Але ніхто з яблунівців так і не зважився по-чоловічому чи по-парубоцькому поговорити з роботом Едиком. Знаменита яблунівська гостинність не дозволила. Адже прислала роботів у село науково-технічна революція, хоч, може, не всі вони й достойні відстоювати її позиції.

Коли того літа в колгоспі трудились роботи, «Барвінок» цвів і зеленів!

Робот Кіндрат, педант із педантів, розносив пошту; робот Полікарп велично стояв за буфетною стойкою, завжди доливаючи й не обраховуючи; чудо маніпуляційної техніки Василь Васильович відпускав товари із лавки, наче з рогу достатку; робот Модест Олексійович Недригайло, не перестаючи орудувати язиком, наче ковшем екскаватора, клацав рахівницею в бухгалтерії. Робот Леонардо Явтухович Датунашвілі на посту голови колгоспу тільки й знай що гримів рояльною музикою своїх гусениць не тільки в кабінеті, а й по артільних об’єктах. Робот Едик інколи йшов у поле до трактора на чотирьох ногах, а повертався на двох, і його електрогітара не переставала дзвеніти вечорами в яблунівському саду самогонниці Вівді Оберемок.

«А як там Хома з Мартохою? — запитаєте ви. — Дійшов бодай один із летючого загону роботів на корівник чи не дійшов, перечепився по дорозі?»

Кумедна оказія приключалася з Хомою, бо дурному дурне в голові, а старшому куди пошлють — робота!

Щойно Хома одного ранку впорався на фермі, підчистивши гній і вибравши всю гноївку, щойно вимкнув скребковий транспортер і помив руки, як приходить зоотехнік Невечеря й каже:

— Познайомся, Хомо Хомовичу, з роботом Мафусаїлом Шерстюком!

Грибок маслючок неквапливо — ударники справжню ціну собі знають! — витер руки рушником, почепив на цвяшок над рукомийником, а вже тоді обернувся до гостя.

Робот Мафусаїл Шерстюк теж був на гусеничному ходу, як і робот Леонардо, який у хмарі куряви і з рояльною музикою щодня літав по тваринницькому комплексу. Проте, на відміну від Леонардо, робот Мафусаїл був обладнаний протипожежними засобами, які захищають від полум’я. Датчик вогню виглядав у нього з нагрудної кишеньки — цей датчик виготовлено у вигляді кулькової авторучки на шість різнокольорових стрижнів.

— Щоб ви були такі веселі, як весна! — привітався грибок маслючок, тиснучи руку робота, зодягнену в лайкову рукавичку.

— А щоб ви, Хомо Хомовичу, були багаті, як земля! — не поліз робот Мафусаїл по слово в кишеню.

— Чув, Хомо, що в нас об’явились роботи? — озвався зоотехнік Невечеря. — Помагають, аж гай гуде. Ось робот Мафусаїл і постоїть замість тебе коло скребкового транспортера.

— Як це — постоїть робот Мафусаїл? — тіпнуло грибком маслючком. — А хіба не я наставлений старшим куди пошлють коло транспортера? Та я від гною ані ногою! Та мені без гною хоч у вир головою? Та мені без гноївки не захочеться ні жінки, ні дівки!

І розгніваний чудотворець Хома так подивився на новоявленого робота Мафусаїла, що якби того не обладнали протипожежними засобами — згорів би маніпулятор від пекельного погляду яблунівського колгоспника. В усякому разі, датчик вогню автоматично ввмікнувся у нагрудній кишеньці — й не вимикався, зумерив із погрозливою тривогою. Фотоелектрична оптична система (заміняла роботу Мафусаїлу очі й справді виготовлена у формі блакитних сливовидних очей) під тим вогненним поглядом вимкнулась, бо спрацював затвор, що оберігав зір Мафусаїла від яскравого світла й механічних пошкоджень.

— Хомо! — злякано скрикнув зоотехнік Невечеря, який усякої всячини набачився за грибком маслючком. — Обламай свій норов і не чіпай робота! Чи закортіло, щоб правління назавжди відлучило тебе від скребкового транспортера?

Чудотворець Хома згадав, як після доносу золотоокого академіка Йони Ісайовича Корогли його відлучили від вил-згрель, згадав, як упав у макробіотичний дзен, як сорок днів голодував, омолоджуючи й доточуючи собі віку для роботи в корівнику, — й погроза зоотехніка Невечері вмить отямила його.

— Гаразд, — тільки й мовив похнюплено і відвів пекельний погляд убік.

І щойно відвів полум’яний зір, як датчик вогню в нагрудній кишеньці робота Мафусаїла автоматично вимкнувся й перестав зумерити, фотоелектрична оптична система блимнула осмисленими блакитними сливовидними очима.

— Ось щоб я почервонів, коли оце збрешу! — вигукнув Мафусаїл Шерстюк. — А тільки б круть-верть — була б мені в черепочку смерть, якби в моїй автоматичній швидкодіючій системі захисту та й не використовувались властивості різних суспензій у рідинах!

Став робот Мафусаїл до скребкового транспортера й тільки ввімкнув та вимкнув, бо старший куди пошлють уже попорав на корівнику. Й коли чудо маніпуляційної техніки торкалось до транспортера, то в чудотворця Хоми так заболіло серце, наче за мамою рідною: хоч би й що ви казали, а недарма самонавіюванням вбивав у душі любов до вил-згрель і прищеплював любов до скребкового транспортера, законного дітища науково-технічної революції!

— Отож дивись, Хомо, — застеріг зоотехнік Невечеря, — щоб і муха-говоруха об твоїх фокусах не буркнула!

Гай-гай, що людина — то не робот, і що робот — то не колгоспник...

Поміркуйте лишень, як учені мозолили собі мізки, щоб явити на світ Мафусаїла Шерстюка! Як дбали про його рефлекторні дії й регулювання температури з використанням термісторів, про датчики силового зворотного зв’язку й резистивні тензодатчики, як піклувались про муфти й гальма, про пневматичний та гідравлічний приводи! Озброюючи робота Мафусаїла зором, ішли від простих способів розпізнавання символів, розвивали ті прості способи, підсилювали контраст у скануючій системі й підсилювали контур шляхом накладання! А як привчали слух Мафусаїла сприймати мову, розуміти структуру слів, — тут тобі й вокодер із пасивними фільтрами, й активні фільтри для вокодера, й механічні фільтри у вокодерах, й індуктивні дистанційні детектори! Та ще багато всякої всячини, що не злічити.

А чи може Хома Прищепа з яблунівського колгоспу «Барвінок» навіть в епоху науково-технічної революції похвалитись, що батько з матір’ю, зачинаючи свою дитину, обладнали її бодай кисневим аналізатором, фото-транзисторами чи повітряною подушкою? І на війні грибок маслючок не розжився ні тобі гідростатичним манометром, ні пневматичним приводом, ні індуктивним дистанційним детектором, хоч, може, для організму все знадобилося б. А хіба в героїчний післявоєнний час у колгоспі на трудодні видавали мультивібратори, потенціометри, напівпровідникові діоди, хіба в той час було до моторних теорій і до так званих «муарового образу» та «муарового ефекту»? Що ні, то ні!

Отож і довелося старшому куди пошлють викручуватися своїм розумом, а не позиченим чи прикупленим, а не вкутим на ковадлі чи сконструйованим у заводських лабораторіях...

Робот Мафусаїл Шерстюк, маючи дистанційне управління, пришелестів увечері на гусеницях до корівника точнісінько у визначену пору. Бачили б ви, як сяяли його очі — себто пристрої, де клітини сітківки утворювались рядами сірчано-кадмієвих фотоелектричних елементів! Мафусаїл, увімкнувши скребковий транспортер, пустив машину по корівнику, щоб підчищати гній, а коли згодом вимкнув, то транспортер хоч би навильник гною нагріб!

— Не тепер по гриби ходити, а восени, як будуть родити!

Так мовив фуражир Ілько Дзюнька до ошелешеного робота Мафусаїла Шерстюка. А доярка Христя Борозенна, проходячи по корівнику, проказала із загадковою усмішкою:

— Як не вмієш, то й не знайдеш!

Наступного ранку повторилась та сама історія. Зашелестіли по соломі гусениці, і в точно призначену годину робот Мафусаїл, підвладний дистанційному управлінню, появився біля скребкового транспортера. Й знову роботу не пощастило зібрати й на пучку гною чи бодай краплину гноївки, бо на фермі було чисто-чистісінько, як у лікарняній палаті. Здавалася, сірчано-кадмієві фотоелектричні елементи в Мафусаїла зараз ось задимляться — й згорить од здивування оце чудо маніпуляційної техніки, не допоможуть і протипожежні засоби.