— Не інакше, як іде морський бій, — промовив старий Шуляк. — Ворог десь близько. Тепер, чого доброго, якийсь корабель на нас наскочить або ми на міну натрапимо.

Шкіпер помовчав, виструнчився і заговорив голосно, різко, так, як завжди віддавав накази:

— Команда, слухати! Шхуну «Альбатрос» оголошую на воєнному стані! Командую червоними бійцями! Наказую бути обережними.

Саме в той час повіяв попутний вітрець, і Шуляк наказав виключити мотор і розпустити паруси. Тепер шхуна йшла, не порушуючи тиші.

Враз крізь туман почало пробиватись сонячне проміння, і «Альбатрос» знов опинився в маленькій прогалині. Туман відступив на два-три кілометри. Прямо перед рибалками на воді чорнів великий військовий катер. Пілот і шкіпер відразу пізнали торпедний катер. Обличчя їх стали серйозними, на чолі, в одного й другого лягли тривожні зморшки.

— Це чий? — тихо спитав Шуляк.

— Ворог! — коротко відповів пілот.

— Право руля!

Іван враз виконав цей наказ. Він зрозумів, що шкіпер хоче сховатися в тумані. Але на ворожому судні їх помітили і в ту ж мить відкрили кулеметний вогонь.

Кілька куль влучило в «Альбатрос», однією розбило руль, а друга обпекла плече Демида Бомби. Почувши постріли й побачивши кров на сорочці в Демида, Стах зблід і прищулився під щоглою. Іван схилився до корми і намагався все-таки повернути руль. Пілот нахилився до шкіпера і швидко щось прошепотів. Шуляк зиркнув на льотчика, кивнув головою і кинувся спускати парус.

— Спускай паруси! — крикнув він Василеві. — Швидше!

Враз оголилися щогли, і шхуна майже зупинилась.

Катер стояв уже поряд з «Альбатросом», його командир у грубому шкіряному шоломі на голові ламаною російською мовою допитував рибалок:

— Хто старший?

— Я! — відповів Олексій Шуляк.

На запитання фашиста шкіпер пояснив, що вони рибалки, шторм загнав їх у море і тепер вона повертаються. В морі нікого не зустрічали.

— Зброя у вас є?

— Нема.

— Прісна вода?

— Одна бочка.

— Чому ви не користуєтесь мотором?

— У нас майже не залишилось бензину.

Біля командира катера з'явився матрос. Командир наказав йому перейти на шхуну, забрати воду й бензин.

— Хлопці, — прошепотів пілот, — допомагайте мені і шкіперові.

Матрос-ворог ступив ногою на борт «Альбатроса». В ту ж мить поблизу тріснув револьверний постріл. То вистрілив схований у рубці поранений спостерігач.

Олексій Шуляк не вияснив, хто стріляв. Для нього постріл був гаслом, і він з усієї сили ударив матроса кулаком своєї єдиної руки по голові. Тон не втримався і впав за борт. Пілот стрибнув на катер, а за ним Іван Солоний. Застрелений командир катера упав на палубу обличчям. Тільки-но пілот і молодий рибалка опинилися там, як катер рвонув уперед і повним ходом відійшов од шхуни.

— Демиде! Мотор! — гукав шкіпер. ~ Швидше доганяймо катер!

Тимчасом Василь ударом весла оглушив матроса, що плавав у воді, і витяг його напівпритомного на палубу.

Демид і Стах поралися біля мотора. За півхвилини шхуна, чавкаючи і випускаючи дим, пішла навздогін за катером. Погоня була б смішна, якби катер ішов з попередньою швидкістю, що в десять разів перебільшувала швидкість «Альбатроса». Але. катер одплив приблизно на сім-вісім кабельтових ї зупинився. Коли шхуна підійшла до нього, там боротьба уже закінчилася. Виявилося, що екіпаж катера складався з чотирьох чоловік. Командир і моторист загинули, а кулеметник і радист потрапили в полон.

Звідкіля ж тут з'явився ворожий катер? Про це неохоче розповіли полонені. Під час зустрічі бойових кораблів ворожий лінкор спустив катер із своєї палуби. Катер пробував підійти до радянських крейсерів, але це йому не вдалося. Пізніше він заблудив у тумані і не міг повернутися до свого лінкора.

Полонених зв'язали і помістили на шхуні. Пілот, поранений Демид Бомба і Іван Солоний розмістилися на катері. Відтепер вони складали екіпаж цього маленького бойового корабля, який належало одвести до радянських берегів.

Пілот Тарасевич пояснив Демидові, як доглядати за мотором, і, піднявшись на палубу, попрощався з товаришами на «Альбатросі». Катер не міг іти так повільно, як шхуна. Умовилися, що катер піде вперед. Шуляк вважав, що вони від берега приблизно за п'ятнадцять-двадцять миль. Катер навіть повільним ходом буде там за півгодини, а шхуна буде плентатись чотири-п'ять годин.

Катер зірвався з місця, сковзнув реданом[3] і, широко розганяючи за собою зиб, помчав у туман. За дві хвилини «Альбатрос» зник.

І Демид, і Іван, і пілот Тарасевич відчули, як важко плавати на торпедному катері. Від швидкої ходи їх страшенно підкидало. Іван сидів біля пілота, міцно тримаючись руками за поруччя. Пілот час від часу нахилявся до хлопця і пояснював йому, як випускають торпеди. Пілот сказав, що на катері все готове для пострілу.

Минуло хвилин п'ятнадцять, і катер виринув з туману. На віддалі однієї милі перед собою вони побачили великий військовий корабель. Попереду нього йшло два менших, а за ним ще два великих. Пілот відразу впізнав ворожу ескадру.

— Ми їх атакуємо! — сказав він. — Повний хід!

Здавалося, катер знявся в повітря і понісся, мов літак. На ворожих кораблях його помітили, але було вже пізно. За п'ять кабельтових від крейсера катер випустив торпеду і круто повернув праворуч, взявши курс на другий крейсер. В цей час гримнули принаймні півтора десятка гарматних пострілів. За секунду навколо катера скипіла вода. То вибухали снаряди, послані з-крейсера та есмінців. Гри есмінці змінили свій курс і вже мчали назустріч катерові. Та минула ще секунда, і страшний вибух струснув передній крейсер. Торпеда влучила йому в борт. Це була торпеда нової системи — величезної руйнівної сили.

— Повний хід! — кричав Тарасевич і, не звертаючи уваги на шрапнель, спрямував свій катер на другий корабель.

Гарматні постріли гуркотіли один за одним. Великий снаряд впав у воду поблизу катера і вибухнув, здіймаючи водяний стовп. Іван помітив, що катер здригнувся, а Тарасевич упав горілиць. Юнга рвонувся до штурвала і міцно стиснув його.

— Повний вперед! — крикнув хлопець, підбадьорюючи самого себе.

Приблизно за шість кабельтових був другий крейсер. Юнга натиснув ручку торпедного апарата, і за кормою катера виплеснулася торпеда. Вона занурилася у воду і, враз набравши ходу, помчала вперед, позначаючи свій блід спіненим булькотінням на поверхні. Катер уже звернув. з її шляху, і юнга крутив штурвал, намагаючись блискавично зникнути в далекому тумані. Але це йому не вдалося. Гарматний снаряд ударив в корму катера одночасно з тим» як вибухнула друга торпеда. Скривавленого Івана викинуло в море, а те, що лишилося віл катера разом з Демидом Бомбою і мертвим Тарасевичем, пішло на дно.

Враз канонада припинилася. Небезпечний катер був знищений. Есмінці поспішали на допомогу потопаючим крейсерам. Два велетні боролися з водою, що швидко заповнювала їх трюми і машинні відділи. Потужні насоси викачували воду, але пробоїни були величезні, і дві плавучі фортеці поринали в воду. Люди кидалися з палуби в море, чулися крики. З есмінців спускали шлюпки.

Оглушений Іван кілька хвилин тримався на воді, несвідомо працюючи руками й ногами. Скоро він помітив, що навколо вода червоніє. Він був поранений, але не знав, куди саме. Поблизу виднівся другий торпедований крейсер. Хлопець бачив, як він швидко поринав у воду і незабаром зник зовсім. Хлопець дуже ослаб. Промайнула гордовита думка, що це він потопив могутнього ворога, а потім пройняв жаль, що він не побачить ні «Альбатроса», ні брата Стаха, ні їхнього однорукого шкіпера і не зможе розповісти про свій перший і останній постріл з торпедного апарата. Очі його зімкнулися, він відчув, як у ніс плеснуло солоною водою, — щось здавило в горлі, в грудях, і все зникло з свідомості.