Та чи не годі оказій, які нібито доводять, що зловісна рука Хоми відлученого — це об’єктивний фактор уже навіть не часу, а всієї нашої епохи? Й що цей фактор уже тепер дуже помітний, коли грибок маслючок тільки пообіцяв парад планет, коли, так би мовити, ще в космосі йде підготовка до майбутнього параду планет? А на які катаклізми слід чекати, коли парад планет відбуватиметься насправді? А що рука Хоми ще покаже себе під час параду планет, у цьому можна не сумніватись, як негоже сумніватись і в тому, що кий на кий вадить, а хліб на хліб — ні, що в роті й сало потане, а ковбасам лихо стане, що чим собака закусить, того покинути не мусить!

Хома з Мартохою, про яких розповідається в цій книзі, хоч і не належали до мудреців Сходу, а, як відомо, були рядовими колгоспниками з «Барвінку», проте й вони добре знали, в чому криється людське щастя. Вони вважали, що для щастя треба жити довгим життям і ні до чого не втрачати цікавості, навіть тоді, коли ви думали попити й поїсти, а вас примусили танцювати. Крім того, не піклуватись про гроші, навіть коли у голові пусто, а грошей то й зовсім не густо. Крім того, слід уміти підсвідомо уникати нещасних випадків чи труднощів, які можуть призвести до передчасної смерті, навіть тоді, коли твою біду біда породила, а біди й чорт не візьме, коли отакі ваші вжитки — ні кожуха, ні свитки!.. Крім того, усвідомлювати й не забувати, що лад має бути завжди не тільки в хаті, не тільки на землі й під землею, а й на небесах, хай там навіть спаруються двоє — одне дурне, а друге нерозумне...

Звичайно, крім цих мудрощів, Хома з Мартохою сповідали й інші, які навіть на воловій шкурі не спишеш, наприклад: уже коли рвати, то рви не смикавши; далеко сховавши, ближче знайдеш; не треба все на ніжки ставити; не все те переймай, що на воді пливе; нічим нічого не одбудеш; одні очі плачуть і сміються. Та ще, повторюємо, багато-багато інших яблунівських філософських мудрощів, проте тут ми наголосити тільки на тих, що ріднять їх із мудрецями Сходу.

Прагнучи щастя, Хома з Мартохою, очевидно, були обізнані з макробіотикою, себто з технікою довгого життя, і, зневажаючи всякі фармацевтичні продукти й складні хірургічні операції, більше покладались на таке благо для свого тіла, якого можна досягнути піклуванням про здоров’я, гармонією між тілом, розумом і душею...

Після того як Хому відлучили від ударної праці на корівнику, Мартоха й каже своєму чоловікові:

— Авжеж, Хомо, щастя й здоров’я твоє в праці. Ото як не можна боронити козі лісу — най гложе, так най усі відають і видять, що ти й робота — близнята.

— Моя рука — в роботі владика, — згодився грибок маслючок, снідаючи локшиною, і хоч відлучений, та про корівник колгоспний думаючи. — Бо свій зароблений хліб кращий чужого книша.

— Але ж за тою роботою за здоров’я забуваєш, — дорікнула Мартоха, пораючись коло печі.

— Чим більше роблю — тим дужчий, а чим дужчий — тим більше роблю!

— Кажи, кажи! — буркнула Мартоха. — Та вже коли маєш від колгоспу отой примусовий місяць, то, може, подумав би про своє тіло, щоб у ньому дух високий не переводився.

— А може, й справді в оцей примусовий місяць добряче попіклуватись про своє здоров’я? Щоб потім із ще більшою силою взятись до вил-згрель? Авжеж, душа рветься до колгоспної худоби, душі моїй не можна без артільної скотиняки, але чом і душу не примусити, щоб не рвалась?

І хоч грибок маслючок був начебто здоровий, але ж завтра всякі хвороби могли напасти, їх просити не треба, самі наскочать. Хому аж тіпати починало, коли поміркував, що в білому світі на нього чигає ревматизм, синусит, сифіліс, склероз, слонова хвороба, правець, тиф, трахома, флебіт, цинга, цистит, паранойя, шизофренія, екзема, епілепсія, рак...

— Лишенько, скільки хвороб — і всі мої! — жахався грибок маслючок.

І Хома заходився шануватись! Щоб не причепилась шизофренія, він споживав натуральний зелений чай і соєвий соус сьобан. А побоюючись екземи, він відразу старався пити того самого натурального зеленого чаю якомога менше. Остерігаючись ревматизму, він ще менше пив натурального зеленого чаю, споживаючи підсмажений рис, а також місо і сезамову олію. Щоб не пристали глисти, особливо круглі, грибок маслючок готував відвари з хризантеми, а також зажарку, беручи листя хризантем і борошно та смажачи їх на сезамовій олії.

А як грибок маслючок лікувався від запалення легень! Щоправда, запалення легень у нього ніколи не було, а була лиш Мартошина підозра на те, але ж чому не вдатись до профілактики? Зловив грибок маслючок у яблунівському ставку здоровенного дзеркального коропа, відрізав ножем голову, зібрав у кухоль холодну риб’ячу кров і, поки риб’яча кров не згорнулась, хутенько випив. Мартоха взяла макогона, потовкла того коропа в макітрі, величаючись при тому, мов куций бик у череді, потім потовченого коропа наклала на груди грибка маслючка, міряючи його температуру через кожних півгодини. І що? А те, що випита риб’яча кров і пластир із коропа дуже допомогли Хомі, він так і не захворів на запалення легень!

Остерігаючись грипу, грибок маслючок пив японський чай кахон, який, звичайно, купував у яблунівській лавці в продавця з діда-прадіда Петра Кандиби. А ще проти кашлю не цурався ренкону, себто лотосового чаю, який готував за таким рецептом: давив корінь сирого лотоса довжиною близько шести сантиметрів, до видушеного соку додавав трохи імбиру й трохи солі. Проти нежитю вживав чай хару.

Щоб очистити свою кров, побоюючись неврастенії й гонореї, ревматизму, нефриту й сифілісу та ще болів у шлунку, він смакував сью-бан, себто натуральний зелений чай із соєвим соусом. Ви чули про чай янь-янь? А Хома не тільки чув, а й пив. Ви чули про чай банча-жень-шень? Старший куди пошлють споживав саме банча-жень-шень як прекрасний тонізатор. Він, хитромудрий, брав натуральний зелений чай, смажив кілька хвилин, потім додавав кілька шматочків кореня жень-шеню, досипав трохи імбиру, далі заварював. Заварюючи, ніколи не брав посуд із заліза чи з алюмінію, бо тоді б йому вдався не банча-жень-шень, а казна-що, від якого могла напасти швидка настя.

Отак грибок маслючок піклувався про своє здоров’я, щоб міцніше стискувати вила-згрелі в руках, коли, нарешті, повернеться на колгоспну ферму. Отак Хома дотримувався принципів макробіотичного дзену, себто мистецтва омолодження й довголіття, занехаявши споконвічні яблунівські безпринципні принципи. Які саме? Душа не Упир, того хоче, чого й мир; нема в світі, як той борщ: хоч поганий, та до біса; насипай, жінко, перцю, нехай нам хоч раз на віку гірко буде.

До Хоминого раціону увійшли водорості конбу, себто ламінарія японіка. Мартоха десь там діставала цю ламінарію японіку, нарізала шматочками, варила, солила, випарювала воду — яка прекрасна страва вдавалась! А то до ламінарії японіки додавала накришеної моркви, коріння лопухів і лотоса, зв’язувала все це докупи гарбузовим стеблом, варила, солила, додавала соєвого соусу. А то вже давала своєму чоловікові цю саму ламінарію японіку, смажену на соняшниковій олії. А то зв’язувала довгими смужками завтовшки з мізинець і смажила. А то варила юшку з ламінарії японіки. А то готувала голову сома в ламінарії японіці, додаючи трохи підливи Осави. Не будемо вже згадувати докладно про те, що меню грибка маслючка не обходилось без водоростей хідзікі, які готувалися з лотосовим корінням на рослинній олії і подавалися з сиром і смаженою соєю...

Ланка, полуднаючи в полі, розпитувала в Мартохи, як-то вона готує для свого Хоми відлученого всякі наїдки та напої, бо жінки завжди гомонять про такі речі. Інша, може б, і крилася зі своїми секретами, тільки чого було критись Мартосі, коли ділилась усім із усіма?