На автобусній зупинці грибок маслючок побачив чорняву молодицю, що сиділа на лаві, очікуючи на попутний транспорт. Молодиця так блимнула смолою виразистих гарячих очей, що в підпилого Хоми віднялись ноги, а серце обірвалось і впало кудись далеко в животі. «А чи не взяти її на санс-контакт?» — майнуло.

Підпивши, Хома забув, що горілка заважає при санс-контактах, що його знамениті канали життєвої сили послабшали, що свідомість не здатна ефективно контролювати рій мікрочастинок, а що вже там казати про автоматизм у досягненні певної сили й концентрації отого рою!

Отож Хома і м’язами, і волею намагався мікрочасткам надати певного руху, а вони лиш хаотично крутились, не збираючись у каналах життєвої сили, — власне, так поводяться мікрочастки в кожної підпилої людини. Грибок маслючок не міг зібрати мікрочастки ні до малих, ні до великих потоків, які б циркулювали по його тілу, він не відчував розріджених зон на устях і дельтах потоків, куди б намагались ринути мікрочастки з довколишнього простору. Авжеж, від тих м’язових і вольових зусиль мікрочастки рухались і, рухаючись, творили шум, і якби вродлива чорнява молодиця прислухалась, то навіть на відстані почула б отой безладний гамір у тілі Хоми невірного і лукавого, що стовбичив неподалік. Але хоч як грибок маслючок зосереджувався на іконописному образі жагучої молодиці, хоч як вольовою напругою притягував її образ до себе і в себе, хоч як намагався нейтралізувати свою психічну діяльність, — не вдавалось, хоч плач! Уже сяк і так зосереджував свою увагу на дрібній цяті свідомості, з якої прагнув подивитись на погожу літню Яблунівку чорними пристрасними очима контактерки, тобто звабливої молодиці, намагався якомога довше втриматись на тій цяті свідомості — не щастило, ані мур-мур!

Тут із сапкою в руках нагодилась Мартоха, що поверталася додому з ланки. Ще віддалік угледіла свого Хому, ще віддалік утямила, чого він стовбичить на автобусній зупинці.

— Що, Хомо, пошився в дурні зі своєю саксою? — поспитала Мартоха, яка знала всі гріхи, що водилися за чоловіком. — Став такий слабкий, що тільки під хвіст перцю — й тоді заворушиться твоя санса?

— Зледачіла моя санса, — зітхнув грибок маслючок, нітрохи не розкаюючись, що Мартоха заскочила його під час різностатевого санс-контакту.

— А все тому, що не шануєшся, а якби шанувався, то не проґавив би такої славної молодички, ввійшов би з нею в санс-контакт. Мені, Хомо, аж соромно пред людьми за тебе, що став нікудишній, і перед чорнявою молодичкою встид бере!..

Вони йшли додому, й по дорозі Мартоха все шпетила й шпетила свого Хому. Бо коли душа міри не знатиме, бо коли грибку маслючку й крапля буде дорога, бо коли, п’яний, свічки не ставитиме, а тільки валитиме, то санс-система взагалі вийде з ладу. Порушиться циркуляція саней, занехаяться канали, по яких вона рухається, начисто пропадатимуть усі зусилля по очистці санс-системи. А раптом санса грибка маслючка почне безконтрольно переливатись прямо на вулиці в санс-систему будь-якого стрічного яблунівця! В такому разі що може трапитися? Може трапитись, що організм Хоми невірного і лукавого весь час страждатиме від постійної нестачі саней, зате організм отого яблунівця потерпатиме від її надлишків, і грибок маслючок навіть не відатиме, що, сам страждаючи, водночас завдав негаданих страждань іншому колгоспнику чи трудовому інтелігенту.

Отож, Хомонько дорогий, гомоніла дорогою додому сердешна Мартоха, негоже брататися із зеленим змієм, бо споганиш свою санс-систему, атрофуються канали, а в магазині не купиш, із-під поли не придбаєш. А твоя санса, Хомонько золотий, ой ще як знадобиться і вдома на хазяйстві, і в колгоспі, коли мине твій строк відлучення від роботи. Добре, Хомонько ненаглядний, подумай, із чим повернешся на корівник!

Усе життя проробивши в колгоспі, Хома відати не відав, яке то нещастя, коли тобі закрито доступ на артільний корівник і вирвано вила-згрелі з рук. Здавалося б, розкошуй волею, впади в такі лінощі, щоб тебе називали ледащом з цілого світу, щоб був день свят, а діла сплять, щоб казав «нехай, нехай» — та й зовсім занехаяв, але ж не такий Хома, другого такого в світі нема!

Після того дня, коли на автобусній зупинці з причини великого перепою грибку маслючку не вдалось увійти в санс-контакт із вродливою молодичкою, він так-сяк перекапарів нічку. Діждавшись ранку, Хома почувався наче попеченим, на якому не заживе ні до весілля, ні після весілля. Знаючи, що від раптових немочей є ліки, які ще не пропали навіки, грибок маслючок із хати своєї скочив і Яблунівку перескочив. А як Яблунівку перескочив, то опинився вдосвіта не десь, а якраз біля колгоспного корівника. Радіючи, що зараз дорветься до вил-згрель, Хома став на лиці такий гарний, що був би ще кращий, та вже нікуди.

Та передчасно Хома відлучений у передчутті праці так повродливішав на лиці! Бо тільки грибок маслючок переступив поріг корівника, тільки жилавими руками вхопився за держак вил-згрель, як рипнули немащені двері куточка відпочинку. Еге ж, рипнули двері, а з їхнього війстя ступило четверо, зашарудівши підстеленою жовтою соломою. У Хоми й вила-згрелі випали з рук, коли вгледів зоотехніка Невечерю (ниньки була в нього рожа, та не така кожа), листоношу Горбатюка (луб — лице, очі — тріски), діда Бенерю (пика як гречаник порепаний) і довгожителя Гапличка (худенький, як різницький стовпчик).

— На роботу прибіг, Хомо Хомовичу? Згадала баба дівера, що добрий був? — поспитав зоотехнік Невечеря, і в голосі забринів хміль, наче вдосвіта чоловік брався за вино, чи не скисло воно. — А ми думали, що ти й дня без роботи не витримаєш, ще вчора тебе чекали, забарився.

— Знаємо, що ти майстер язиком і так, і сяк, а ділом ти майстер ото-го-го як! — пробубонів листоноша Федір Горбатюк так, як бубонять оті, що звикли самі в хаті бубоніти, бо ні з ким.

— Знаємо, що ти губами говориш, а руками робиш, — озвався дідок Бенеря, що на старість став схожий на оту бабину дівку, якій усе недогода.

— Знаємо, що в тебе багато слів, а ще більше діла, — озвався й довгожитель Гапличок, що на старість став так курити, аж жінчина рідня чманіла.

— Хлопці! — сполотнів на лиці грибок маслючок. — Хлопці, та я ж не звик, щоб словами і туди й сюди, а руками нікуди, не вмію думками за горами, а ділом у запічку!

— Авжеж, кортить до роботи, мов голому женитися! — зловтішно насміхався зоотехнік Невечеря. — Але ж спеціально по тобі є рішення правління колгоспу «Барвінок», і це рішення ще не скасовано.

— Хлопці, та я ж бо вмираю без роботи, я хочу не словом сіяти, а ділом діяти!

— Хомо, Хомовичу, тут по твою душу зібрались представники народного контролю Яблуніки, а народного контролю ще ніхто не переступив! — пихато мовив листоноша Горбатюк, немов учений шпак, що говорить усяк.

— А все через отого академіка Йону Ісаковича Корогли! — кричав у розпачі грибок маслючок.

— Було б не водитися з академіками, — дорікнув дідок Бенеря, — то не мав би лиха з розуму.

— Вік буду каятися за свій розум! Хлопці, хочте, я перед вами на коліна стану, тільки не виганяйте з ферми!

— Ні, Хомо, рівно місяць тобі тут появлятися заборонено, — стояв на своєму зоотехнік Невечеря.

— Та ви ж такі лихі, аж іскри вам із очей скачуть!

— Закон є закон, — муркнув листоноша Горбатюк, схожий на оте погане дерево, яке в сучки росте.

— А ви, дідуню? — благально мовив до довгожителя Гапличка. — Хіба забулось, що я вас од вірної смерті врятував? Із мертвих воскресив так надійно, що ви й по нинішній день скрипите й рипите.

А довгожитель Гапличок: