Дехто в лице твоє загляне й обізветься:
«Чого б його зітхать і мучиться так гірко?»
Брехня! Хоч голосно се з уст і не зірветься,
Та я в душі клянусь: «Брехня се, люба зірко!»
Що не фальшиво клявсь, про се мене впевняє
Та тисяча зітхань при згадці про твій вид.
Хто хоче, білий цвіт над все най величає;
У мене чорний — верх над усіма держить.
Та чорна вдача в тебе, ось в чім горе!
І відси, думаю, і йдуть всі поговори.
CXLIII
Як господиня дбала без упину
Слідить курчатко, що втекло від хати,
Свою на землю посадить дитину,
Сама ж курчатка побіжить шукати;
А тим часом дитя кричить і плаче
І все за нею кличе: «Мамо, мамо!» —
Вона ж нічого не вчува, не баче,
Поки курчатка не знайде, — так само
Й ти того, що втіка від тебе, прагнеш,
А я, дитя, зову тебе з сльозами:
«Вернись до мене, як мету свою осягнеш!
І поцілуй, і будь мені замісто мами!
І втихне плач мій, сліз джерело висхне,
Як мати к серцю дитятко притисне».
?
Очей твоїх небесна перекона,
Не переперта жадними словами,
Звела мене. Світ сей не суддя над нами;
Його я зрікся, щоб тобі служити сповна.
Я зрікся женщин і всіх злуд облесних,
Но ти богиня, чи й тебе зрікаться?
Лиш земних ласк я зрікся, не небесних, —
Як ти ласкава, то з бідов мені не знаться.
Зарік мій був лиш подув, мла невпинна.
О, гарна зоренько, коли краса твоя
Розбила млу, то ти ж у сьому винна!
Бо ти зламала мій зарік, не я.
А хоч би й я! Не міг я в ліпшім стані бути,
Як свій зарік зламать, щоб рай такий здобути.
Пісня юнака з комедії «Міра за міру»
Геть, о геть уста ті скорі,
Що так любо присягали,
І ті очі, ранні зорі,
Що не ранок віщували!
Лиш віддай мої цілунки,
Дай назад!
Сю печать мого кохання,
Твоїх зрад!
Коментарі
XIV. «З небесних зір не вмію я читати...». Назва в оригіналі: «Not from the stars do I my judgement pluck...». Вперше надруковано M.C. Возняком у журн. «Культура», 1924, № 2, с. 115—116. Збереглися три автографи: ранній, чорновий, перекреслений чорнилом, датований 17.XII [1882], — № 192, с. 29, зв.; пізніший, датований 20.XII 1882 p., наведений у циклі «Із сонетів Уілліяма Шекспіра», — № 1146; чистовий, писаний в останні роки життя, — № 398/47. Між автографами е незначні різночитання.
Подається за автографом № 398/47.
XXVIII.«І як же щастя знов мені зазнати...». Назва в оригіналі: «How can I then return in happy plight...». Вперше надруковано у кн.: І. Франко. Статті і матеріали. 36. 2. Львів, Вид-во Львівського ун-ту, 1949, с. 56. Зберігся автограф перекладу, який орієнтовно датується початком 80-х років — № 414, с. 165.
Подається за автографом.
XXIX.«Неласкаві на мене щастя й люди...». Назва в оригіналі: «When in disgrace with fortune and men’s eyes...». Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1907, кн. 1, с. 116, в циклі під назвою «Три сонети». Зберігся автограф перекладу — № 589, с. 11, зв. Датується 1905 р. на підставі статті «Qui bono?» (1905), записаної на звороті аркуша з текстом перекладу. Між автографом і першодруком є різночитання. Третій рядок другого катрена в рукописі перекладений так: «От сього штуку, того власть дістати».
Подається за першодруком.
XXX.«Коли в солодкій тиші любих дум...». Назва в оригіналі: «When to the session of sweet silent thought...». Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1907, кн. 1, с. 116—117, у циклі під назвою «Три сонети». Зберігся автограф перекладу — № 589, с. 11, зв. Датується 1905 р. на підставі статті «Qui bono?» (1905), записаної на звороті аркуша з текстом перекладу. Між автографом і першодруком різночитань немає.
Подається за автографом.
XXXI.«У твоїй груді всі серця заперті...». Назва в оригіналі: «Thy bosom is endeared with all heart...». Вперше надруковано у кн.: І. Франко. Статті і матеріали. 36. 2, с. 56. Зберігся автограф перекладу — №589, с. 10. Датується 1905 р. на підставі його запису на звороті аркуша з текстом датованої цим роком статті «Qui bono?».
Подається за автографом.
LXVI. «Не раз я кличу смерть, бо нудно бачить в світі...». Назва в оригіналі: «Tired with all these, for restful death I cry...». Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1907, кн. 1, с. 117, в циклі під назвою «Три сонети». Збереглися два автографи ранньої, чорнової редакції перекладу: перший починається рядком «Часто кличу я смерть, бо глядіть не досить» — № 589, с. 10, зв.; другий — «Я часто кличу смерть, бо годі бачить» — № 589, 712 с. 9, зв. Між автографами і першодруком е різночитання лексичного і стилістичного характеру.
Подається за першодруком.
LXXVI. «Чом бідний так на новину мій спів...». Назва в оригіналі: «Why is my verse so barren of new pride...». Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1884, № 5, с. 35, під заголовком «Із сонетів» і за підписом Мирон***. Збереглися три автографи: ранній, чорновий, перекреслений чорнилом, що починається рядком «Чом так убогий в новину мій спів...», датований 17.XII 1882 p., — № 192, с. 29, зв.; пізніший, датований 20.XII 1882 р. і наведений під тією ж назвою в циклі «Із сонетів Уілліяма Шекспіра», — № 1146; авторизований список з правками І. Франка почерком останніх років життя — № 398/47. Між автографами є незначні різночитання.
Подається за авторизованим списком № 398/47.
XCVI. «Сі говорять: твоя хиба...». Назва в оригіналі: «Some say, the fault is youth, some want onnes...». CXXX. «У моєї пані очі...».Назва в оригіналі: «My mistress’ eyes are nothing like the sun...».
CXXXI. «Тиранка ти, о так...». Назва в оригіналі: «Thou art as tyrranous, so as thou art...». Вперше надруковано у передмові І. Франка до книги: Уілліям Шекспір. Антоній і Клеопатра. Переклад П. А. Куліша. Видання з передмовою і поясненням Ів. Франка. Львів, 1901, с. X—XII.
Подаються за першодруком.
CXLII1. «Як господиня дбала без упину...». Назва в оригіналі: «Lo, as a careful housewife runs to catch...». Вперше надруковано M.С. Возняком в журн. «Культура», 1924, № 2, с. 115. Збереглися три автографи: ранній, чорновий, перекреслений чорнилом, — № 192, с. 29, який можна датувати 15-—16.XII 1882 р. на підставі запису безпосередньо за сонетом «Очей твоїх небесна перекона»; пізніший, наведений в листі від 20 грудня 1882 р., — № 1146; чистовий, написаний в останні роки життя, — № 398/47. Цикл, доданий до листа, має заголовок «Із сонетів Уілліяма Шекспіра» і дату: «Дня 15—17 грудня 1882». Між автографами є незначні різночитання.
Подається за автографом № 398/47.
«Очей твоїх небесна перекона...». Назву в оригіналі, а також номер сонета не встановлено, оскільки переклад текстуально не відповідає жодному з сонетів В. Шекспіра. Можливо, це віддалений переспів. Вперше надруковано М. С. Возняком як сонет Шекспіра в журн. «Культура», 1924, № 2, с. 115. Збереглися три автографи: ранній, чорновий, перекреслений чорнилом, — № 192, с. 29, датований 15 грудня 1882 p., і пізніший, доданий до листа від 20 грудня 1882 р. — № 1146; чистовий, написаний в останні роки життя, — № 398/47. Останні два — під заголовками «Із сонетів Уілліяма Шекспіра». Між автографами є незначні різночитання.