– Так, у нашій країні кожен може розбагатіти на своїх нирках. Дехто шкодує, що не здатен продати відразу обидві, замінивши природні на синтетичні, проте, напевно, не за горами Кордільєрами той час, коли бідняки зможуть перейти тільки на штучні нирки. Можливо, саме штучні нирки врятують націю від інфляції, безробіття, голоду й масових злочинів. Закуповуючи нирки в країнах, що розвиваються, і в країнах третього світу, ми цим самим надаємо значну матеріальну й моральну допомогу їхнім народам. Щоправда, заради справедливості слід визнати, що нирки в цих країнах ми заготовляємо за значно нижчими цінами, ніж у себе вдома... Зізнаюсь і в тому, Хомо, – проникливим голосом сказала Мейдж, і еротичної радіації в кожному слові погустішало, аж яблунівського колгоспника мимоволі вдарило дрожем, – що на вищому консорціумі нашої аптечно-лікарської фірми недавно дебатувався дуже цікавий проект. Суть його зводиться ось до чого. Слід на кожній біржі праці по великих містах Америки організувати філіали фірми з метою невідкладної допомоги безробітним на місці. Не знайшовши всоте чи вдвохсоте роботи на біржі праці, безробітний не повинен повертатись додому, а йти до нашого філіалу, щоб здати ліву чи праву нирку й негайно одержати такі незайві долари. Проект провалено більшістю в один голос. Ця ілюзорна більшість злякалась, що комуністи і деякі ліві організації не зрозуміють гуманної суті нашої акції, зчиниться небажаний вереск у пресі і ця вакханалія спричиниться до соціальних катаклізмів. Ну що ж, тут програла не фірма, а безробітні. Бо для того, щоб дістатись до нас, вони змушені тратити останні долари й центи, а на ці долари й центи можна купити хліб і молоко для дітей!

Від щирого співчуття до безробітних і до їхніх голодних малих дітей у чарівної Мейдж у голосі забриніли істеричні нотки, проте ці істеричні нотки не пригасили струмування еротичної радіації в кожному слові. Грибок маслючок слухав секс-бомбу, нестямними очима блукаючи по незчисленних шкатулках-саркофагах із законсервованими нирками, а де він був думками? В тих довгих чергах, що зміями повитягувались коло бірж праці по містах-мегаполісах? У трущобах Сан-Пауло чи Ріо-де-Жанейро? У покритих кокосовим листям хижках диких африканських племен? На тихоокеанських атоллах, на яких після випробування атомної зброї й по нинішній день в усьому живому не здатна врегулюватись генетична програма, створена тисячоліттями еволюції живої матерії? Де в цю мить був Хома, грибок маслючок, старший куди пошлють, великий мандрівник?!

Пригноблений, у трансі, майже нічого не помічаючи, він подався слідом за Мейдж до іншого відділення, де зібрано велетенську колекцію очей. Вилучені з очних ямок черепів і поховані в прозорих саркофагах-капсулах, обладнаних для їхнього ідеального зберігання, вони скидались на дивовижні плоди, що виросли на дивовижному дереві. І важко було сказати, що це дерево – людина. Гак, це дерево – людина, котра добровільно чи з примусу продавала чи віддавала одно, а то й двоє очей. І це дерево-людина зросло в джунглях сучасного цивілізованого світу.

Карі, сині, зелені, голубі, блакитні, золотаві, сірі – вони дивились на Хому з якогось несправжнього життя і несправжньої сутності, і грибок маслючок зовсім розгубився під тими назавжди осклілими, холодними поглядами, йому не вірилось, що до цих очей, у їхні погляди колись повернеться тепло, що вони знову зможуть виражати ніжність і любов, гнів і ненависть.

– Ці очі в прекрасному стані, – щебетала Мейдж, нітрохи не переймаючись душевним сум’яттям яблунівського колгоспника. – Пригляньтесь до білкової оболонки чи рогівки – вони бездоганні в кожного окремого екземпляра. А зіниці, а кришталики, а війкові м’язи, а сітківка, а зорові нерви! Фірма гарантує не тільки ідеальний стан зберігання свого товару протягом багатьох років, а також і прекрасні функціональні здатності, коли товар фірми стане власністю клієнта. Тут можна підібрати товар до смаку за кольором, за розміром, за формою, за діоптріями. За всі роки існування фірми – жодної скарги. Як правило, товар нашої фірми служить клієнтові надійніше й ефективніше, ніж його власний. І якщо ви, Хомо, захочете вдатись до послуг нашої фірми, то ніколи не розкаєтесь. Серед наших клієнтів – державні діячі країн вільного світу, підприємці, банкіри, гангстери, верховоди індустрії підпільного бізнесу, прекрасні представниці найдревнішої професії, акули жовтої преси, професійні військові найманні і професійні вбивці.

Либонь, годилося б сказати, а якого ж виразу прибрали очі самого Хоми, коли з усіх усюд на грибка маслючка повтуплювались осклілі крижані погляди. Їхня поверхня, здавалося, скисла, як ото скисає борщ на четвертий чи на п’ятий день. Лише золотаві зіниці полум’яніли в тому перебухтілому скислому борщі, і полумінці в зіницях були такі, наче то під чорним лісом спіткався чорт із бісом, і похмурий погляд грибка маслючка здавався не прямесеньким шляхом до пекла, а многотрудним і вибоїстим шляхом до бога. Під тим поглядом заокеанська секс-бомба зоставалась незмінно звабливою й незворушною, бо, либонь, фірма платила їй гроші саме за звабливість і незворушність.

– Красно дякую, – похмуро сказав Хома, – а тільки я ще своїми очима добре бачу. Та й не хочеться мені до одної компанії з отими... Хай гангстери вставляють собі нові здорові очі, щоб краще стріляти. Та ще хай оті акули жовтої преси, щоб більше брехні навернути... А в мене у Яблунівці своя компанія, моя компанія не потребує дивитись на світ чужими очима.

– Бачте, Хомо, – спробувала Мейдж пояснити безсторонність правил своєї фірми у ставленні до клієнтів, – для нас однаково поважаними є що професійні військові найманці, що яблунівські колгоспники. Але однаково поважаними за тієї умови, коли платять однакові гроші.

Побачили б ви Хому у великому та справедливому гніві! Старший куди пошлють, позбувшись усього притаманного йому дипломатичного лоску й етикету, обернувся начебто на клубок осіннього сухого перекотиполя, яке, підпалене кимось, котиться по колгоспній яблунівській землі. Здавалось, такий чоловік до добра – як до ярма, а до зла – як до меду. Здавалось, під бровами сидить по собачці, які брешуть на чарівну Мейдж і на всю її фірму. Коли б Хомі роги в ту хвилю – рогами всіх поколов би, переколошматив тут.

– Яблунівські колгоспники... – Слова каламутилися в грудях старшого куди пошлють, як біс у виру. – Яблунівські колгоспники не рівня професійним військовим убивцям!

Кожне слово в Хоми скидалось на скаженого нса, якому треба вступитися з дороги. Ніхто про Хому не сказав би, що в нього серце з перцем, а душа з часником, але ж і янгола можна обернути на чорта, коли того янгола послати в пекло, щоб помагав чортам підігрівати смолу в казанах. Зваблива Мейдж помітно знітилась, її очі-фіалки затріпотіли синім полум’ям, проте коли обізвалась, то в голосі не поменшала доза еротичної радіації.

– Від імені фірми і від свого імені перепрошую вас, Хомо, – сказала заокеанська секс-бомба, гойднувшись гнучким станом, мовби ліана від вітру.

Мовчки прийнявши вибачення, принесене йому від імені фірми та від імені її службовця, грибок маслючок, який із таким запалом відстояв честь яблунівського колгоспника,

став трохи оговтуватись. Тепер він уже не скидався на палаюче перекотиполе, й під бровами замість очей не сиділо по скаженій собачці, десь ці собачки поховались глибоко.

– А тепер прошу вас, Хомо, – чемно провадила Мейдж, усміхаючись так, наче рекламувала щонайменше весь американський спосіб життя, разом узятий, – а тепер прошу вас до святої святих...

Тепер вони йшли через відділення, у якому було царство крові. Кров тут зберігалась у циліндричних капсулах, у кулястих і кубічних, а також у капсулах-паралелепіпедах. Службовці фірми, що траплялись назустріч Хомі, не звертали ніякісінької уваги на грибка маслючка. Поминувши царство законсервованої крові, вступили в царство кісток. Либонь, тут не було жодної кістки, якої б не мав людський скелет. Кістки плеча, передпліччя, стегна, гомілки, кісточки зап’ястка, хребці, лопатки, ребра, кістки черепної кришки, таза... Всі ці кістки були в необмеженій кількості, причому найрізноманітніших розмірів – деякі годилися б на пігмеїв і карликів, а деякі підійшли б циклопічним істотам.