Коли ступали через відділення крові, то в Хоми в очах майнуло німе запитання: тут чи не тут свята святих, про яку казала Мейдж? Таке саме німе запитання блимнуло в очах, коли ступали поміж кісток. А що чарівна заокеанська секс-бомба не зупинялась, то втретє в грибка маслючка таке запитання майнуло, коли опинились у відділенні шкіри. О, які зразки шкір тут можна побачити! Ці шкіри сховано в прозорих спеціально обладнаних сейфах, де шкіри мали змогу жити так, як вони могли б жити на людях, бо в сейфах прекрасно поставлено як теплорегуляцію, так і підживлення шкіри всіма необхідними елементами. Білі, чорні, жовті, оливкові, шоколадні, лимонні, апельсинові, абрикосові – тут містились шкіри всяких кольорів і всяких відтінків, і вони здавалися свіженькими, наче щойно злупленими.

Можливо, Хомі кортіло спитати про походження цих шкір та про ті ціни, які фірма пропонує, коли купує й коли продає як товар, проте зваблива Мейдж чомусь не зупинилась у цьому відділенні, її стрункі ніжки цокотіли все далі, й грибку маслючку нічого не зоставалось, як слухняно простувати за тими закличними ніжками. Зразу ж спинились у відділенні органів дихання, де зібрано гортані, трахеї і легені. Найбільше тут містилось легень, які, звісно, діяли разом із усіма своїми бронхіальними гілочками й легеневими пухирцями. Зовні вкриті тоненькими легеневими плеврами, вони скорочувались в об’ємі і збільшувались, і пильний до кожної подробиці Хома не міг не запримітити, що тут, либонь, є легені не тільки дорослих чоловіків і жінок, а й дівочі та парубочі, а й дитячі.

Відділення органів дихання, напевне, також не було святою святих цієї фірми, бо Мейдж не зупинилася серед гортаней та рухомих легень, фортепіанні звуки її туфель уже лунали попереду, й старший куди пошлють мусив наддати ходи, щоб не відстати й випадково не загубитись у лабіринтах, про які не оповідала навіть антична грецька міфологія.

Мейдж не зупинилась і там, де виставлено шлунки, дванадцятипалі кишки, тонкі кишки й товсті кишки. Все це, звісно, жило й діяло, ледь ворушилось у прозорих медичних шафах із спеціальним обладнанням, у розчині, що правив за функціональне середовище й постачав ці органи всіма необхідними речовинами, зокрема, ферментами слини, шлункового соку, підшлункового соку, кишкового соку, забезпечувало розщеплення вуглеводів, білків, жирів, а також дозволяло всмоктувати вуглеводи, білки, жири та воду.

Мейдж пролетіла, як прекрасне марево, й через відділення, що могло похвалитись і кількістю, і якістю залозів внутрішньої секреції, а також щитовидною залозою і гіпофізом. Так само прекрасним видінням промайнула там, де панувало буйство статевих органів, де владарювали статеві залози і т. д., – очевидно, й ці відділення в їхній фірмі не вважалися святою святих.

Ага, коли грибок маслючок хуркливим хуркалом слідом за Мейдж ішов через відділення крові, то пробурмотів під носа за своєю звичкою: «Не все їсти скором – колись буде й піст». Серед кісток він промимрив: «Сьогодні загульно, а завтра цибульно». Серед шкір усяких мастей із язика старшого куди пошлють злетіло: «Був колись горіх, а тепер свистун». Серед гортаней, трахей і легень він зітхнув: «Не горіло, не боліло, як з лука спрягло». Поміж шлунків та кишок сказав: «Еге ж, на Тетяну поговір, що Тетяна вмерла, вона ж лежить на печі і ноги задерла». Серед залозів внутрішньої секреції Хома змовчав або ж сказав так тихо, що не почути, зате серед статевих органів як роззявив рота, то довго не затуляв, а потім бубонів: «Де кум – де коровай!.. Де кум – де коровай!.. Де кум – де коровай!..» Не станемо коментувати останнього здивованого вигуку, який вирвався десь із підсвідомості, як не станемо коментувати й попередні вигуки, що теж мали народитися тільки в підсвідомості, бо однаково не спроможемось осягнути всю їхню глибину й значущість.

І нарешті, стишивши крок, Мейдж ступила до зали, що нагадувала як не древньоіндійську пагоду, якої Хома ніколи не бачив, то принаймні київський планетарій, у якому грибок маслючок теж не був, проте бачив по республіканському телебаченню. Священна тиша панувала в цьому сферичної форми приміщенні, й старший куди пошлють, наслідуючи приклад Мейдж, завмер на вході, вражено й зачаровано роздивляючись кругом. І хоч заокеанська секс- бомба не похопилась жоднісіньким словом, грибок маслючок колгоспним своїм нутром одразу здогадався, що це і є свята святих фірми, її слава і гордість. І хоч стерильна чистота і лад, що відчувались у цьому сферичної форми приміщенні, були якісь особливі, майже неприродні, Хома тут почувався впевнено.

– У цьому відділенні наша фірма зберігає мозок, – нарешті озвалась Мейдж. І хоч голос її задля такої нагоди, як відвідини святої святих, набрав суворішого тембру, в словах не поменшало отієї еротичної радіації, котра відчутно бентежила грибка маслючка навіть тоді, коли він переживав напад гніву. – Хочу підкреслити, що наша фірма зберігає національні запаси мозку, тому, як ви розумієте, вона має колосальне стратегічне значення. Уважніше пригляньтесь до великих півкуль головного мозку, й перед вами якщо не відкриється смисл людського існування, то бодай ви задумаєтесь над тим смислом... Ось ці півкулі належали молодому клерку, що загинув у автомобільній катастрофі. Яка прекрасна кора вкриває їх, які розкішні звивини та борозни, що побільшують площу кори, водночас побільшуючи кількість тіл нейронів. Можна не сумніватись, що і в лівій, і в правій півкулі неабияка біла речовина, а в білій речовині переднього мозку неабияка сіра речовина. Не можна не захоплюватись лобовою, тім’яною, висковою і потиличними частками великої півкулі цього передчасно загиблого клерка. Можна не сумніватись у тому, що завдяки своїм природним здібностям він у нашому суспільстві рівних можливостей міг згодом вибитись на одного з командирів виробництва, очолити акціонерне товариство або ж раду директорів великої компанії. Ви розумієте, Хомо, що цьому мозку ціни немає, що згодом, пересаджений в іншу голову, цей мозок ще здатен добитись в іншому тілі не менших успіхів, ніж то не судилось невдатливому клерку. Хочете поцікавитись, як ці великі півкулі головного мозку стали власністю нашої фірми? У молодого клерка виявилися спадкоємці з діловою стрункою, й вони не захотіли, щоб отаке багатство, яке ви бачите перед собою, та й пропало в могилі, сточене хробаками. Авжеж, бізнес є бізнес.

– Бідний клерк, – сказав Хома. – А оце чиї мізки?

Й старший куди пошлють тицьнув пальцем у сферичну посудину, в якій також зберігались великі півкулі головного мозку. За обсягом вони майже вдвічі перевершували клеркові великі півкулі, якими щойно так захоплювалась Мейдж, і на них не можна було не задивитись.

– О! – вихопилось у молодої вродливої жінки, й на вустах її спалахнула така яскрава усмішка, що мимоволі кортить порівняти ту усмішку з блискавкою, тільки з блискавкою теплою й ніжною, яких у природі й не буває. – О! Це великі півкулі головного мозку містера Кварантіні, який очолював мафію в Буффало й загинув од рук мафії-конкурентки.

– Видно, башковитий був дядько, – висловив здогад Хома, – а так по-дурному загнувся.

– О! – вигукнула Мейдж, захоплена мудрістю яблунівського колгоспника. – Американська преса писала, що Кварантіні й справді загинув безглуздою смертю. У кількарічній боротьбі він винищив усіх, хто претендував посісти чільне місце в мафії, але, Хомо, ми живемо в світі жорстокої конкуренції, яка й рухає суспільство вперед. Молоді керівники мафії-конкурентки вирішили прибрати Кварантіні, поки старий лев не прибрав їх самих. Його було вбито п’ятьма кулями в найкращому ресторані міста, куди цей старий ловелас прийшов на побачення з коханкою.

– Де голова блудить, там хвіст радить, – слушно вдався грибок маслючок до яблунівської народної мудрості. – Як то кажеться, утіхи на годину, а біди до смерті...

– Авжеж, великі півкулі головного мозку Кварантіні є гордістю нашої фірми, але, Хомо, у нас що експонат, то гордість, ми намагаємось берегти і примножувати свою репутацію.