Більшу частину цієї статті (починаючи зі слів «…на нашу думку, багато яка новела По виникла з нічого…» і закінчуючи словами «…народився виключно з потреб тектоніки оповідання», Майк Йогансен вставив також у свою книгу «Як будується оповідання», (II частина (аналізи), розділ «Новела з нічого»). Дивіться видання «Майк Йогансен. Як будується оповідання», Харків, «Книгоспілка», 1928; або «Майк Йогансен. Вибрані твори», Київ, «Смолоскип», 2001.

Цю статтю Майка Йогансена піддав суворій критиці український літературознавець Володимир Миколайович Державін у своїй рецензії, опублікованій у журналі «Критика», № 7, 1928, стор. 146-148. До перекладів Йогансена і Ткаченка в рецензента не було нарікань, він назвав їх високоякісними, а от йогансенівські розмірковування про творчість Едґара По Державін визнав поверхневими та помилковими. Ту рецензію Володимира Державіна можна також прочитати у виданні «Володимир Державін. Про мистецтво перекладу: статті та рецензії 1927-1931 років», Вінниця, «Нова книга», 2015.

Серед коментарів, викладених нижче, є як коментарі самого Йогансена, так і такі, що йому не належать, додані спеціально до цієї публікації 2017 року. Коментарі Йогансена відмічені написом «Примітка Майка Йогансена».

Цікаво простежити, як одна новела По зазнаки дала матеріял для десятка чи й більше оповідань Конан-Дойла, а далі для сотень Пінкертонів та Картерів. – Немає також ніякого сумніву в тім, що xоч би Жюль Верн більшість своїх найкращих ідей просто взяв у По. «Пригода Пфаала», «Повість Піма», «Винахід Ф. Кемпелена» й інші новели, не подані в цій книзі за браком місця, дають знову ж матеріял на двох Жюлів Вернів. (Примітка Майка Йогансена)

Оця книга містить у собі новели По… – Мається на увазі «Едґар По. Вибрані твори», Харків, ДВУ, 1928.

Новаліс (нім. Novalis, псевдонім, справжнє ім'я — Фрідріх фон Гарденберг нім. Georg Friedrich Philipp Freiherr von Hardenberg; 1772-1801) — німецький письменник, поет, містик. Один з чільних представників німецького романтизму.

Акме – (дав.-гр. ακμή — найвища точка, вершина) — соматичний, фізіологічний, психологічний і соціальний стан особистості, який характеризується зрілістю її розвитку, досягненням найбільш високих показників у діяльності, творчості. Вважається, що даний період у житті людини припадає на вік від 30 до 50 років.

couleur locale (фр.) — місцевий колорит.

Сер Артур Ігнатіус Конан Дойл (англ. Sir Arthur Ignatius Conan Doyle; 1859-1930) — шотландський письменник, відомий насамперед своїми творами про Шерлока Голмса.

Жуль (або Жюль) Ґабріель Верн (фр. Jules Gabriel Verne; 1828-1905) — французький письменник. Вважається засновником жанру наукової фантастики.

Ганс Гейнц Еверс (нім. Hanns Heinz Ewers, 1871-1943) — німецький письменник і поет, автор містичних розповідей і романів готичної спрямованості.

Оскар Фінґал О'Флагерті Вілс Вайлд (або Уайльд) (англ. Oscar Fingal O'Flahertie Wills Wilde; 1854-1900) — видатний ірландський англомовний поет, драматург, письменник, есеїст.

Герберт Джордж Велз, або Уеллс (англ. Herbert George Wells; 1866-1946) — англійський письменник, найбільш відомий як прозаїк-фантаст, хоча писав також романи реалістичні, побутові, мав у доробку праці історичні, за темами політики та настільних ігор, а також публіцистичні. Один із засновників наукової фантастики, поряд з Жулем Верном.

«Вапліте» — літературознавчий журнал, що видавався у Харкові 1927 року літературним об’єднанням з тією ж назвою (абревіатура ВАПЛІТЕ означає Вільна академія пролетарської літератури). Вийшло лише 6 номерів «Вапліте», після чого рішенням влади видання було заборонено, а наклад шостого номера вилучено і знищено. У № 2 «Вапліте» надруковано велику статтю Майка Йогансена «Аналіза фантастичного оповідання» (що ввійшла також (під назвою «Фантастичне оповідання») до його книги «Як будується оповідання», виданої 1928 року).

Deus ex machina (лат.) — Бог з машини. Вираз походить від античного театру, де в деяких виставах на сцені «раптом» (за допомогою сценічних машин) з’являвся якийсь бог і вирішував проблеми персонажів.

outrageous (англ.) — обурливе, зухвале, потворне…

як з ляйбніцівської монади всесвіт — Ґотфрід Вільгельм Ляйбніц або Лейбніц (1646 - 1716) — німецький вчений-математик, юрист, філософ — вважається останнім видатним представником філософії нового часу і попередником німецької класичної філософії. Лейбніц висунув теорію про монади (або про множинність субстанцій). Основні положення даної теорії (монадології) наступні: весь світ складається з величезної кількості субстанцій, що мають не дуалістичну (двоїсту, як у Декарта і Спінози), а єдину природу; дані субстанції називаються Монада (в перекладі з грецького – «єдине», «одиниця»); монада проста, подільна, не має протягу, не є матеріально-речовим утворенням; монада володіє чотирма якостями: прагненням, потягом, сприйняттям, уявленням; за своєю суттю монада – це діяльність, єдине, що безперервно змінює свій стан; через безперервність свого існування монада усвідомлює себе; монади абсолютно замкнуті і незалежні одна від одної (на думку Лейбніца: «не мають вікон, через які щось могло б увійти туди і звідти вийти»). Всі існуючі монади Лейбніц ділить на чотири класи: «голі монади» – лежать в основі неорганічної природи (каменів, землі, корисних копалин); монади тварин – володіють відчуттями, але нерозвиненою самосвідомістю; монади людини (душі) – володіють свідомістю, пам'яттю, унікальною здатністю розуму мислити; вища монада – Бог. Чим вище клас монади, тим більше її розумність і ступінь свободи.

Ґотгольд Ефраїм Лессінґ (1729-1781) — німецький драматург, теоретик мистецтва і літературний критик-просвітитель. Основоположник німецької класичної літератури. Писав байки в прозі, драматичні та критичні твори.

Як у ділі Дрейфуса… — Дивіться «Острів пінгвінів» А. Франса (примітка Майка Йогансена у виданні «Як будується оповідання).

“The Adventure of the Norwood Builder” — «Підрядник з Норвуда» або «Будівничий з Норвуда» — оповідання Артура Конан Дойла з циклу «Повернення Шерлока Голмса», вперше опубліковане 1903 року у “Strand Magazine”.

“The Inexperienced Ghost” — «Недосвідчений дух» — оповідання Герберда Велза (Уеллса). Український переклад Майка Йогансена і докладний аналіз ним цього твору були надруковані у журналі «Вапліте» № 2 1927, у статті «Аналіза фантастичного оповідання», стор. 139-162. Наступного 1928 року переклад з аналізом були опубліковані в книзі Йогансена «Як будується оповідання. Аналіза прозових зразків», Харків, «Книгоспілка». Також цей переклад разом із аналізом можна прочитати у виданні «Майк Йогансен. Вибрані твори», Київ, «Смолоскип», 2001, де вміщено зокрема передрук «Як будується оповідання».