Йому помажеш очі в ту хвилину,
Коли її ось-ось побачить він.
По вбранню видно — той юнак з Афін.*
Але гляди — з цим ділом так управся,
Щоб він палкіш за неї закохався,
Й до перших півнів повернись, як стій.
Пак
Усе зроблю, не бійтесь, пане мій!
(Виходить)
Сцена 2
Входить Тітанія, королева фей і ельфів, зі своїм почтом.
Тітанія
Ану, ставайте в коло й заспівайте!
Тоді — на півхвилини розбіжіться:
Хто — хробачків у пуп’янках давити,
Хто — добувати кажанячі крила
Для ельфів на плащі; хто — сов ганяти,
Що ухкають, угледівши котрогось
Із нас. Приспіте піснею мене
І — до роботи, поки я спочину.
Ельфи й феї співають.
1-й ельф
Комарі, ґедзі та мухи,
Згиньте, щезніть, пропадіть!
Їжаки, вужі й ропухи,
Королеви не будіть!
Хор
Соловейку, на поляні
Щебечи в нічнім тумані:
Люлі-люлі-люлі-лю,
Люлі-люлі-люлі-лю,
Гетьте, чари
І примари,
Не тривожте нашу пані!
На добраніч, люлі-лю!
1-й ельф
Довгоногі павуки,
Ми сюди не пустим вас!
Слимаки, черва, жуки,
Обминайте далі нас!
Хор
Соловейку, на поляні
Щебечи в нічнім тумані:
Люлі-люлі-люлі-лю,
Люлі-люлі-люлі-лю!
Гетьте, чари
І примари,
Не тривожте нашу пані!
На добраніч, люлі-лю!
Тітанія засинає.
2-й ельф
Все тихо! Ну, летім мерщій!
Один лише на варті стій.
Ельфи зникають.
З’являється Оберон і вичавлює сік із квітки на повіки Тітанії.
Оберон
Що побачиш ти в ту мить
Як зі сну прочнешся,
Враз до серця прикипить,
І не схаменешся.
Чи ведмідь, чи вепр, чи рись —
До тії почвари
Ти коханням загорись.
Хай же діють чари.
(Зникає)
Входять Лізандрі Гермія.
Лізандр
Кохана, ти зомлієш від знемоги.
Чи не спочить нам? Як гадаєш ти?
Скажу по правді — збився я з дороги.
А день настане — можна далі йти.
Гермія
Шукай собі десь обіч ти місцину,
А я ось тут під деревом спочину.
Лізандр
Ні, ляжу я на цей же самий мох:
І серце, й ложе в нас одне на двох.
Гермія
Лізандре, любий, я тебе благаю:
Ляж далі, а не тут, де я лягаю.
Лізандр
0, зрозумій невинність слів моїх!
Любов навчить тебе збагнути їх.
Вона, кажу я, нам серця єднає,
Тому й душа у нас на двох одна є.
Коли ж серця злилися, чом не може
Двох наших тіл одне вмістити ложе?
Що я кажу, не май того за лжу,
Бо серцем коло тебе я лежу.
Гермія
Словами граєшся. Чи ж я кажу,
Що здатним на брехню тебе вважаю?
Чи гордості я й чемності не знаю?
І все ж — повагу та любов покажеш,
Коли, мій друже, трохи далі ляжеш.
Бо чесній дівчині та юнаку
Годиться відстань берегти таку.
То ляж отам, засни, мій друже, міцно,
І хай твоя любов живе довічно.
Лізандр
«Амінь, амінь!» — кажу на ці слова,
1, поки я живий, любов жива.
Я ляжу тут. Кохана, мирно спи.
Гермія
Спокійно, любий, очі й ти склепи.
Засинають.
Входить Пак.
Пак
Цілий ліс я обійшов,
Та афінця не знайшов,
Що йому я маю око
Чарівним змочити соком.
Ніч і тиша... Хто це там?
То ж, мабуть, і є він сам!
Так, на нім афінське вбрання,
Діви юної кохання —
Каже пан мій Оберон —
Він зневажив. Ну, а он
І її зміг сон міцний
Просто на землі сирій.
Не посміла, бідна, ти
При безсердому й лягти.
Цим чар-зіллям, сину вражий,
Очі я тобі помажу.
Збудишся — й тобі любов
Вже не дасть заснути знов.
(Вичавлює сік із квітки на повіки Лізандрові)
Прокидайся ж. Я тікаю:
Оберон мене чекає.
(Виходить )
Вбігають Деметрій і Гелена.
Гелена
Убий мене, але не проганяй!
Деметрій
Геть, відчепись, кажу тобі, і край!
Гелена
Невже саму покинеш на біду?
Деметрій
Геть! Одчепись! Я далі сам піду.
(Виходить)
Гелена
Я в цій гонитві духу вже пускаюсь.
Що більш прошу, то менше досягаю.
От Гермія цього не знає горя,
У неї очі звабні, наче зорі.
Від чого? Не від сліз солоних, мабуть:
Я плакала частіш, але не вабить
Мій зір нікого. Певне, я бридка,
І звір лісний від мене утіка.
І дива тут ніякого немає,
Що вид мій так Деметрія жахає.
Десь дзеркала оманливого сила
До Гермії рівнятись спокусила.
Та хто це тут лежить? Лізандр неначе?
Він спить чи вбитий? Крові я не бачу.
Лізандре, пробудися! Ти живий?
Лізандр
(прокидаючись)
За тебе — хоч в огонь! Довіку твій!
Гелено, ти прозора! Сталось чудо?
Твоє серденько бачу я крізь груди.
А де ж Деметрій? Де твій лиходій?
Його ось зараз меч скарає мій!
Гелена
За що, Лізандре? В чім його вина?
Що любить Гермію? Твоя вона!
Невже задовольнитись цим не можна?
Лізандр
Що, Гермія? Мені хвилина кожна,
Пробута з нею, марна і порожня!
Гелену я, не Гермію, кохаю
І ґаву на голубку заміняю.
В людині розум волею кермує,
І вище розум мій тебе цінує.
Повільно дозріває все на світі,