Оберон і Пак виступають наперед.

Оберон

Це все твоя вина. Ти знов наплутав —

Чи, може, вмисне каверзу підстроїв?

Пак

Повірте, Князю тіней, схибив я.

Чи ж не сказали ви самі, що маю

Його впізнати по вбранні афінськім?

Отож усе як треба я зробив:

Афінцю очі соком закропив

І думаю, що вийшло все на славу,

Бо з цього добру маємо забаву.

Оберон

Вони шукають місця для двобою.

Йди, Робіне, і огорни їх млою,

Чорнішою, ніж Ахерон * самий,

І небо й зорі чорнотою вкрий,

А забіяк заплутай серед мли

Так, щоб вони зійтися не змогли.

Лізандрів голос часом удавай —

І ним Деметрія дражни та лай,

А потім під Деметрія підшийся.

Води, ганяй їх — і того добийся,

Щоб олово влилось до їхніх ніг

І там їх сон, брат смерті, переміг.

А потім сонному Лізандру очі

Ти чудодійним соком спритно змочиш,

Щоб квітки нашої предивна сила

Зір стуманілий знову прояснила.

Прокинувшись, усю оцю ману

Він матиме за марний виплід сну.

Хай до Афін вертаються коханці,

Поєднані до скону наостанці.

А поки справа скінчиться твоя,

Я випрошу в Тітанії хлоп’я,

Їй очі відчарую від полуди,

І знову запанує мир повсюди.

Пак

Спішімо ж, пане: мало в нас хвилин.

Дракони ночі вже беруть розгін,*

І світить онде вісниця Аврори.*

Вона позаганяє духів скоро

На цвинтарі. А ті, чий вічний дім

На роздоріжжі * чи на дні річнім,

Уже вернулися в свої постелі —

Свою ганьбу ховать в сирій оселі:

Вони жахаються ясного дня,

І темна ніч їм подруга й рідня.

Оберон

Ми духи зовсім іншої породи:

Як часто я на ловах супроводив

Саму Аврору і блукав гаями,

Аж поки сходу відчинялись брами

На обрії, й проміння золотило

Нептунові зелено-сині хвилі.

Проте не гайся: треба любо-мило

Скінчити до світанку наше діло.

(Виходить)

Пак

Туди й сюди, туди й сюди,

Водитиму туди й сюди.

Попоходи, попоходи:

Водитиму туди й сюди.

Ось уже один іде.

Входить Лізандр

Лізандр

Деметрію! Де ти, чванько, чаїшся?

Пак

(Деметрієвим голосом)

Я тут! Виходь, поганцю! Чи боїшся?

Лізандр

Іду!

Пак

(Деметрієвим голосом)

Гайда сюди, бо тут рівніше!

Лізандр виходить.

Входить Деметрій.

Деметрій

Озвись, Лізандре! Йди сюди скоріше!

Мовчиш? Утік, нещасний страхопуде?

Ти де? В кущах? Виходь, бо гірше буде!

Пак

(Лізандровим голосом)

Ти, зайцю, хвалишся перед зірками,

А битися збираєшся з кущами?

Виходь, хлопчиську! Виломлю лозину,

Бо ти меча не гідний, сучий сину!

Деметрій

А, ось де ти?

Пак

(Лізандровим голосом)

Мерщій іди за мною,

Це місце не годиться для двобою.

Виходять.

Входить Лізандр.

Лізандр

Біжить попереду і викликає,

Іду на голос — знову він тікає.

У злидня ноги легші від моїх:

Хоч біг я, та догнать його не міг.

А під ногами — й корч, і яма, й пень...

Спочину тут.

(Лягає)

Нехай настане день,

Тоді, із першим променем ясним,

Знайду Деметрія й зітнуся з ним.

(Засинає)

Входять Пак і Деметрій.

Пак

(Лізандровим голосом)

Гей, боягузе! Ти чого не йдеш?

Деметрій

А ти чого мене не підождеш?

Усе поперед мене сновигаєш,

Віч-на-віч стати мужності не маєш?

Де ти тепер?

Пак

(Лізандровим голосом)

Іди сюди. Я ось.

Деметрій

Все дражнишся? Гляди, щоб не прийшлось

Уранці засміятися на кутні.

Ну, йди. Мене змагає сон могутній,

Я долі зараз ляжу, ось сюди,

А вранці — начувайся, гостя жди.

(Лягає й засинає)

Входить Гелена.

Гелена

О довга, млява ніч! Прискор свій плин,

Зі сходу світло швидше хай сяйне,

Щоб я могла вернутись до Афін

Від тих, хто так ненавидить мене.

А сон, що смутку очі закриває,

Мене від мене поки що сховає.

(Лягає й засинає)

Пак

Троє? Де ж іще одна?

Дві хай буде пари!

Он іде! Яка сумна...

Це Ерота чари.

Часто шибеників лук

Завдає дівчатам мук.

Входить Гермія .

Гермія

Такої муки ще не знала ти:

Зарошена, пошарпана тернами,

Повзти не можеш, а не те що йти

Безсилими, замлілими ногами.

(Лягає)

Лягай же тут. Як станеться двобій —

Оборони Лізандра, боже мій!

(Лягає й засинає)

Пак

В тьму повиті,

Міцно спіте.

Сік оцей

Із очей

Зніме чари невблаганні.

(Видушує сік із зілля на очі Лізандрові)

Як проснешся —

Схаменешся.

Після сну

В мить одну

Давне вернеться кохання.

Мудре справдиться прислів’я:

«Який їхав, таку стрів я».

Всяк юнак свою знай милу,

Всяк їздець — свою кобилу,

А кінець вінчає діло.

(Зникає)

Там-таки.

Входять Тітанія, королева фей та ельфів, ткач-блазень Навій і ельфи: Горошок, Павутинка, Метелик, Гірчичката інші; а позаду — Оберон, король фей та ельфів.