— Ну? — питав чітко і коротко, без реверансів.

Вона простягла перед собою зелену стрічку. Стрічку його Мальви. Він, напевно, десь випадково її забув, бо не розлучався віднедавна з нею. Занурив руку в кишеню штанів, здивовано витягнув стрічку, питально дивився на Навію.

— Це сьогодні я виловила в болоті, де втопився проклятий. Стрічка просто лежала на поверхні, і я зараз поясню, чому. Коли проклятий впав у болото, приголомшений заклинаннями та прокляттями великих темних, він за допомогою цієї стрічки потрапив туди, звідки його прислали. Знаючи, що стрічка пошкоджена, тобто розділена навпіл, той, хто його сюди прислав, завбачливо викинув стрічку назад, зачинивши двері, і тепер відстежити місце перебування проклятого я не зможу. Про те, що ця стрічка належала твоїй онуці, Повелителю, я дізналася тільки нині від Худіча, коли проводила ритуал очищення стрічки від води Мертвої ріки. Він мені повідомив також, що цей шмат, котрий я знайшла, — не вся стрічка. Частина її використовувалася як захист у кімнаті Мальви. І вона зараз у тебе. Чи дозволиш взяти її, щоб скласти докупи, Повелителю? Так я зможу довідатися, хто є власником стрічки.

— Зможеш? Невже? — утомлено запитав Мор і єхидно додав: — Тільки, Навіє, не потрібно тут і зараз докоряти мені, що тобі не все розповіли. Знаючи твоє «добре» ставлення до Мальви, вважаю це зайвим.

Навія скривилася, однак їй таки вдалося приховати своє невдоволення. Говорила спокійно:

— Моє ставлення до твоєї онуки не має жодного стосунку до того, що зараз відбувається у світах. Хтось довів до смерті велику темну і, можливо, зазіхає і на твоє життя, Повелителю Море. А життя Повелителя тісно пов’язане з життям темного світу. І тому я хочу допомогти, тобто ти маєш знати правду.

Мор простягнув Навії стрічку, та обережно взяла її, вклонилася. Стулила частини стрічки докупи, щось зашептала — і за мить стрічка зробилася цілою. Навія з кишені своєї широкої довгої зеленої туніки витягнула мішечок, розв’язала його і добула блакитний порошок. Роззирнулася. Поруч лежав камінь, на якому інколи любив посидіти Мор. Навія підійшла до нього і посипала щедро порошком.

Мор недовірливо спостерігав за жінкою. Він не дуже хотів зараз когось бачити, тим більше Навію, однак правду волів знати понад усе, тож змушений був терпіти. Однак, про всяк випадок, перепитав:

— Слухай, Навіє. А обов’язково тут і зараз робити твої маніпуляції, оце твоє чаклунство?

— Повелителю Море, що ти таке кажеш, які такі маніпуляції? — запопадливо та трохи ображено залопотіла Навія. — Я знаю, що ти мені не довіряєш, тому не хочу, щоб, коли все з’ясується і правда може виявитися не зовсім солодкою, мене звинувачували в шахрайстві. Я гадаю, що тобі буде цікаво побачити у вогні відтворення портрет власника стрічки і…

— Що, у вогні? Тобто ти хочеш спалити стрічку? — Мор сердито вишкірився.

Навія перелякано витріщилася на сердитого Морока. І вже не знала, що їй робити: продовжувати ритуал чи припиняти.

— Повелителю, це ж лишень шматок тканини, це не частина твоєї онуки… Е-е-е-е, але якщо ти не хочеш, тобто якщо знаття правди для тебе неважливо, то я не стану проводити ритуал. То що накажеш?

Мор сердито дивився на Навію. Клята баба, знає, як боляче вкусити… Та тьху, і чого це він раптом так розкис? Навпаки, він має бути сильним зараз, як ніколи, і помститися тому невдасі, який вбив його онуку.

— Продовжуй, — майже прошипів.

Навія радісно кивнула. Стрічка лежала на розсипаному порошку. Навія заходилася щось шепотіти над стрічкою. Вчувалися слова прамови.

Тоді жінка різким рухом скинула перед собою руки, накрила долонями місце чаклування, на якусь мить вмовкла, тоді різко сіпнулася, наче торкнулася чогось гарячого, відступила крок від каменю та щосили дмухнула на нього.

Стрічка запалала. Блакитні язики полум’я з маленьких починали рости, більшали й більшали і врешті, коли зробилися завбільшки з людину, Навія знову гаряче забубоніла собі під ніс. Тоді вийняла з іншої кишені маленьку чорну скриньку, відімкнула її, взяла пучку того, що там було заховане, а мало воно золотистий колір, та легким рухом кинула в полум’я. І…

У полум’ї з’явилася фігура жінки. Вбрана в білі шати, з піднятими вгору руками, наче для вітання. Обриси її тіла ставали більш чіткішими, можна вже було розгледіти складки на її шатах, охайно вкладене волосся на голові, заколоте серпом, чорні аметистові очі з зірками всередині…

Мор і Навія промовили разом і дуже-дуже здивовано:

— Мара…

Тільки голос Навії був щасливий, а Мора — розчарований і розлючений.

— От тобі й правда, Повелителю Море. Жінка в білому. І чомусь я зовсім не здивована.

— Жінка в білому, — просичав Мор, простягаючи перед собою руки, наче збирався когось вхопити за шию. — Це не Магура? Це не Магура… Це Мара? Я вб’ю її, вб’ю. Як вона могла?

Мор рушив уперед, спіткнувся. Навія ледве встигла перехопити його руку, щоб чоловік не полетів у полум’я. Шарпнула його на себе. Він різко розвернувся спиною до вогню, оступився, впав на коліно і вже не міг бачити, як за його плечима фігуру Мари почало змінювати інше жіноче зображення. Навія впізнала його. Але це ще було не все, третя картинка раптово чітко та зрозуміло заступила собою дві попередні. У вогні стояв теперішній справжній власник стрічки, точніше власниця. Але для чого Мору знати правду? Поки Мор зводився на ноги, Навія сипнула у вогонь ще трішки золотого піску. Вогонь весело зашипів, спотворюючи язиками видиво, голосно кахикнув і загас, густо розсипавшись на дрібні іскри.

Мор тим часом підвівся з коліна та розгублено роздивлявся залишки чарівного багаття.

— Я ніколи вас, жінок, не зрозумію. Ви всі трохи навіжені… Навіть безсмертні. Що ж тоді дивуватися ще немудрій і геть юній безсмертній, якщо мудрі та перевірені тисячоліттями чинять препаскудно? Слід терміново скликати Рать світів.

Навія тримала Мора за руку:

— Стій, Правителю, ще встигнеш зі зборами. Тепер ти бачиш, хто тобі вірний друг, а хто брехун і зрадник. Так-так, і хоч Мара моя рідна сестра, хоч я й досі її люблю, та правда понад усе. Пообіцяй мені, Правителю, що по справедливості покараєш винуватих.

Мор зміряв Навію з ніг до голови втомленим сердитим поглядом. Та аж зіщулилася під ним. Чоловік невдоволено хмикнув:

— Що? Пообіцяти тобі? Та хто ти така, жінко? Я також за те, щоб було винних покарано. Але з чого ти взяла, Навіє, що вбивство моєї онуки — то справа рук твоєї сестри? Мальва і її онука. Навіє, дорога! Я — чоловік, але це не синонім слова «телепень». Я знаю, як сильно ти «любиш» свою сестру, і тому врочисто обіцяю: винуватці цього злочину будуть знайдені та покарані. Справжні винуватці, не підставні. І якщо з’ясується, що Мара до цього причетна, то… Пощади не буде. Але якщо з’ясується, що у цьому винувата ти, то від тебе залишиться тільки купка попелу. Зрозуміла?

Навія схилилася над каменем, де щойно палав вогонь, розгребла руками попіл, дістала зелену стрічку цілу та неушкоджену. Простягнула Мору.

— Я все зрозуміла. Візьми стрічку. Я знаю, що таке пам’ять.

Мор мовчки взяв стрічку, запхав її в кишеню, невдоволено скривився. Він ніколи не повірить цій жінці. Ніколи.

Навія схопила Мора за руку і заговорила. Була геть збентежена.

— Але, Море, ти ж сам щойно бачив у вогні правди Мару… — почала виправдовуватися.

Мор перебив, вириваючи свою руку з її долоні:

— Я щойно бачив, Навіє, як ти вправно смикнула за мотузочку, і тільки. Так, стрічка належить Марі, і вона її дала Мальві, але… Що до чого — потрібно з’ясовувати. І, знаєш, слава Сварогу, не ти будеш це вирішувати. Ти ж ненавидиш усіх. Ненависть — це руйнівна сила.

Навія недобре блиснула очима, криво посміхнулася. Вона не стала заперечувати Мору. Лишень стенула плечима, наче говорила: «Розбирайся-розбирайся, а ми подивимося, за ким правда!»

Мор кивнув їй, буркнув: «Дякую, Навіє. Най Чорнобог береже тебе», — і, карбуючи крок, рушив у бік Храму Чорнобога. Він мав віддати деякі розпорядження.