рукопис у пляшку й кину в море.

Ваша повік

Пандіта.