Коли б вона мене не покохала.

Бо тільки їй служити прагну я

Усім, що маю. А без неї хай

Те все загине!

Поліксен

Сказано прекрасно.

Камілло

Це свідчить про глибоке почуття.

Пастух

А ти йому, дитино, все те скажеш?

Утрата

Не вмію я так гарно говорити

І навіть думати, але я маю

Канву думок своїх і вже по ній

Гаптую чистоту його думок.

Пастух

Рука в руці — і ділу вже кінець!

Незнані друзі будуть нам за свідків.

Я доньку віддаю йому — і посаг

Однаковий із тим, що має хлопець.

Флорізель

Той посаг — доньки вашої цнотливість.

Бо хтось помре — і матиму я більше,

Ніж ви собі спроможні уявити.

Ото здивуються усі навколо!

Тепер же перед свідками з’єднайте

Ви наші руки!

Пастух

Дай свою

І ти, моє дитя.

Поліксен

Заждіть, юначе,*

Ви батька маєте?

Флорізель

То й що, як маю?

Поліксен

Чи знає він про це?

Флорізель

О ні, й ніколи

Він не дізнається.

Поліксен

А я гадаю,

Що батько на заручинах у сина

Найпершим гостем бути б мав. Невже

Він до важливих справ уже нездатний?

Чи він від старості уже здитинів

І від подагри рухатись не може?

Чи він іще говорить? Розрізняти

Людей ще може? Радитись із ними?

Лишаючись у ліжку, чи спроможний

Утриматись від того, що дитина

Робити звикла?

Флорізель

Ні, мій добрий пане,

Здоров’я має він ще навіть краще,

Ніж інші люди у його літах.

Поліксен

Я ладен присягтися сивиною

Моєї бороди: несправедливо

Ви чините, не по-синівськи, справді.

Хай син мій сам для себе вибирає

Дружину,— це розумно. Тільки ж батько,

Що мріє бавити своїх онуків,

Повинен мати право на пораду

В такому ділі.

Флорізель

З вами згоден я,

Мій пане, тільки ж інші є причини,

Через які не запросив я батька,

Однак про них сказати вам не можу.

Поліксен

Пошліть йому запрошення.

Флорізель

Нізащо.

Поліксен

Благаю вас про це.

Флорізель

О ні, не треба.

Пастух

Дай, синку, звісточку йому й повір:

Твій вибір неодмінно схвалить він.

Флорізель

Ні, не повинен знати він про це.

Прошу благословити наш союз.

Поліксен

(знімає маску)

Розлучення благословити ваше!

Я не наважуюсь назвати сином

Тебе, хто впав так низько. Спадкоємець

Корони й скіпетра, ти за ґирлиґу

Чабанську ухопився! Що ж до тебе,

То, зраднику старий, шкодую я:

Повісивши тебе, лише на тиждень

Тобі я віку вкорочу. А ти,

Гарненька відьмочко, що мала справи

З цим королівським дурнем...

Пастух

Боже мій!

Поліксен

Твою красу різками розкривавлять

І зроблять гідною твоїх підлот!

Ти, дурнику, ніколи не побачиш

Цієї ляльки. Хай почую я,

Що ти за нею плачеш — знай: позбавлю

Тебе я спадку й викреслю ім’я

Твоє із роду, що його прабатьком

Був сам Девкаліон. Тепер іди

За мною до палацу. Ти ж, хоча

До тебе, дурню, маю я відразу,

Не будеш нині скараний на смерть.

Ти, чарівнице, гідна пастуха —

Ба навіть і оцей, хто недостойним

Перед тобою показав себе,

Коли б тут наша честь не замішалась,

Для тебе він занадто б гарний був.

Якщо ти принцові колись іще

Та розчахнеш свої сільські ворота,

Як обручем обіймів ти його

Замкнеш хоч раз, — я вигадаю смерть

Із муками жахливими такими,

Як ніжне тіло це.

(Виходить)

Утрата

Усе пропало!

Але я не боюся. Раз чи двічі

Я поривалася йому сказати:

Те саме сонце осяває нас,

Освітлює палац і нашу хижку,

Не закриваючи свого обличчя.

(До Флорізеля)

Чи не волієте піти від нас?

Я вам сказала, що воно так буде.

Тож потурбуйтеся про себе нині.

А я, від сну пробуджена, не буду

Вже більше королевою у ньому —

Лиш буду плакати й доїти вівці.

Камілло

Скажи що-небудь перед смертю, діду.

Пастух

Не можу я ні мовити, ні мислить.

Не смію навіть знати те, що знаю.

(До Флорізеля)

Знедолили старого ви, о пане.

Вісімдесят і три вже роки маю

Й зійти в могилу сподівався в мирі,

Спочити в батьківському ліжку тихо,

Лягти у землю поряд із кістками

Моїх батьків. А нині кат мене

Загорне в саван, закопає, й жоден

Священик на труну мою не кине

Землі ні жменьки.

(До Утрати)

Ну, а ти, нещасна,

Що знала: королевич він, — навіщо

Із ним наважилася заручитись?!

Щасливий був би я, якби помер

За хвилю перед тим.

(Виходить)

Флорізель

Чому на мене

Так дивитеся ви? Мені не страшно,

А тільки сумно. Це лише затримка.

Я буду завжди тим, ким досі був,

Собою керувати не дозволю.

Що більше пригинатимуть мене,

То більшатиме опір.

Камілло

Пане мій,

Не гірш за мене знаєте ви батька.

Він слухати вас зараз не захоче,

Та вам таке й на думку не спадає,

Гадаю я. Боюся, що сьогодні

Він бачити не схоче вас. Заждіть,

Хай угамується монарший гнів.

Флорізель

Не мав я наміру іти до нього,

А ви — Камілло, певно?

Камілло

Так, мій пане.

Утрата

Так часто я казала вам, що честь

Моя несплямленою доти буде,