На щастя, Естер не стільки помітила, скільки відчула ніяковість гостя. Похитавши головою й поцмокавши губами так само, як це робив її чоловік, вона плеснула в долоні.

— Пане Кошовий, ви зовсім нічого не поїли! Перепрошую за мого шлимазла. Мусив дати вам спершу пообідати, а вже потім — заговорювати. Дайте, я вам зараз зігрію наново. Діти, та не крутіться ж ви вже під ногами! Риво, Ідо!

Тут же з доброго дива завівся репетувати Дені. Перехопивши суворий погляд матері, їда, яка тримала малого на руках, швиденько передала його Риві. Та схопила з надією, що менша сестра зараз встане, аби знову зайнятися братиком. Але їда, щось прокричавши, побігла за Шмулем, котрий саме виходив із поважним виглядом. Тож Рива лишилася розгубленою, на витягнутих руках репетувала дитина, Естер демонстративно не звертала на доньку увагу.

— Ух, шикса^{31}! — вигукнула Рива в спину сестрі.

Та, повертаючи на ходу, приклала великого пальця до кінчика носа, показавши цю фігуру старшій. Тоді, підхопивши пальтечко з цвяха, чкурнула у якихось своїх справах. Зітхнувши, Рива покірно поволокла Дені в іншу кімнату, намагаючись заспокоїти його та навіть, схоже, в чомусь переконати — наскільки взагалі можна достукатися до капризної дитини віком трохи більше рочку.

Коли діти розбіглися, Шацький підвівся, підійшов до шафи й витягнув карафку з наливкою.

Естер нічого на це не сказала, чим помітно засмутила Йозефа — в таких випадках її зауваження свідчили про миролюбство, тоді як мовчання — про осуд. Та Шацький все одно поставив карафку посеред столу. Напруга трохи спала, коли Естер, так само мовчки, поставила три чарки. Наповнивши їх, Йозеф мовив:

— Ви так і не розказали, як здогадалися про те, що привид — це лише проекція кіно на стіну.

— Комісарові пояснював, — відповів Клим.

— Але ж нас при цьому не було, пане Кошовий!

— Справді, — визнав той. — Там усе простіше, ніж здається. Пан Лінда, котрому привид явився водночас зі мною, міг помітити це так само, як і я. Мабуть, видовище надміру вразило поліцейського. Інакше б звернув увагу на вбрання Чорної пані. До речі, Шацький, ви хоч звернули увагу, в чому вона була?

— Одяг інших жінок, крім моєї Естер, мене мало цікавить! — картинно заявив той.

— Тебе жіночі лахи, здається, ніколи особливо не переймали, — ядуче зазначила Естер.

— Що не так із одежею, пане Кошовий? Не томіть уже!

— Я, пані Естер, так само не великий знавець жіночих суконь, — Клим ввічливо вклонився у бік господині. — Та будь-хто уважний відразу помітить: сто років тому на Єві Гаєцькій не могло бути сукні, пошитій за останнім зразком нинішньої моди. Подібні моделі можна побачити на манекенах у вітринах салонів. До речі, саме перед тим, як вирушити у свою першу експедицію до будинку на Валову, я заходив до одного з таких салонів, замовляв собі нове пальто. Поруч із чоловічим майстром була майстерня жіночого одягу. Отам і вгледів сукню того фасону, який потім побачив на Чорній пані.

— Естер, цей чоловік таки геній! — тицьнувши на Клима пальцем, Шацький підхопив чарку, пригубив, посмакував, не стримався — спорожнив. — Я справді не звернув би на таку деталь уваги!

Кошовий так само пригубив свою чарку, та відразу допивати не схотів — наливка виявилась солодкуватою, як на його смак. Поставивши назад на стіл, повів далі:

— Я, скажу вам, дещо забобонний. Не від того, аби повірити в різні такі потойбічні штуки, особливо — коли бачиш на власні очі. Ще й пригадуєш при цьому моторошні оповідання Едгара По. Але якщо привид жінки, померлої сто років тому, вбраний у сукню, скроєну й пошиту в наш час, це, погодьтеся, навіває на певні роздуми. Перше, що приходить у голову, — шахрайство. Причому — вигадливе, та не аж таке витончене. Фокуси, розраховані на невибагливу публіку.

— Тоді ви подумали про кіно? — уточнив Шацький.

— Ні, ще не тоді. Того вечора я, слово честі, не знав, про що можна й треба думати. Збирався помізкувати на самоті, шукаючи пояснення. Осяяло, коли вислухав дивну історію жебрака, того самого Рибки Павла. Виявляється, він шукав у підвалі будинку на Валовій закопаний одним із попередніх власників скарб. І, що цікаво, саме тоді, коли одержимий золотом волоцюга почав свої пошуки, вперше заговорили про Чорну пані. Розумієте? — Клим спершу глянув на Йозефа, потім — на Естер. — Раніше, жодного разу за сто років, привида ніхто не бачив. Про нього гуляли плітки, ви, Шацький, мені їх самі переповідали як страшну правду. Але вперше за століття Єва Гаєцька явила себе саме тоді, коли жебрак Рибка Павло активно зацікавився вмістом підвалу. Чому?

— Чому? — перепитав Шацький, дивлячись на Естер.

— Ой вей, панове! — вона похитала головою. — Коли дитині хочуть щось заборонити, її лякають страшним чудовиськом.

— Я подумав саме так, пані Естер, — кивнув Кошовий. — Однак у цю цілком мирну картинку з відлякуванням набридливих жебраків не вписувалися дві деталі. Перша — кому потрібно відлякувати народ від будинку?

Значить, про скарб знав іще хтось, і це досить кмітлива особа. Друга — троє померлих, із них один убитий. Чому смерті повії, злодія та особливо колишнього поліцейського агента Антона Моргуна пов’язували саме з привидом? Як все це об’єднати?

— Як? — Шацький знову повернувся до Естер.

Господиня знизала плечима.

— Знову зізнаюся — рухався навпомацки, діяв навмання. Але все ж прийшов до пані Богданович, котра на короткій нозі з усією поліцією. Тим більше — з Мареком Віхурою. Не вдавався в подробиці. Лиш попросив її, скориставшись зв’язками, у приватному порядку отримати послугу від комісара. А саме: нехай би він відбив службову телеграму в поліцію Добромиля. Аби там перевірили, хто сидів у одній камері з Рибкою Павлом, він же — Павло Окуневський. Дату назвав приблизну, та всіх затриманих мають реєструвати в спеціальній книзі. Комісарове прохання добромильські колеги виконали, відбили назад телеграфом прізвища. Справді, такого-то липня в такій-то камері переночувало троє. Один — Павло Окуневський, другий назвався Янеком Зіневичем, а третій, — тут Кошовий витримав паузу, — такий собі Станіслав Мазарек, власник салону кіно, мій знайомий. Особа, зацікавлена в тому, аби Кароль Білецький продав йому будинок із привидом на Валовій за ціну, значно нижчу, аніж купив! Розумієте, цей шахрай, ця зацікавлена особа, свідомо створював будинкові лиху, погану славу!

— За що ж він загримів у Добромилі? — поцікавився Шацький.

Кошовий раптом знітився.

— Гм… Мушу вибачитися. Як тут кажуть, гарненько перепросити. Не поцікавився цим докладно. Бо, чесно кажучи, не думав, що ці знання мені знадобляться. Знаю — морочив людям голови, видурюючи гроші. Вміє давати лад різним технічним новинкам, народ же зараз техніку шанує.

Шацький поцмокав губами.

— Виворіт прогресу, пане Кошовий. Не дуже довіряю. Добром усе це не скінчиться. Ви ж читали твори пана Веллса^{32}? Жодне відкриття не ощасливило людство, всі ведуть до війни та смерті…

— То ж казки! — відмахнувся Клим. — Бачте, ви в них вірите. Й не ви один. Мазарек тим користувався успішно й мав зиск. Забігаючи наперед, скажу: шахраєві вдалося викупити себе з добромильської поліції. Заразом видряпав звідти Янека Зіневича. Про це та інше дізнався, коли Мазарека допитували в поліції.

— Хіба сторонніх осіб допускають?

— Шацький, для мене зробили виняток. Причини, гадаю, зрозумілі. Там є кабінет для допитів із невеличкою секретною кімнаткою. Сидиш і все чудово чуєш. Звісно, роман можна писати за його свідченнями, але вам розкажу дуже коротко, лише те, що стосується історії з привидом. Отже, — Кошовий ковтком спорожнив нарешті свою чарку, — на той час Станіслав Мазарек справді тримав у Львові салон кіно й збирався відкрити ще один. Великими коштами не крутив, бо шахраєм був знаменитим, а ось грамотно пускати гроші в обіг не навчився. Не всім дано, але не про те мова. Насправді, як признався сам Мазарек, його кіно прикривало досить серйозні злочинні оборудки. Поруч постійно крутилися сумнівні типи. Знайти серед них убивцю — невеликий клопіт. Тому, вивідавши у Зіневича все, Мазарек привіз його до Львова, після чого той зник без сліду. Ніхто нещасного не шукав, не шукає й не шукатиме. Далі, — Кошовий вмостився зручніше, крутячи порожню чарку в руці, ніби ритуальний предмет, — він наймає маловідому акторку, фільмує її в образі Чорної пані на плівку. Проектор у нинішніх умовах розвиненого, як ви точно помітили, Шацький, технічного прогресу зібрати нескладно. Найважливіше — механізм, котрий крутить плівку і подає зображення. Знаєте, в чому там головна складність?