У 1958 р. «Зимову казку» було поставлено на сцені МХАТу режисером М. Кедровим. У ролі Герміони виступила Л. Пушкарьова, Леонта зіграв М. Болдуман.

Український глядач зміг ознайомитися з п’єсою у.виконанні акторського колективу театру М. Соловцова (кін. XIX — поч. XX ст.).

«Зимова казка» чотири рази була перекладена російською мовою в дореволюційні часи: М. Кетчером (прозовий перекл.), А. Соколовським, К. Случевським та П. Каншиним. За радянського часу з’явився переклад Т. Щепкіної-Куперник.

Пісні із «Зимової казки» перекладав С. Маршак.

Дійові особи. — В п’єсі поєднано грецькі (Леонт, Поліксен, Герміона), латинські (Мамілій), італійські (Поліна) імена з пасторальними (Мопса, Доркас).

... дев’ятикратно Дворога зірка в небі відмінилась... — Певно, мається на увазі місяць. ...дев’ятикратно... — тобто минуло дев’ять місяців.

Мав би ти чоло Моє похмуре, з гулями... — Натяк на «роги» — символ подружньої зради.

Мій друже, як підсунуть блискітки Неждано замість злота, візьмеш їх? — Сталий вираз. Тут означає: «Чи дозволиш обдурити себе?»

... хай моє ім'я З'єднається з ім'ям того, хто зрадив Спасителя! — Тобто Іуди Іскаріота, який, за біблійною легендою, зрадив Ісуса Христа.

Безсилі б ви лишилися, як той, Хто б морю намагався боронити Коритись місяцю. — За давніми науковими уявленнями, з рухом місяця узгоджуються морські припливи й відпливи.

Ні, не тому, що в вас чорніші брови, Хоч кажуть, ніби деяким жінкам Вони пасують... — Чорне волосся та брови не відповідали ренесансним уявленням про жіночу вроду. Ідеалом жіночої краси в єлизаветинській Англії було світле волосся і біла шкіра (див. сонети 130, 131, 132).

Напевно, скоїлося щось у небі, І панування лютої планети... маю я перечекати. — За. астрономічними уявленнями давніх часів, планети мають вплив на долю людини, визначають її характер, зумовлюють вчинки.

... священні Дельфи... — давньогрецький релігійний центр у Фокіді, де коло підніжжя гори Парнас стояв храм бога Аполлона (збудований у середині IX ст. до н. е.). Відомий своїм оракулом (Дельфійський оракул), в якому Аполлонова жриця Піфія нібито провіщала волю божества.

Я не боюсь: тут єретик не той, Хто гине у вогні, а хто вогонь Розпалює. — Свідчення віротерпимості Шекспіра. У тексті, певно, натяк на спалювання протестантів під час недовгого владарювання Марії Тюдор (1553—1558), так звані «Смітфілдські вогні». Проте багаття, на яких спалювали відьом, були характерні для правління Якова І (1603—1625).

Хай Юпітер дасть їй душу — провідницю до добра. — Образ породжений християнською міфологією. Король Яків І, за часів владарювання якого було створено п’єсу, особливим едиктом заборонив промовляти в театрі слово «бог», яке найчастіше замінювали ім’ям давньогрецького бога Юпітера.

Суд — Суд над Герміоною відтворює судову процедуру в тогочасній Англії.

Мій батько був колись царем Русі. — Інтерес до російських реалій виявляють майже всі письменники, сучасники Шекспіра (Сідней, Неш, Толіншед, Флетчер), що пояснюється пожвавленням дипломатичних і торговельних контактів між Росією і Англією на зламі XVI—XVII ст. У творчості драматурга ця тема вперше з’являється в комедії «Марні зусилля кохання». Російські реалії зустрічаються також у «Мірі за міру» тощо.

Богемія. Пустельне узбережжя. — Одна з численних географічних невідповідностей Шекспіра. В італійських комедіях, наприклад, над морем розташовані Рим, Верона тощо. Богемія — з 1526 р. офіційна назва Чехії, що перебувала в складі Габсбурзької імперії. Цю географічну назву Шекспір запозичив у Р. Ґріна («Пандосто»).

Входить блазень. — За блазня тут селянський хлопець-простак, який збагачує п’єсу дотепним народним гумором. На сцені блазень з’являвся здебільшого в червонувато-брунатній куртці селянина. Схожий, наприклад, на Довбешку з комедії «Марні зусилля кохання».

... щоб не втратити свого щастя, треба язика за зубами тримати. — За давніми народними уявленнями, розповісти про дарунки фей означало накликати на себе лихо.

Входить Час у ролі Хору. — У театрі часів Шекспіра роль Хору виконував один з акторів трупи, одягнутий у чорний плащ. Алегорична фігура Часу з’являлась на сцені найчастіше у вигляді старого з пісочним годинником та косою.

Вже п'ятнадцять років... — Непослідовність у тексті. Тільки що (сц. І) Хор сповістив, що минуло шістнадцять років.

Флорізель* — ім’я Флорізель походить від латинського кореня «flor» — «квітка», «квітучий».

Батько назвав мене Автоліком. — Ім’я героя промовисте. Автолік — у грецькій міфології син бога Гермеса і Хіони, дід Одіссея. Від Гермеса Автолік успадкував хист шахрайства й уславився як вправний злодій. Злодій, на ймення Автолік, згадується в «Метаморфозах» Овідія. Опис деяких пригод, героєм яких є Автолік, Шекспір запозичив з книги Ґріна «Друга й остання частина шахрайства» (1592).

Він, як і я сам, народився під знаком Меркурія. — В словах Автоліка відбились старовинні уявлення, що планети мають вплив на вдачу людей. Так, під знаком Меркурія нібито народжуються гендлярі та шахраї. Автолік розповідає про себе майже так, як це робив Порок у старих п’єсах.

Треба буде прихопити шафрану... — Англійська побутова реалія в тексті. Блазень перелічує прянощі, що користувались особливим попитом в Англії часів Шекспіра.

Ой лишенько, навіщо я на світ народився? — Епізод пограбування блазня Автоліком пародіює біблійну притчу про доброго самаритянина.

Флора — італійська богиня квітів та юності. Флору зображували у вигляді вродливої дівчини з квітами в руках. Один з найпопулярніших сюжетів у мистецтві Відродження.

Юпітер став биком, ревів, як бик, Нептун зеленочубий цапом став І мекав; Аполлон в плащі вогненнім, Бог золотий, став бідним селянином... — Всі ці міфологічні сюжети запозичені з «Метаморфоз» давньоримського поета Овідія (кн. VI). Юпітер (Зевс) у вигляді білого бика викрав дочку фінікійського царя Агенора Європу. Європа сіла жартома на його спину, бик кинувся в море й перевіз царівну на острів Кріт. Нептун (Посейдон) здобув Бісальтіду, дочку фракійського володаря Бісальта у вигляді барана (а не цапа). Аполлон у постаті пастуха ввів в оману Іссу, дочку Макарея, міфічного володаря Лесбосу.

Розмарин і руту Візьміть, панове... — Розмарин — символ вірного кохання, який дарували на спомин. Про розмарин згадує Офелія в «Гамлеті» (IV, 5), символічне значення його назви обігрує годувальниця в «Ромео і Джульєтті» (III, 2) тощо. Рута — символ милосердя.

Таж строкатість їхня, Як кажуть люди, йде не від природи Великої, а більше від мистецтва. — В діалозі про гвоздику Утрата протиставляє природність сільського існування штучності двірського життя.

Прозерпіно! Якби я мала квіти ті, що ти, Настрашена, зронила з колісниці Плутона! — Мається на увазі античний міф про викрадення Прозерпіни (Персефони), дочки богині родючості та землеробства Церери (Деметри) богом підземного світу Плутоном (Аїдом). Коли з'явився на своїй колісниці Плутон, Прозерпіна збирала весняні квіти — нарциси. Цей сюжет використано в «Метаморфозах» Овідія.