Тітанія
Сядь поруч мене, любий мій, благаю, —
Погладжу щічки я тобі пухнаті,
Трояндами голівку заквітчаю
І довгі вушка буду цілувати.
Навій
А де Горошок?
Горошок
Я тут.
Навій
Почухайте-но мені голову, Горошку. А де мусью Павутинка?
Павутинка
Я тут.
Навій
Мусью Павутинко, славний мій мусью Павутинко, візьміть-но в руки свою зброю та вбийте отого червононогого джмеля, що сидить на будяку. І принесіть мені, мусью, його міхурець із медом. Та глядіть, любий мусью, не кваптеся й будьте обережні, щоб міхурець не прорвався. А то мені дуже прикро буде, як ви обіллєтеся медом, синьйоре. А де мусью Гірчичка?
Гірчичка
Я тут.
Навій
Дайте-но мені вашу лапку, мусью Гірчичко. Та не треба оцих реверанців, любий мій мусью!
Гірчичка
Що ви накажете?
Навій
Нічого, любий мусью, тільки допоможіть паничеві Павутинці чухати мені голову. Треба мені сходити до голяра, мій мусью, бо я, здається, заріс на виду, аж дивно. А моя осляча мордяка така ніжна, що заріст мене лоскоче і я мушу чухатись.
Тітанія
Ти б, може, музику послухав, любий?
Навій
О, в мене на музику вуха добрі. Заграйте-но щось рублем по качалці.*
Тітанія
А може, ти, коханий, щось би з’їв?
Навій
А чого ж! З півмірки доброго, сухого вівса залюбки зжував би. Та й від жмутика сіна не відмовився б. Нема краще, як запашне, солодке сінце.
Тітанія
Я можу ельфа вмілого послати —
Горішків із дупла у білки взяти.
Навій
Та я б волів пригорщу-другу сухого гороху. Тільки, прошу вас, хай ваші слуги дадуть мені спокій. Бо мене чогось сон бере.
Тітанія
Засни! Тебе я міцно обніму.
Розсиптесь, ельфи, розійдіться геть!
Ельфи зникають.
Отак повійка обвиває ніжно
Пахучий козолист — або хмелина
Стискає так коряві пальці в’яза.
О, як тебе люблю я! Як жадаю!
Навій і Тітанія засинають.
Оберон
(виступає наперед)
Зворушлива картина, правда, Паку?
Мені вже шкода, що вона отак
Збезуміла. Ось щойно на узліссі
Квітки збирала для цього страшидла,
А я її докорами обсипав:
Адже вона довбешку волохату
Оздобила вінком з квіток духмяних.
І та роса, що тільки-но блищала
Перлинами на пуп’янках, тепер
В очах квіток яскріє, наче сльози
Над власною неславою й ганьбою.
Коли ж наглузувався вдосталь я,
Вона пробачення просити стала,
А я сказав — нехай хлоп’я віддасть.
Вона ту ж мить своїх послала ельфів,
Щоб віднесли його в мої чертоги
В країні чарів. Я вже маю хлопця
Й гидку ману зніму з її очей.
А ти зніми ослячу машкару
Геть з голови афінця-вахлая,
Щоб він, проснувшись разом з усіма,
Міг повернутись, як вони, в Афіни
І думав би, що вся нічна пригода
Йому наснилась у чудному сні.
Та спершу відчарую королеву.
(До Тітанії)
Стань, такою, як колись,
Як дивилась, так дивись.
Прожене цей квіт Діани
Всі Еротові омани.
(Видушує сік із зілля на повіки Тітанії)
Прокинься, королево, скарбе мій!
Тітанія
(прокидаючись)
Ох, Обероне, що за сон чудний!
Неначе в віслюка я закохалась.
Оберон
Он він лежить.
Тітанія
Та як усе це сталось?
Який огидний він тепер мені!
Оберон
Тсс... Робіне, зніми личину з нього.
Дай музики, Тітаніє, і влий
В усіх їх сон глибокий і міцний.
Входить Пак.
Тітанія
Гей, музики снодійної, скоріше!
Пак
(до Навоя, знімаючи з нього ослячу. голову)
Прокинешся таким, як був раніше!
Оберон
Грай, музико!
Музика грає.
Нум, люба, танцювати,
Щоб зовсім цих сплюхів заколисати.
Танцюють.
Коли вже ми зуміли помиритись,
То взавтра спільно будем веселитись,
В Тезея на весіллі танцювати,
І дім, і шлюб його благословляти.
Туди ж і ці прибудуть молодята —
І їх нам треба шлюбом поєднати.
Пак
Мій владарю, вже світає,
Перший жайворон співає.
Оберон
Що ж, кохана, — в безгомінні
Здоганяймо ночі тіні.
Швидше місяця круг світу
До снаги нам облетіти.
Тітанія
Ну, летімо ж, і в дорозі
Поясни мені по змозі,
Як між смертних я попала
В час, коли на квітах спала.
Оберон, Тітанія й Пак виходять.
Сурмлять роги. Входять Тезей з Іпполітою, Егей і весь почет.
Тезей
Підіть котрийсь лісничого знайдіть.
Обряди всі травневі ми скінчили
І стоїмо вже на порозі дня.
Послухай, люба, пісню гончаків.*
Пустіть усіх їх в західну долину!
Покваптесь! Та лісничого знайдіть.
Один із слуг виходить.
А ми, княгине, зійдемо на гору
Послухати дзвінкий собачий грай,
Що котиться луною через гай.
Іпполіта
Колись на Кріті з Кадмом * і Гераклом
У лісі зацькували ми ведмедя
Спартанськими собаками.* Ніколи