– В кого сила, в того й правда, – не став критись чоловік-циркуль. – І чим більша сила, то й більша правда, яка обертає на правду навіть велику неправду, щоб із тієї великої неправди сталась ще більша правда, а тая правда спородила ще дужчу силу!

– Еге ж, у вашому свинарському комплексі так, – не став сперечатись старший куди пошлють, котрий, здається, де з чужою допомогою, а де самотужки, розумом своїм колгоспницьким вник у всі таємниці свинарського комплексу. – їздять тут у вас на тих колесах, що собаки опівночі набріхують, вірять тут у ті закони, що собаки поміж своїм собачим ділом складають.

Закінчивши розмову біля залізної секретної стіни, за яку не було ходу не тільки Хомі, а й деяким сенаторам та конгресменам поміркованих поглядів, чоловік-циркуль і старший куди пошлють повільно йшли поміж станків для групового утримання ремонтного молодняка. Авжеж, бо хто б не вхоркався за таку екскурсію! По радіомережі свинарського комплексу транслювався вже не рев бою з апокаліптичною канонадою, а солдатський шлягер гітлерівських часів, що відзначався неприкритим еротичним змістом. Під цю музику молодняк весело, вдоволено рохкав, тирлуючись по клітках.

– Гаразд, – озвався старший куди пошлють, за яблунівською своєю звичкою чухаючи потилицю і, либонь, саме десь звідти вичухуючи думку, котра давно йому свербіла. – А потім звідси, із свинарського комплексу, на які заготівельні пункти маєте ви намір відправляти готове гарматне м’ясо?

– О, заготівельних пунктів багато! – не без зверхності відказав чоловік-циркуль наївному, як на його гадку, колгоспнику з яблунівського «Барвінку». І, загинаючи пальці на руці, став перераховувати: – Латинська Америка, країни в районі Персидської затоки, острови в Тихому та Атлантичному океанах... Немає такої точки на земній кулі, де б ми не мали заготівельних пунктів – старих чи нових. О, скрізь знайдеться гаряча точка, де є потреба в нашому гарматному м’ясі!

– А як у вас транспортують до місця? – запитав Хома. І, чомусь соромлячись, начебто підупавши на вивіреному своєму яблунівському патріотизмі, сказав: – Бо в нашому «Барвінку» як? На машині-скотовозі з високими бортами й натягнутим угорі тентом. А як не хочуть іти по дошках до кузова, то їх підганяють електропоганяйлом – дротом таким, що штрикає струмом... А кузов для них піском посипають, і підстилку стелять, і кормів трохи беруть, бо дорога є дорога.

– Ми своє гарматне м’ясо доставляємо до заготівельних пунктів на морських авіаносцях і на транспортних військових літаках, – не забарився з відповіддю чоловік-циркуль.

– Це ж за таку довгу дорогу вони багато втрачають у живій вазі...

– Так, у живій вазі наше гарматне м’ясо втрачає подеколи більше трьох процентів.

– Не самі ж летять чи пливуть, а хтось їх супроводжує? – допитувався Хома.

– Неодмінно супроводжують представники ЦРУ.

– Ага, зоотехніки, значить, – здогадався старший куди пошлють. – Ветеринари, значить... А багато доводиться їздити вашим свиням, багато доводиться втрачати в живій вазі?

– Нічого не вдієш, така доля у всіх свиней, що входять до корпусу швидкого реагування. Проте нас не турбують втрати у живій вазі, бо накладні витрати є в усякому бізнесі. Тим більше не можна не програмувати великі накладні витрати, коли йдеться про геополітику, про захист стратегічних інтересів США в усьому світі.

– І ваше гарматне м’ясо ждуть на всіх заготівельних пунктах? – допитувався Хома, вкрай зацікавлений передовим і будь-яким досвідом заокеанського свинарського комплексу. – Бо з нашого «Барвінку» ждуть і в районі, і в області, адже і їм треба виконувати план.

– У нас інша заготівельна система, – не став критись чоловік-циркуль. – Ми, як правило, не виходимо з інтересів тих, що представляють заготівельні пункти на місцях, ми керуємось тільки інтересами великого капіталу, транснаціональних концернів і корпорацій. Досвід історії показує, що ми вдаємось до примусового постачання гарматного м’яса з метою захисту прав людини як в Америці, так і далеко за її межами.

– Комплекс ваш хитрує, наче вовк, – озвався Хома. – Це ж треба так уміти захищати людські права!

– Як у вашій Яблунівці кажуть? – мовив чоловік-циркуль, і за всю їхню довгу розмову на обличчі майнув промінь усмішки – тонкий промінь, наче лазерний. – І вовк ситий, і кози цілі, так?

– Ага, кажуть, що розжалився вовк над поросям, як ніжки поод’їдав!

– А ще у вашому колгоспі «Барвінок» кажуть: і вовк ситий, і сіно ціле, так?

– Ага, кажуть, що біда вівцям, де вовк пастушить, – мовив Хома, украй подивований як тим, що побачив, так і тим, що почув із уст чоловіка-циркуля.

Тут знову по радіомережі свинарського комплексу стали транслювати ревіння танкових моторів та бушовисько танкового бою, в якому, либонь, зійшлись докупи великі броньовані армади. Молодняк по клітках метався по кутках, кувікав, рохкав, верещав, телесувався, наче нечиста сила перед судним днем. Вираз вдоволення появився на довгастому обличчі в чоловіка-циркуля, зате обличчя в старшого куди пошлють ставало таке, наче йому під шкіру сала ось заливають, а він мусить терпіти, й очі його скидались на дві рогатини, ладні кинутись на будь-яку гадину. Ой, Хомо, ой, мандрівнику великий, ой, знаменитий гостю всього американського континенту! Чи гадав ти колись у своїй обітованій Яблунівці, що за океаном потраплятимеш із вогню та в полум’я, що, перепливши океан, зможеш там і в калюжі втопитись, що, пройшовши мідні труби, попадеш чортові в зуби?! Але мусиш терпіти, адже ти гість, і не випадає гостеві порядкувати в чужій господі, хоч, може, й не збирався ти там поживитись, як пес макогоном, хоч, може, тому ти й воду подеколи не пив, що сподівався на мед.

Не встигли розвіятись мої підозри, страхи й побоювання, навіяні мракобіськими балачками чоловіка-циркуля та страхітливим видивом свинарського комплексу, як невдовзі в голові знову спрацювали радіобіологічні та телебіологічні здібності. Очевидно, я багато втратив за той час, коли вони були в занепаді, і велика низка пригод Хоми за океаном зосталась для мене таємницею за сімома замками. Серед тих пригод траплялись, мабуть, не менш фантастичні, аніж відвідини свинарського комплексу чи поліклініки для собак, і, напевне, доля зводила грибка маслючка ще з характернішими типами, аніж чоловік-циркуль чи власниця ірландського сетера – фарбована шатенка... Отож я мав таки зрадіти, коли, повторюю, невдовзі після попереднього сеансу в голові спалахнули нові імпульси, що звістували налагодження близького контакту з далеким континентом.

Зачинивши сінешні та хатні двері на замки, щоб унеможливити будь-чиє вторгнення в знахарчину господу, я вклався на ліжку. Авжеж, слід максимально зосередитися, сконцентрувати увагу, щоб не пропустити й найменших дрібниць. Хай вони й несуттєві, оті дрібниці, але всі треба поскладати в картотеку пам’яті, бо хто відає, чи не доведеться згодом складати найдетальніший звіт про почуте й побачене за океаном, – якщо не перед часом та історією, то перед колгоспом «Барвінок» та благословенною подільською Яблунівкою!

Хома, як завжди, появився перед моїм зором несподівано, мовби з конопель вигулькнув, бо чи то взяв він собі таку звичку поводитися за океаном, чи то тут мали вагу особливості зв’язку з імперіалістичним спрутом, себто з Америкою. І, на диво, не скинув свого традиційного одягу, в якому колись ходив позичатися спекулянтці Одарці Дармограїсі.

Тепер, коли ви так яскраво побачили старшого куди пошлють, уявіть собі коло нього жінку! Молоду вродливу жінку, яка скидалась на секс-бомбу. Все в неї здавалось рекламним: усмішка прекрасних звабливих уст, погляд блакитних, як альпійська фіалка, очей, а також, звісно, зачіска, яка належала до безумовних перукарських шедеврів. Стрункі довгі ноги нагадували поменшені щогли радіо «Свобода», що так терпляче й безнадійно оббріхує Радянський Союз. Якби півкулі грудей скласти докупи, вони мали б утворити ідеально круглий глобус. Стан її тонкий можна було б охопити золотим перснем, який надівають на вказівний палець. І чи варто говорити, що всі речі її жіночого туалету теж відзначались рекламною впевненістю й закличністю, рекламною спокусливістю й фатальною невідпорністю?