– А де ж подітись отим, що не знайдуть?

– О, в них є прекрасний вихід!

– Який? –так само похмуро допитувався Хома.

– Вони можуть у будь-яку хвилину наслідувати приклад свого батька! – весело відказала Мейдж, і кожне слово її не стомлювалось випромінювати еротичну радіацію. – Наша фірма завжди прийде їм на допомогу, то більше, що Джон Хітчкок зарекомендував себе таким здоровим серцем!

– Бідний Джон, бідні Джонові діти, – поспівчував старший куди пошлють, і в його очах заблищало по скупій щирій сльозі. – Та якби той Джон жив у нашій Яблунівці, то й досі носив би в грудях своє серце. І при такому здоров’ї спромігся б іще на кількоро дітей, бо робота в нас є і харчі добрі.

– Це блеф! – скрикнула Мейдж. – Невже у вас суспільство рівних можливостей? Невже у вас кожен може стати президентом або розбагатіти й мати у банку рахунок на мільйони доларів?

– А чом це в нашому колгоспі «Барвінок» не рівні можливості? Рівні. Ось я в своєму колгоспі працюю старшим куди пошлють – мене й послали аж за океан. Коли б той Джон Хітчкок мав такі права, як я, коли б він також був старшим куди пошлють, то його теж могли б послати в Яблунівку! Але не послали, бо не було в нього таких прав, бо у вашому суспільстві рівних можливостей він не міг знайти роботи і змушений був продати своє серце. І діти можуть не знайти роботи, а ви ще говорите про суспільство рівних можливостей! Вашими вустами, Мейдж, та мед пити, а воно що? У нашій Яблунівці кажуть: як балакать, так його і в п’ять лантухів не збереш, а як до діла, то його у торбинку всього зложити можна, ще й зав’язати!

– Та ви, Хомо, комуніст! – мовила заокеанська секс-бомба, та, видно, чисто жіночої цікавості до грибка маслючка не втратила, бо такого інтересу на її місці жодна американська спідниця не втратила б, та й мала Мейдж дотримуватись етикету, бо виступала від імені фірми.

– Хоч і безпартійний, але справді комуніст! – не став Хома критися зі своїми поглядами та ідейними переконаннями. І поспитав: – А якщо Джонові діти не захочуть своїх сердець продавати, що тоді?

– О! – всміхнулась Мейдж. Із такою усмішкою можна було б рекламувати протизачаткові препарати або принаймні входити до почту дружини президента, коли вона збирається на прийом до папи римського. – Прошу вас до цього стенду, й ви самі зрозумієте все.

Елегантна й чарівна, Мейдж ступала по підлозі, й кроки її лунали, наче фортепіанна музика, в якій нема жодного нечіткого звуку. Хома ступав за секс-бомбою похнюплено й приречено, як людина, котрій до біди вже не три дні й не сім верст, і хотілося б, може, зараз чоловікові з оцього ескулапського вертепу видертись на небо, та нема тієї драбини, що так високо дістане.

Секція, в якій опинились Мейдж і Хома, нічим не відрізнялась од тієї, де вони розглядали серця. Таке саме прозоре обладнання, і шкатулки-саркофаги на полицях стояли такі самі, тільки трохи менші. Відмінність полягала в тому, що в шкатулках-саркофагах зберігались інші органи в фізіологічному розчині, який, напевне, був іншої консистенції. Тонкий усміх торкав уста Мейдж, надаючи їй вигляду феї. що здатна ощасливити не в казці, а в дійсності. Коли фея заговорила, то слова в її вустах мали магію, не чужу еротичній радіації.

– Даруйте, Хомо, але всяка людина має виводити зі свого організму, скажімо, надмір кухонної солі, солі фосфорної кислоти, сечовину. Хай то власник товстого гаманця чи злидар, який лягає спати з голодним шлунком. Скажу, що злидареві навіть менше доводиться виводити з організму ці шлакові речовини, бо він не зловживає ні м’ясом, ні прянощами, ні алкоголем. А товстосум має схильність до зловживань, бо дозволяє рахунок у банку. Ниркові захворювання, поряд із раковими, є хворобами віку. В цьому серіалі ви бачите велику колекцію нирок, зібрану в Америці й далеко за її межами.

– Але я питав у вас, Мейдж, про дітей Джона Хітчкока, – нагадав похмурий і впертий грибок маслючок.

– О, ви бачите перед собою красномовну відповідь на своє запитання, – щебетала Мейдж. – Авжеж, інші фірми дітям Джона Хітчкока можуть у майбутньому дати інші відповіді, але ви усвідомте специфіку нашої фірми, яка може їм гарантувати благополуччя лише способом, що є в арсеналі її способів!

– Не петраю, наче я й справді якийсь сибірний, – прогугнявив Хома, наче чортів хрещеник.

– О, в майбутньому будь-хто з дев’яти дітей Джона Хітчкока може продати нашій фірмі за великі гроші ліву чи праву нирку, – мовила Мейдж, від усієї душі даруючи Хомі це одкровення заокеанської феї. – їхній організм зможе працювати й на одній нирці, значить, друга – це капітал, який лежить без руху, значить, другу нирку треба пустити в оборот, щоб давала прибуток, щоб робила бізнес! От ви тут вихваляли свій колгосп «Барвінок», так? А чи здатен ваш колгосп у майбутньому надати такі необмежені можливості будь-кому зі своїх колгоспників? Зізнавайтесь, Хомо, тільки чесно!

– Що ні, то ні, – чесно зізнався Хома, бо не звик брехати ні вдома, ні за океаном.

– Ось бачите! – зраділа Мейдж, либонь, не тільки від імені фірми, а й від свого. – А в нас такою нагодою можна скористатись не тільки в майбутньому, а й тепер. Це доступно кожному біднякові.

– А багачам доступно? – поцікавився Хома, скоса поглядаючи на шкатулки-саркофаги з нирками, що за формою нагадували боби. Від угнутих боків лівої та правої нирки відходило по тоненькій трубочці. Можна було побачити ниркові артерії, ниркові вени. Либонь, кожна з нирок прекрасно збереглась, наче опинилась тут щойно. А що уважна й чемна Мейдж забарилася з відповіддю, то Хома повторив запитання: – А багачам доступно?

– Доступно й багачам, – мовила Мейдж, яка знала, що багачам усе доступно, та раптом її блакитні очі-фіалки зів’яли від м’якого докору: –Ой, Хомо, і жартівник же ви! Багачам немає потреби ні тепер, ні в майбутньому продавати свої нирки нашій фірмі. Вони тільки купують, споживають.

– А бідняки в разі потреби купують у вас нирки? – допитувався грибок маслючок із похнюпленою впертістю, яка б уже десь удома вивела з себе зоотехніка Невечерю чи листоношу Горбатюка, тільки, звісно, не чарівну Мейдж. – От коли заболить у бідняка нирка, треба вирізати, то чи зможе купити у вас?

– Ой, Хомо, – з невимушеною лагідністю знову дорікнула Мейдж, – але ж бідняк, який захоче купити нирку в нашій фірми, уже буде не бідняк, а багач! Значить, зможе купити, ви згодні зі мною?

– Бідняк, який став багачем? – насупив бровенята грибок маслючок, і його суворе чоло виражало роботу якоїсь великої й тяжкої думки. Й Хома повторив: –Тільки бідняк, що став багачем...

– Так! – сяяла заокеанська секс-бомба щирою усмішкою, з якою можна було б рекламувати, скажімо, перевагу й приємність смерті саме від нейтронної бомби, а не від атомної. – Бідняк, що став багачем!

– Значить, так, – міркував Хома. – Бідняк, потерпаючи від злиднів, продає вашій фірмі свою нирку...

– Я звикла до таких картин.

– Значить, продавши нирку, цей бідняк розбагатів?

– Авжеж, розбагатів, бо фірма платить великі гроші.

– Тепер бідняк, що став багачем, може купити свою нирку назад, бо має гроші на її придбання?

– Так, може, – згодилась Мейдж. – Проте, купивши свою нирку назад, він уже не багач, а бідняк, бо потратив надбані гроші. А бідняк не здатен заплатити за операцію по приживленню нирки, тобто за трансплантацію. Значить, нирка не повернеться в черевну порожнину, до поперека, а зостанеться в руках бідняка, бездіяльна й непотрібна. Отже, бідняк, що продав нирку нашій фірмі, хай зостається багачем бодай на десяток років. Повинна вам сказати, що жоден наш клієнт не купував у нашої фірми свою нирку назад. Вам, Хомо, спала така фантазія в голову, бо ви знаєте тільки свій колгосп і майже не обізнані зі звичаями суспільства рівних можливостей.

Грибок маслючок, либонь, почувався бовдур-бовдуром: ще б пак, начебто і спереду чоловік, і ззаду чоловік, а увесь – як на сміх в очах звабливої секс-бомби, з якою, либонь, могла б позмагатись у молодості хіба що яблунівська спекулянтка Одарка Дармограїха. Отож він ковтнув облизня, а Мейдж, не кепкуючи з грибка маслючка й не глузуючи, провадила далі: