Нічого особливого.

Шмат цегли, досить замашний.

— Бачите? — почулося за спиною.

Обтріпуючи на ходу штани, котрі все ж забруднилися, Клим узяв у Шацького пальто, накинув, почав неквапом застібати ґудзики. Капелюх увесь цей час лишався на голові.

— Що я повинен бачити, крім каменюки? — поцікавився Йозеф.

— Таку саму забрала поліція. Підібрала ось тут, на землі. На ній — сліди крові загиблого, речовий доказ. Бо на розбитій голові, відповідно, порох від цеглини. Пояснюю як адвокат, котрий також має, — Кошовий гмикнув, виправився, — тобто мав кримінальну спеціалізацію. Для слідства й суду все це разом є беззаперечним доказом: той уламок цегли став причиною смерті Антона Моргуна. Впав із висоти, вдарився головою об гострий край. Нещасний випадок. Могло ж пощастити, аби цегла не лежала просто тут, на місці невдалого падіння.

Поки говорив, сонце вже впевнено заховалося за верхівками дахів. У віконні пройми промені не заглядали, будівлю повільно поглинав сірий півморок.

Шацький знову шморгнув носом.

— Пане Кошовий, я мав щастя на власні очі бачити й на власну вуха чути, як ви вправно зводите докупи несумісні на перший погляд речі та розрізнені здогади. З подібного матеріалу ліпите висновки, котрі здебільшого відповідають реальній картині подій. Тут готовий зняти перед вами капелюха. — Він навіть зробив це, ледь піднісши головний убір над маківкою. — Проте щойно ви мені наочно пояснили причини трагічної загибелі того чоловіка. І я навіть можу з вами погодитись — не обов’язково приплітати сюди Чорну пані. Не вірите в неї — не треба. Лишайтеся матеріалістом до скону віку, хоча дай вам Боже міцного здоров’я й довгих років життя. Але він же упав на цеглину й розкроїв об неї голову!

— Моргуна штовхнули згорию. — Клим застібав передостанній згори ґудзик пальта.

— Готовий погодитися навіть з цим! Так, чоловік готував себе до небезпечної зустрічі, бо мав револьвер. Імовірно, така здибанка мала місце. Скажімо, той Моргун домовився з кимось наперед зустрітися саме тут, у порожній забудові. Була сутичка, мов у авантурних романах, які ви полюбляєте читати! Пан Гольмс із професором Моріярті, так здається?^{18} Кошовий впорався із останнім ґудзиком. Обсмикнув краї пальта, струсив пил та крейду з лівого боку.

— Ні, Шацький. Тобто — правильно, сутичка нагорі в темряві ночі могла бути й напевне трапилася. Та Моргун не міг розбити голову об цеглину, впавши донизу, сюди. Ходімо, ще щось вам покажу.

— Може, й мені покажете?

Голос прозвучав іззаду, несподівано, й обоє, не змовляючись, здригнулися. Кошовий рвучко повернувся. Шацький тупцяв довкола своєї осі повільно, немов за спиною чекала прикра пригода з небажаними для нього наслідками.

В одвірку, розставивши ноги на ширину плечей, стояв худорлявий чоловік у цивільному. Гостре видовжене лице та жорсткі вусики, що стирчали врізнобіч, робили його подібним до великого щура. Саме через пізнавану зовнішність ні з ким іншим Карла Лінду неможливо було сплутати.

Персоною Лінда був дуже важливою — керував усіма агентами, котрі працювали на кримінальну поліцію Львова.

— Так що ви там хотіли показати, га, пане Кошовий? Бо мені тут доповідають — крутяться, мовляв, біля місця трагедії підозрілі особи. Як такий відомий мудрагель, як ви, не врахував, що за будинком наглядають мої люди? Мало кого сюди занесе? І, бачу, завіяло не абикого. Сервус, пане Шацький. Як справи, як родина?

Йозеф мовчки підніс капелюха на знак привітання.

— Мовчите? Мудро чините, пане Шацький. Тут, бачу, соло за паном нотарем. Чи помічником нотаря, як буде правильно… Покажіть, пане Кошовий, я теж гляну. Заодно розкажете, за яким дідьком ви двоє сюди приперлися.

Сонце зовсім зайшло.

Жовтневий вечір уже впевнено вступив у свої права.

Брунатний глиняний кухоль парував, розносячи на весь кабінет терпкувату й водночас різкувату суміш запахів.

З сумом зазирнувши всередину й приречено скривившись, Марек Віхура з неприхованою огидою відсунув густувате вариво від себе. Зиркнувши з-під лоба на принишклого на ослоні в кутку Шацького, комісар перевів погляд на Клима, котрий почувався на диво вільно. Зручно примостившись на рипучому казенному стільці, він розстебнув пальто, заклав ногу на ногу й поклав на коліно капелюха. Лінда стояв поруч із Віхурою, тримаючись трохи за спиною.

Чотири пари очей вивчали шматок цегли, завбачливо прихоплений Кошовим з місця пригоди.

Той самий, підібраний на горішній частині й кинутий донизу. Аби не бруднити поверхню столу, він завбачливо й дуже ввічливо попросив підкласти хустинку, навіть щедро запропонував свою. Але Віхура знайшов у шухляді для цих потреб стару газету. Ніби навмисне її поклали так, аби опинилася догори саме тією сторінкою, де друкували поради для зміцнення здоров’я. Це не могло не зачепити тонких і надто болісних комісарових струн, той не витримав — поскаржився, киваючи на кухоль:

— Дружина приготувала новий вар. Каже — зміцнює роботу серця. Мав дурість поскаржитися якось, так відразу гайнула кудись аж під Станіслав. Хтось їй там порадив жіночку, бабцю, може, й діда — дідько розбере… Ось, привезла.

Якби хто взяв на себе труд скласти перелік усіх хвороб, знайдених численними лікарями у Марека Віхури де в зародковому, а де — в розвиненому стані, а також список усього, в чому комісар мусив себе обмежувати, висновок напевне вийшов би невтішним. Бо виглядало, що живе він випадково, лише жертовними стараннями пані Віхурової. Й життя в ньому підтримується лише за рахунок отакої вимушеної схими. Як Віхурі досі вдається суміщати заборону нервувати зі службою в кримінальній поліції, котру ніхто ніколи й ніде не назве спокійною і котра забирає нерви, знає хіба сам Господь Бог.

— Уже мусив би бути вдома й приймати даровані карпатською природою цілющі ліки під наглядом дружини, — з легким сумом вів далі комісар. — Та через вас, пане Кошовий, затримався сьогодні на службі. Звісно, поставив свою пані до відома. Ось, прошу дуже, — особисто принесла вар сюди.

Тепер він так само обережно підсунув кухоль ближче. Взяв обома руками, гріючи їх об теплі глиняні боки. Через силу спершу ледь пригубив, наморщив носа, потому ковтнув, скрививши червоне від природи обличчя.

А тоді підвівся, стискаючи кухоль у правиці. Ступив до вікна, відчинив стулку лівою, одним різким рухом вихлюпнув питво назовні, розвернувся, з силою стукнув дном спорожненого кухля об підвіконня.

Присутні боялися — зараз розлетиться на друзки.

Ні, все в порядку. Вцілів.

— Якого дідька вам знову свербить у гузні, пане Кошовий? — гаркнув комісар. — Мені жоден львівський зарізяка чи андрусь, чи навіть усі вони вкупі не завдавали ніколи стільки клопоту, скільки маю через вас!

— Дозвольте спитати, а присутній тут Йозеф Шацький завдає вам особисто хоча б половину того клопоту?

— Ні! — відрубав Віхура, повертаючись за стіл.

— То, може, відпустіть його з миром? Хай би йшов собі додому, там на нього чекають дружина й діти.

Тепер три пари очей дивилися на принишклого Шацького. А той, своєю чергою, враз стрепенувся, відчувши надію на скоре звільнення.

— Хай сидить тут, — відрізав комісар. — Наступного разу буде обходити вас десятою дорогою. Між іншим, у нас тут багато хто знає пана Шацького з доволі непоганого боку. Баламутний, шалапутний, часом — прикрий, та загалом до нього в поліції не так часто виникають питання. Останній раз, здається, затримували, чи то пак — запрошували його минулого року. Потім розібралися, то був неправдивий донос такого собі Лапідуса…

— Дуже перепрошую шановного пана, але згаданий Лапідус і далі паскудить мені та всій моїй родині, пане комісаре, — пожвавішав Шацький. — І про нього в мене є досить правдиві відомості, тож якщо панове мають бажання…