— Прийшов ні за чим, пішов ні з чим, шкода й питать, тільки ноги болять, — проказав фуражир Ілько Дзюнька, що за звичаєм не міг не кинути дошкульне слівце.

— Ярьома, Ярьома, посидь лучче дома, — додала й свій глечик на капусту доярка Христя Борозенна, яка з допомогою доїльної установки, Молокопровід-100, са-ма-самісінька вже встигла подоїти всю колгоспну череду.

Увечері повторилась та сама приключка, наступного ранку — теж, а що фуражир Дзюнька та доярка Борозенна не втримувались від глузів, то, здавалось, робот Мафусаїл Шерстюк ось-ось сподобиться діждати своє серце на шматки рвати, що заплаче — ще й ухне!

Проте, либонь, про робота Мафусаїла не сказав би, що дурень, що був би більший, то вже нікуди. Бо знагла, наче якийсь рядовий яблунівський колгоспник, вдався на фермі до самонавіювання.

— На корівнику ось-ось появиться гній, — бубонів Мафусаїл коло скребкового транспортера, і його сірчано-кадмієві фотоелектричні елементи іскристо пульсували. — Появиться багато гною, вже появляється гній, багато-багато гною на корівнику!

— Й де ти спав, що такого великого, як ти, не вкрали? — дорікнула доярка Христя Борозенна. — Де ж тобі той гній візьметься, коли череда в лузі?

Знетямлений, робот Мафусаїл Шерстюк знов увімкнув транспортер, але й самонавіювання справді не зарадило.

Зашелестівши гусеницями по соломі, робот Мафусаїл у великому розпачі прямо з механізованого корівника подався до чайної. За старих часів тут би його зустріла буфетниця Настя, а за нових — зустрів електронний буфетник Полікарп.

— Два по сто, пляшку пива й солоний огірок, — замовив робот Мафусаїл, примостившись за столиком.

— Мафусаїле, а чи не порушуєш ти третій закон робототехніки? — сухо запитав електронний буфетник.

— Який там третій закон? — закричав Мафусаїл голосом, що нагадував голос розгніваної людини, а не голос робота. — Коли біля худоби я зазнав такого свавільного беззаконня!..

Старший куди пошлють появився в буфеті тоді, коли перед роботом Мафусаїлом на столику стояла батарея порожніх пляшок із-під пива. Підперши залізне подборіддя зодягнутою в лайкову рукавичку рукою, Мафусаїл співав печальну пісню:

— [Ln-1 - (Ln + Ln-2 )] k + Ln-1.

Уславлений своєю семипалістю, компанійський електронний буфетник Полікарп, сяючи хромовими деталями, підспівував за стойкою:

— kLn + (1 - k) Ln-1 – kLn-2.

А то спів робота Мафусаїла й робота Полікарпа зливався докупи, вражаючи суголоссям, якого могли домогтись тільки талановиті маніпулятори:

— А (1 - А) = А - А2.

Яблунівка здавен славилася співочими голосами, які брали за живе, проте такої задушевної злагодженості, такої сердечної щирості, з якою співали два роботи, Хома Хомович за своє життя не чував не тільки вдома, а й за кордоном. Біль і страждання співали вустами Полікарпа й Мафусаїла, розпач і сльози лунали в отому їхньому:

А (1 - А) = А - А2.

І грибок маслючок, що заглянув до буфету закропитись пивом, спізнав пекельні муки каяття: адже робот Мафусаїл побивався за роботою на корівнику не менше, ніж побивався колись він, старший куди пошлють. Ударивши себе кулаком у груди так, що аж загули вісім шийних, дванадцять грудних, п’ять поперекових, п’ять крижових і один куприковий спинномозкові нерви, роздосадуваний чудотворець Хома підступив до робота Мафусаїла.

— Прости, брате Мафусаїле! — проказав устами, що запеклись від смаги.

А що розпачу Мафусаїла Ізраїлевича не було меж, робот співав далі:

— A/Amax – A2/A2max = A/Amax (1 – A/Amax).

Старший куди пошлють підсів до робота Мафусаїла, що завмер із заплющеними сірчано-кадмієвими фотоелектричними елементами, і, схлипнувши та набравши в легені повітря, підтягнув:

— (A – Amin / Amax) – (A – Amin / Amax).

Грибку маслючку ще ніколи не випадало співати з роботом, та ще й поділяючи його невтішне горе, до якого сам спричинився своїм махровим егоїзмом. Отямлений людським голосом, Мафусаїл розплющив сірчано-кадмієві фотоелектричні елементи, про всяк випадок помацав у нагрудній кишеньці датчик вогню, бо згадалось, що мало не згорів на фермі під пекельним поглядом старшого куди пошлють.

— Прости, брате Мафусаїле! — повторив чудотворець Хома. — Завжди чесне діло роблю сміло, всяке діло починаю з голови, й нема для мене над щирую працю мозольованую. Нема горя більшого, коли від роботи силоміць відлучають, а тут іще холера ясна принесла тебе на ферму, щоб став до транспортера.

— У роботів — як і в людей, — схлипнув Мафусаїл. — Праця робота годує, а лінь марнує.

— Ви, роботи, як? Сказано до роботи на шість — ви на шість, сказано з роботи о сьомій — ви о сьомій. А ми, колгоспники, звикли по-всякому... Ось я й приходив цілий тиждень удосвіта на корівник, хутенько діло робив і гав не ловив, так що тобі й навильника не зоставалось. Бо не міг якомусь приїжджому роботу віддати свою роботу, без якої я не старший куди пошлють, а казна-що!

Від почутого Мафусаїл, либонь, самозайнявся б, напустивши чаду повнісіньку чайну та зіпсувавши настрій деяким засвідникам, які тут відпочивали, поки роботи за них трудились. Та добре, що самоввімкнулась протипожежна захисна система, якою обладнали Шерстюка. А коли небезпека минула й досконала протипожежна захисна система відключилась, робот Мафусаїл Шерстюк здивовано сказав:

— Значить, Хомо Хомовичу, ти не з отих, що коли люди жать, то вони на межі лежать?

— Авжеж, не з тих, Мафусаїле! Мокрого поліна вогонь не лиже.

— І я не з отих роботів, що лежать, аби сало зав’язалось або для яких добра річ — попоїв, та й на піч!

Отак порозумівшись, грибок маслючок став на свої довгі ноги, а робот Мафусаїл на всюдихідні гусениці — й подались на колгоспний корівник. А на корівнику цієї вечірньої години як допались удвох до скребкового транспортера, то за якихось півгодинки кругом панувала стерильна чистота.

Попоравши худобу, старший куди пошлють повів робота Мафусаїла Шерстюка не кудись, а додому, й познайомив із рідною жінкою Мартохою. Звичайно, молодиця зраділа гостеві і, походжаючи по хаті, мов пава, та поглядаючи, мов ясочка, проворно зготувала вечерю на стіл. Авжеж, поглядаючи на Мартоху, робот Мафусаїл хотів би вигнути брови дугою, а де їх візьмеш? Так хотілось бути повнолицим, як місяць, але ж не судилось. Отож гість тільки блискав сірчано-кадмієвими фотоелектричними елементами та під столом човгав гусеницями так, що шини весь час озивалися солодкою фортепіанною музикою.

— Ну, брате Мафусаїле, — припрошував грибок маслючок, наче йому не первина пригощати отаких модерних маніпуляторів, — чим багаті, тим і раді, не цурайся хліба-солі.

Мафусаїла довго впрошувати не довелось, він випив добру чарку горілки, аж у голові пискнув голосно датчик рівноваги, що коригував усі його дії, й сказав чемно:

— Еге ж, призволятимусь, не сидітиму, як сваха в гостях.

І так допався до наїдків та напоїв, що Мартоха подумала: «Видать, робот не простого роду — п’є горілку, як воду».

Горілка не тільки людей до добра не доводить... Скоро в сірчано-кадмієвих фотоелектричних елементах Мафусаїла стояв густий посоловілий туман. Вокодер, що забезпечував введення мовних сигналів в асоціативні пристрої, почав заплітатись, бо яка вже там фільтрація сигналів! «Гай-гай, — міркувала співчутливо Мартоха, — а що станеться з його фотодетектором, фотодіодом і фототранзисторами! Жаль мені його чутливості до інфрачервоного випромінювання, а ще візуального й позиційного зв’язків, а ще й насоса з радіальною віссю обертання, ой жаль, жаль!»

А Хома, радий такій дружбі, знай пригощає Мафусаїла. Звісно, затягнули й пісню, бо, либонь, коли колгоспник та робот вип’ють, їм завжди прагнутиметься вилити свої душі як не в веснянках і гаївках, так у риндзівках чи русальних піснях, у петрівчаних чи косарських.

— Ой на горі вогонь горить, під горою козак лежить, — сидячи за щедрим столом, співав старший куди пошлють, а в зіницях його очей тремтіли срібні мурахи від електричного світла.