Блазень
(до пастуха)
Здається, він таки має неабияку владу: згоджуйтесь на його пропозицію і дайте йому грошей. Влада — це впертий ведмідь, але за допомогою золота її можна водити за ніс. Покажіть нутрощі вашого гаманця зовнішності його руки й ні про що не турбуйтеся. Згадайте про каменування та обдирання живцем.
Пастух
Дуже прошу вас, пане, заопікуватися нашою справою, а ось і гроші, що є при мені. Я вам дам їх удвічі більше, а поки принесу їх, залишаю вам у заставу цього юнака.
Автолік
Принесеш, коли виконаю обіцянку?
Пастух
Так, пане.
Автолік
Гаразд, давай мені половину. А ти також замішаний у тій справі?
Блазень
Певною мірою, пане. Та хоч справа моя й гідна жалю, я все ж таки сподіваюсь викрутитися з неї не обідраним живцем,
Автолік
О, те стосується пастухового сина: на нього чекає шибениця іншим для прикладу.
Блазень
(до пастуха)
Добре, це дуже добре! Нам треба побачити короля й показати йому наші дивні речі. Хай знає, що не йдеться ні про вашу доньку, ні про мою сестру. Інакше ми пропали.
(До Автоліка)
Пане, коли справу буде вирішено, я дам вам стільки ж, скільки цей старий добродій, і залишусь, як він вам сказав, у заставі, доки він не принесе вам, що належить.
Автолік
Я вірю вам. Ідіть простісінько аж до берега, тоді повертайте праворуч. А я постою перед живоплотом і дожену вас.
Блазень
(до пастуха)
Яке щастя, що ми зустріли таку людину. Можна сказати, це просто благословення неба.
Пастух
(до блазня)
Ходімо вперед, як він сказав. Сама доля нам його прислала.
Пастух та блазень виходять.
Автолік
Я хоч би й хотів бути чесним, так Фортуна не дозволяє. Вона кидає жайворонків мені в пельку. Нині я маю її подвійну ласку — і золото, і нагоду стати в пригоді моєму панові. Хто зна, може, я знову піду вгору? Я заведу цих двох сліпих кротів на корабель до нього. Якщо він вирішить висадити їх, бо вся ця справа його не цікавить, хай назве мене шахраєм за моє таке надзвичайне старання, та я маю захист проти несправедливості й ганьби, з нею пов’язаної. Я їх йому представлю, і це повинно щось мені дати.
(Виходить)
ДІЯ П'ЯТА
Сцена 1
Сіцілія. Зала в палаці Леонта.
Входять Леонт, Клеомен, Діон, Поліната слуги.
Клеомен
Владарю, ви зробили більш, ніж досить.
Ви каялися, як святий. Провини
Усі свої ви відмолили, навіть
Гріхи, яких ніколи й не чинили.
Тепер, коли вже небо вас простило,
Зробіть те саме — і простіть себе.
Леонт
Як я згадаю всі її чесноти,
То вже не можу ні гріхів своїх,
Ні лиха, що дружині заподіяв,
Ні кривди тої, що завдав собі,
Забути: втратив я і спадкоємців,
І втілення надій моїх — дружину,
Якої жоден смертний ще не мав.
Поліна
Це правда, пане. Навіть якби ви
По черзі із жінками всього світу
Одружувалися — або взяли
Найліпше від усіх та поєднали
В одній особі, — не зрівнятись їй
З тією, що убили ви.
Леонт
Я знаю.
Убив! З тією, що її я вбив.
Це правда, але ти мене шмагаєш
Словами, як мої думки, гіркими.
О, не кажи мені про це так часто!
Клеомен
Ніколи не кажіть, о добра пані.
Ви можете сказати безліч слів —
Найкращих слів на світі, — і вони
Вам честі додадуть.
Поліна
А ви б хотіли
Його удруге одружити.
Діон
Пані,
Як ви цього не хочете, тоді
Не маєте ви жалю до держави,
Не думаєте ви про небезпеки,
Які чигатимуть на королівство
Без спадкоємців, про страшні нещастя,
Які впадуть на нас і все зруйнують.
Нехай покійна королева буде
Щаслива, що подбали ми про все,
Що буде вічний мир в державі нашій,
Що короля чекатиме на ложі
Нова дружина гідна.
Поліна
Ні, ніхто
Покійної не буде гідний. Втім
Боги бажають осягти свою
Мету таємну. Не сказав хіба
Бог Аполлон оракула вустами,
Що поки втрачене дитя не буде
Віднайдене, не матиме король
Наступника? Для розуму людського
Так само дивне це, якби з могили
Мій Антіґон до мене повернувся,
А він же разом із дитям загинув.
Ви короля вмовляєте, щоб він
Свій виклик кинув небесам, порушив
Їх волю!
(До Леонта)
Не турбуйтесь, пане мій,
Про спадкоємця. Вибере корона
Найліпшого. Великий Александр *
Лишив найкращому свою корону, —
І той насправді гідним став її.
Леонт
Поліно добра, як шануєш ти
Про Герміону пам’ять! О, коли б
Твоїх порад я завжди дослухався,
То королеву бачив би сьогодні
І мав би дар її прекрасних уст...
Поліна
Ви їм би додали свої дари
І збагатили б їх.
Леонт
Ти правду кажеш:
Таких дружин нема. Тому не буде
Дружини в мене. Уяви, що маю
Я іншу, гіршу, тільки ліпше дбаю
Про неї. Герміонина свята
Душа тоді вселилася б у тіло
І, гнівно звинувативши всіх нас,
Сказала б: «Я була на цьому місці».
Поліна
Якби вона здолала це зробити,
То мала б право.
Леонт
І вона б мене
Нову дружину вбити підштовхнула.
Поліна
І я зробила б так. Якби була
Вже привидом таким, то наказала б
Вам придивитись до її очей
І пояснити, завдяки якій
Таємній рисі вибрали її ви.
І враз мій крик вам розколов би слух: