"Де ж вона? -- занервувався я. -- Ще вся операцiя через неї провалиться!"

Я побачив, як Борька, майже знесилений, знову всiвся поруч iз Капiтоном, а той обiйняв хлопця за плечi та з якоюсь таємничою посмiшкою зашепотiв йому щось на вухо.

У цю мить фiранка на вiкнi вiдхилилась i звiдти вислизнув Iгор.

"Все! -- подумав я полегшено. -- Перемога!"

Iгор швидко пiдповз до мене, i ми гайнули подалi вiд будинку.

Скоро ми вже сидiли в альтанцi й чекали, поки надiйдуть нашi. Iгор сказав, що розповiдатиме вiдразу всiм. За хвилин десять прибiгла захекана Наталка.

-- Де пропадала? -- накинувся я на неї. -- Мало всю операцiю не зiрвала!

-- Ой хлопчики, -- заторохтiла вона. -- Я не хотiла! Я маму зустрiла. А вона мене -- в магазин... А там -- черга... А коли все купила, то побачила: Боря щебече з Капiтоном. Я й подумала: все в порядку, -- i гайнула сюди!

-- Добре вже, сiдай, -- мовив Iгор. -- Почекаємо Борьку...

Так ми просидiли, напевне, з пiвгодини, а Бориса все не було...

Нарештi вiн з'явився! Обличчя його сяяло, наче повновидий мiсяць, а пiд пахвою вiн нiс чималий пакунок, загорнутий у газету.

-- А довше не можна було? -- єхидно поцiкавився Iгор. -- Ми тут сидимо, чекаємо...

-- Ти не дуже! -- обiрвав його Борис. -- Я з шановним Капiтоном Порфировичем затримався!

-- От так так! -- здивувався Iгор. -- I вiдколи ж вiн для тебе "шановний"?

-- Нема чого на нього капати! Вiн старенький i дуже добрий дiдусь.

-- Ми, можна сказати, життям ризикуємо, а ти розводиш у цей час теревенi?! -- не втримався я.

-- По-перше, теревенi, як ти кажеш, я розводив для вас. А по-друге, я й без вас чудово все знаю! -- I Борька пихато замовк.

Ми не впiзнали його. Що з ним скоїлось? Отак розмовляти. I з ким? З нами, з його найкращими друзями, якi його лiтати навчили!

-- I що ж ти знаєш?! -- загрозливо пiдвiвся Iгор.

-- А те, що й ти! -- не злякався Борис анiтрохи. -- У пробiрочках шановного Капiтона Порфировича -- дитячi сни, отак! -- I вiн переможно глянув на нас. -- I ще там написано, у кого й коли цi сни придбано.

-- I... -- Iгор аж задихнувся, -- як ти... довiдався?

-- А менi Капiтон Порфирович розказав!

-- Як? -- вихопилось у мене. -- Сам розказав?!

-- А по-твоєму -- я його примусив? Звичайно -- сам... Мiж iншим, вiн може купити сни й у вас i за це непогано заплатить! Я, наприклад, продав йому свiй сьогоднiшнiй сон!

Ми спершу навiть не знали, що й казати. А коли трохи оговтались, Наталка вигукнула:

-- Як -- "продав"?!

-- А отак -- узяв i продав! -- мовив Борька. -- Та й iншi теж продам. Згодом. Жаль, зразу не можна, а то було б у мене грошеняточок -- ух!

-- А як це робиться? -- поцiкавився я.

-- Дуже просто, -- махнув рукою Борька. -- Капiтон тримав у мене перед носом пробiрку з якимось коричнювато-чорним порошком i пильно дивився на мене. Менi вiд його погляду раптом страшенно захотiлося спати, я кiлька разiв позiхнув -- i провалився в сон. Спав я, мабуть, лише кiлька хвилин, та коли прокинувся -- Капiтон уже тримав закорковану пробiрку. Вiн сказав, що мiй сон -- там.

-- Але ж як вiн туди потрапив? -- здивувався Iгор.

-- Мабуть, отой порошок його всмоктує, так само, як, примiром, сiль усмоктує вологу, -- висловив припущення Борька. -- Та ось, можете самi глянути! -- вiн витяг iз кишенi пробiрку й простягнув нам.

Ми по черзi, дуже обережно обстежили пробiрку й порошок, який виглядав точнiсiнько як звичайний молотий чорний перець, але нiчого особливо цiкавого не помiтили.

-- Таки справдi вся хитрiсть, мабуть, у цьому порошку, -- промовив нарештi Iгор. -- А навiщо вiн дав тобi цю пробiрку?

-- Вiн сказав, щоб я вдома вiдкоркував її i на нiч поклав пiд подушку. I мiй сон опиниться в пробiрцi. А вранцi треба її закоркувати й принести пiсля обiду йому.

-- А що ж оце? -- поцiкавилась Наталка, торкнувши пакунок у газетi, якого Борис усе ще тримав пiд пахвою.

Той щасливо посмiхнувся, мовчки розгорнув газету, й ми побачили, що в нiй була скарбничка -- алебастровий кiт iз щiлиною в головi -для монет. Кiт отой був страшнючий: бiлий, iз синiми губами й рожевими очицями. А до всього -- пiд гладким пiдборiддям у нього стирчав якийсь коричнево-рудуватий бант.

-- От так опудало! -- не втримався я.

-- Твiй Корнелiй -- опудало! -- вигукнув Борис. -- А мiй -розумничок, лялечка! -- I, прикривши вiд насолоди очi, потрусив свою скарбничку. У порожньому котячому черевi щось забрязкало.

-- Ось, -- промовив задоволене Борька, -- три срiбнесеньких карбованчики! I все -- за один сон! Завтра ж веду вас усiх до кiно, а потiм морозива -- вiд пуза! -- I Борис, щасливий вiд того, що тепер не ми, а вiн може всiх нас пригощати, засмiявся. Нам зробилося трохи нiяково: це ж вiн для нас старався!

-- Де ж ти розжився цiєю "лялечкою"? -- посмiхнувся Iгор.

-- Капiтон Порфирович подарував, щоб я грошики в нього складав!

-- Ну, що ж! -- мовив сумно Iгор. -- Це твоя особиста справа. А тепер послухайте, що я розповiм...

I вiн розповiв нам те ж саме, що ми почули вiд Борьки. А ще вiн бачив помiж пробiрок знайоме прiзвище -- Вовки Кучми!

Спершу ми навiть не повiрили своїм вухам, але швидко оговтались i вирiшили негайно бiгти до Володьки та про все розпитати й у нього!

8

Володька жив за два квартали вiд нас у новому дев'ятиповерховому будинку, тож ми скоро вже стояли перед його дверима.

-- Чого треба? -- спитав вiн сердито, вiдчинивши дверi.

-- Зараз про все дiзнаєшся! -- вiдказав Iгор i, вiдштовхнувши його плечем, махнув нам рукою: -- Заходьте, тут поговоримо.

Ми пройшли до кухнi.

-- Вдома хтось є, крiм тебе? -- спитав Iгор.

-- Нiкого, -- тихо вiдповiв Кучма. -- I чого ви до мене причепилися?!

-- А того, -- сказала Наталка, -- щоб ти розповiв нам, куди запроторюєш свої сни?

Вiд несподiванки Володька здригнувся, його й без того змарнiле обличчя зблiдло ще дужче, а на очах виступили сльози.

-- Нiкуди й нiчого я не запроторюю, вiдчепiться вiд мене!

-- Не вдавай дурника, ми все знаємо! -- сказала Наталка.

-- Та що розказувати! -- вiдвернувся Кучма. -- Продав я колись весняний сон, -- мабуть, найкращий у життi, -- якомусь дiдугановi. Коли продавав, думав: нiчого, пусте! Посплю й без сну. Навiть краще спатися буде, коли снiв нема. А воно -- навпаки! Лягаєш -- i нiби у морок пiрнув: чорно-чорно. Ранiше сни тобi сняться -- веселi, цiкавi, а тепер -- нiчогiсiнько!.. Прокидаєшся вранцi сам не свiй, немов тобi хто по головi надавав. Та коли б тiльки це, а то бiльше не вмiю...