Допоки не дізнаються!

Флорізель

Ніщо

Її не заплямує, поки я

Присяги не зламав. Тоді природа

Зруйнує береги Землі й у хвилях

Усе живе потопить. Сміливіше

Дивись вперед! Мені не дати спадку

Ти можеш, батьку, та моє багатство —

Моя кохана.

Камілло

Зважте все, мій пане!

Флорізель

Все зважив я на терезах любові.

Якщо мій розум служить їй, то я

Чиню розумно. А якщо не служить,

То я віддам безумству перевагу.

Камілло

Це — відчай, пане.

Флорізель

Може, й так, нехай.

Але присяги не зламаю я,

Не заплямую честі. Знай, Камілло,

Що ні Богемія, ні пишна розкіш

Палацу, ані все, що бачить сонце,

І що земля таїть в глибоких надрах,

І що моря ховають в темних водах,—

Ніщо мене відмовитись не змусить

Від любої. Тому прошу я вас,

Бо завжди вас мій батько мав за друга:

Коли він несподівано відчує

Мою відсутність (бо тепер, гадаю,

Він вирішив не бачити мене

Ніколи більше), спробуйте згасити

Гнів батьків мудрістю своїх порад.

А я із долею своєю разом

Боротимуся за майбутнє. Ви ж

Скажіть йому, що відведу на берег

Я ту, кого мені заборонив

Він бачити, і що стоїть у мене

На кітві корабель, хоча й не думав

Ним скористатись для мети такої.

Куди я попрямую, вам про те

Не варто знати.

Камілло

Хай ваш розум, пане,

Відкритим буде більше для порад

Або міцнішим для майбутніх планів.

Флорізель

Послухай-но,

(Відводить її вбік)

Утрато.

(До Камілло)

Повернуся

Я зараз.

Камілло

Ні, його переконати

Не можна. Вирішив він утекти.

Яке ж було б для мене щастя в тому,

Щоб скористатися з його від’їзду,

Від нього відвернути небезпеку,

Засвідчити йому мою любов

І знов побачити мою вітчизну,

Сіцілію кохану, й короля,

Нещасного володаря мого!

Флорізель

Кажи тепер, що хочеш, мій Камілло,

Під тягарем турбот, боюсь, я став

Неввічливим.

Камілло

Мій пане, я гадаю,

Про скромні послуги мої ви чули,

Що батькові я вашому зробив?

Флорізель

Йому ви благородно послужили,

І батько, як про вчинки ваші мовить,

Улюбленої мов співає пісні.

Про гідну дбає він винагороду

Всіх ваших послуг.

Камілло

Отже, пане мій,

Ви певні, що люблю я короля

1, зрозуміло, всіх йому близьких,

Найперше ж — вас. Тепер я хочу вам,

Якщо ваш задум справді вже дозрів,

Порадити змінити дещо в ньому,

І я тоді, заприсягнувшись честю,

Вам місце підкажу, де гідну зустріч

Ви знайдете. Із вами буде там

Кохана ваша, — я чудово бачу,

Що тільки смерть (рятуй від неї, небо!)

Могла б вас роз’єднати. З нею ви

Одружитесь, — а я тим часом тут

Зусилля докладатиму свої —

І батько ваш замінить врешті гнів

На ласку.

Флорізель

Розкажи мені, Камілло,

Як може статись чудо це? Тоді

Я визнаю твою надлюдську мудрість

І звірюся на тебе.

Камілло

Ви про те

Вже думали, куди податись вам?

Флорізель

Ще ні. Так несподівано все сталось,

Що враз безумний задум цей родився,

І ми рабами випадку назвали

Себе. Метеликами в лютій бурі.

Камілло

Послухайте ж мене. Якщо й тепер

Ви думки не змінили, то тікайте

Аж на Сіцілію і до Леонта

З прекрасною принцесою підіть

(Бо знаю, що принцеса буде з неї),

Її вбрання нехай достойне буде

Тієї, хто із вами ділить ложе.

Я певен, він розкриє вам обійми,

В сльозах благаючи у вас прощення,

Мов це не ви, а батько ваш. І руки

Принцесині він буде цілувати

І прожене усі чуття недобрі,

А доброта його зростати буде

Скоріш за думку чи за часу лет.

Флорізель

Камілло дорогий, який же привід

Знайти мені, щоб виправдати цей

Приїзд нежданий?

Камілло

Скажете йому,

Що вас прислав король, ваш любий батько,

Аби його вітати й шанувати.

Я напишу вам, що повинні ви

Йому сказати в ролі посланця

Від батька, — речі, знані нам лиш трьом.

Ви знатимете, що казати треба

При кожній зустрічі, щоб зрозумів він,

Що ваше слово йде від серця батька.

Флорізель

Без міри вдячний я тобі, мене

Теплом своїм зігрів ти.

Камілло

В кожнім разі,

Це краще, аніж відчайдушний намір

Носитись по морях і прибиватись

До невідомих берегів, що безліч

Ховають небезпек. І хто б вам зміг

Допомогти? На кого б ви поклались?

Надійна річ — ваш якір, та і він

Затримать вас в такому може місці,

З якого ви воліли б утекти.

До того ж знайте: є міцний зв’язок

Між почуттям безпеки та коханням.

Нещастя змінюють обличчя колір —

І серце разом з ним.

Утрата

Одна тут правда:

Нещастя може побілити щоки,

Але не підкорити душу.

Камілло

Справді

Ви так вважаєте? В родині вашій

Сім років ще чекатимуть, аж поки

Народиться дитя, до вас подібне.

Флорізель

У розвитку вона випереджає

Усіх, хоч родом відстає від мене.

Камілло

Ученості їй зовсім не бракує,

І перевершить ще вона, напевно,

Своїх учителів.

Утрата

Пробачте, пане,

На знак подяки я аж червонію.

Флорізель

Кохана Втрато! Стоїмо ми тут,

Неначе на вогні! Скажи, Камілло,

Ти рятівник і батька, і родини

Всієї нашої, а нині — мій, —

Що нам робити? В одязі такому

Не можу зватись я богемським принцом,

З’явившись на Сіцілії.

Камілло

Мій пане,

Не бійтеся цього: моє багатство

Лишилось там. Заопікуюсь я,

Щоб вас по-королівськи спорядили,

Аби ви добре грали ваші ролі