Звернутися і ввічливо, й привітно,

А він, відвівши очі, закопилив

Губу зневажливо й пішов поквапно

Від мене, залишаючи мені

Роздумувати, що це означає.

Камілло

Володарю, того не смію знати.

Поліксен

Це ж як — не смієте? Напевно, ви

Не знаєте? Чи знаєте що-небудь

І боїтесь? То поясніть мені.

А, зрозумів: ви знаєте для себе,

А іншим ви не можете сказати.

Камілло добрий, вигляд ваш мені —

Як дзеркало: ви змінюєте вираз

Обличчя — і моє лице негайно

Міняється: у цих постійних змінах

Я маю власну частку.

Камілло

Це хвороба,

Що декого ввергає в гнів. Та я

Не можу вам ім’я її назвати,

Бо йде вона від вас, хоч ви й здорові.

Поліксен

Як? Йде від мене? Думаєте ви,

Що очі василіска маю я?

Дивився я на тисячі людей, —

Вони себе чудово почували, —

Й не вбив нікого. Благородний мій

Камілло, — ваша вченість додає

Вам благородства так, як іншим — предки.

Коли відомо вам бодай що-небудь

Мені корисне, то— благаю вас, —

Не замикайтесь у тюрмі мовчання.

Камілло

Мені не вільно вам про те сказати.

Поліксен

Хвороба йде від мене, я ж — здоровий?!

Дай відповідь, Камілло! Всім, що є

Найблагороднішого у людині,

Тебе я заклинаю: поясни,

Яка мене чекає небезпека?

Вона далека чи уже близька?

І як її уникнути я міг би?

Чи як принаймні міг знести її?

Камілло

Володарю, до чесності моєї

Звернулись ви, і сам ви — чесний муж.

Тому уважно слухайте пораду

Й виконуйте її так само швидко,

Як вам її даю. А то пропали

Обидва ми — й навіки прощавайте!

Поліксен

Ну, далі, добрий мій Камілло. Далі!

Камілло

Мені наказано убити вас.

Поліксен

Хто наказав?

Камілло

Король.

Поліксен

Навіщо?

Камілло

Він

Вважає, — ні, він навіть певний твердо,

Неначе сам те бачив — ніби ви

Торкались нечестиво королеви.

Поліксен

О, хай тоді застигне кров моя

Гнилим болотом, хай моє ім’я

З’єднається з ім’ям того, хто зрадив

Спасителя!* Нехай і честь моя

Б’є смородом у найгрубіші ніздрі.

Хай при наближенні моєму люди

Тікають, хай ненавидять мене,

Як найстрашнішого чумного в світі!

Камілло

Якби всі найстрашніші присягання

Ви кинули на шалю терезів,

Коли б у свідки ви взяли всі зорі,

Безсилі б ви лишилися, як той,

Хто б морю намагався боронити

Коритись місяцю.* Його безумства

Не спинить клятва, не схитне порада,

Бо, зросле на сліпім переконанні,

Триватиме, покіль живе король.

Поліксен

Як він додумався до цього?

Камілло

Хтозна.

Але втекти від лиха, певно, краще,

Аніж питати, де воно взялося.

Як ви на чесність звірились мою,

Заховану в цій скрині,

(показує на груди)

що її

Ви візьмете в заставу із собою,

Тікаймо ввечері. Я попереджу

Таємно ваших слуг. По двоє-троє

Я виведу їх всіх крізь різні брами

Із міста. Покладаюся на вас,

Бо втратив тут усе, розкривши вам

Цю небезпеку. Не вагайтесь. Я

Сказав вам правду, — присягаюсь честю

Моїх батьків. Тож не баріться тут,

Щоб перевірити мої слова.

Втекти я мушу. Але вам біда

Загрожує така, немов король

Прилюдно заприсягся вас скарати

На смерть сьогодні ж.

Поліксен

Вірю я тобі,

Я вичитав з лиця, що в нього в серці.

Дай руку: стань надійним водієм

І будеш ти зі мною скрізь. Готові

І люди, й кораблі до відплиття

Два дні вже. Ревнощі спостигли душу

Людини рідкісної, і тому

Таку потужну силу виявляють.

Вважає він збезчещеним себе,

Вважає, бач: зробив те чоловік,

Що присягавсь у дружбі, — отже, мста

Жорстока буде. Вкрили хмари страху

Мій небосхил. Нехай щаслива стане

Ця наша втеча. Втішиться нехай

Нещасна королева, неповинна

Ні в чому, та підозрою окрита.

Ходім, Камілло: буду шанувати

Тебе, як батька рідного, якщо

Я звідси винесу своє життя.

Ходім.

Камілло

Владарю, маю ось ключі

Від ходів потаємних. Часу обмаль.

Ходім же швидше, пане мій, ходім.

Виходять.

ДІЯ ДРУГА

Сцена 1

Сіцілія. Зала в королівському палаці.

Входять Герміона, Мамілій та кілька дам.

Герміона

Візьміть-но хлопчика. Я вже від нього

Втомилася.

1-а дама

Мій милостивий пане,

Чи хочете погратися зі мною?

Мамілій

Ні, з вами — ні.

1-а дама

Чому, мій ясний пане?

Мамілій

Мене ви цілуватимете міцно

І розмовлятимете, як з маленьким.

До вас я хочу.

2-а дама

А чому, мій пане?

Мамілій

Ні, не тому, що в вас чорніші брови,

Хоч кажуть, ніби деяким жінкам

Вони пасують;* треба тільки дбати,

Аби тонкі вони були, і часом

Їх олівцем підводити.

2-а дама

Хто вас

Навчив цього?

Мамілій

Я вичитав усе

З облич жіночих. А тепер скажіть,

Який же колір ваші брови мають?

1-а дама

Вони, мій пане, сині.

Мамілій

Смієтеся

Ви з мене. В однієї дами

Я бачив синій ніс, але ж не брови.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: