— Пробі, пробі, хіба такий хлопчисько міг бути вашим годувальником?

— Боже праведний, це ж годувальник, якщо він годує свого батька. Якби не він, я не міг би вимагати шести тонн срібла! То ж утратив я, Боже праведний, годувальника, чи ні?!

Суд відклав розгляд справи на невизначений термін.

СУМНА ДОЛЯ ВОКЗАЛЬНОЇ МІСІЇ

Графиня Юлія була вельми доброчесна, а це дуже багато важить за нинішнього занепаду моральності. У вісімнадцять років, зберігаючи незіпсуте серце, вона вже вміла говорити про такі речі як проституція та боротьба з нею, немовби сама звідала всі страждання пропащих жінок по публічних домах. Її мати, княгиня Больдері, зібрала круг себе весь цвіт найвисокоморальніших дам як з дворянства, так і з буржуазних кіл, і в присутності невинної Юлії дуже часто говорилось про те, як рятувати дівчат, щоб їх не затягали до цих осель ганьби. Насамперед ішлося про дівчат недосвідчених, котрі й гадки не мають, які підступи загрожують їм у великому місті, ані про те, які підступи загрожують їм з боку товариства, що гуртувалося довкола княгині Больдері.

Бо дружина радника комерції Вальдштейна запропонувала ще на вокзалі попереджувати сільських дівчат про небезпеки, які загрожують їм по приїзді до великого міста. Цим вона зробила погану послугу старій баронесі Ріхтер, яка одного разу поїхала на вокзал зустріти таборський поїзд, нагледіла дебелу сільську дівку, що саме зійшла з поїзда, і звернулась до неї: «Куди ти йдеш, чи маєш уже службу, чи маєш гроші, чи є в тебе в Празі родичі?» Дівчина якусь хвилину дивилась на неї, мов на божевільну, а тоді рішуче відказала баронесі, щоб та дала їй спокій: «Відчепись, стара відьмо, а то як дам!» Дальших слів добросерда баронеса вже не чула, бо зомліла, і відтоді почала заїкатись.

І коли вона, затинаючись, розказала в княгині Больдері про результати своїх зусиль, пані Цапп, що прославилась як авторка адресованої молодим дівчатам книжки про згубність і гріховність танців, запропонувала організувати на вокзалах постійну охоронну службу, і щоб дами, які захочуть узяти на себе цю функцію, були чимось відзначені. А хіба придумаєш прекраснішу відзнаку для них, ніж образ найцнотливішої діви з усіх, яких породив світ, — образ діви Марії з немовлям, так чудесно зачатим! Покликали патера Захаріуса з монастиря кармелітів, він схвалив цей задум і сам намалював стрічку, а на ній хрест із образком діви Марії як символу дівоцтва. Кольори обрали жовтий і білий — барви римського папи як символ віри. До того ж щодо папиної незайманості ніхто ніколи не мав сумніву. Ясно було, що дівчат треба рятувати в католицькому дусі, насамперед нагадуючи про вигоди побожності, бо й найзапекліший звідник відступить перед доброчесною дівчиною, яка весь час перебирає чотки, не дивиться ні на що й безперестану мурмоче сама до себе одну з тих прекрасних літаній: «Порятуй нас від духу перелюбства, о Господи!» А як до того ж дівчина буде ще підстаркувата, горбата й зизоока, то вона й поготів не потрапить звідникам до рук, бо її покріпить віра у вічні радості, і релігійні переконання вбережуть її від місць ганьби та моральної зіпсутості.

Отож, коли організували вокзальну місію, першою одержала ту відзнаку радниця Вальдштейн, — пов’язку, по якій відразу видно було, чого ця дама так довго проходжується по вокзалу та придивляється до кожного; вона прийшла рятувати недосвідчених дівчат, які приїздять до Праги.

Для них підготували дві кімнати, опоряджені хоч і скромно, одначе з тонким розумінням усього, чого потребують невинні душі недосвідчених сільських дівчат.

І куди б не глянула така дівчина, звідусюди на неї дивилось обличчя розіп’ятого Спасителя, а звівши очі до стелі, там вона побачила б намальований хрест.

А між тими хрестами, які нагадували їй, щоб вона зберегла свою невинність хоча б заради того, хто отак приніс себе заради неї в жертву, всюди видніли написи, які наказували категорично: «Не перелюбствуй!» — хоча графиня Юлія, завжди сповнена тактовності й вірна доброму тонові, в своїй наївності пропонувала понаписувати там: «Не перелюбствуйте, будь ласка!» — або: «У випадку перелюбства зверніться до правління нашої спілки».

Ох, та добра, невинна графиня Юлія! Значення цього слова було їй відоме не більше, ніж апеннінським пастухам значення слів «радіоактивність» або «Гауч».

Радниця Вальдштейн прогулювалась по вокзалу, поки діждалась першого поїзда, й завзято накинулась на першу дівчину, котра з валізкою в руках вийшла з вагона. Серце її було переповнене ревністю, і вона навіть не помітила, що у вокзальній штовханині у неї спала з рукава пов’язка. Вона вмить вихопила в дівчини з руки валізку, але тут-таки з’явився поліцай, заарештував її і в супроводі цілої юрби цікавих відвів до поліції.

Розгубившись, вона спочатку почала кричати, а потім запевняти та пояснювати, що вона не злодійка, а чергова з вокзальної місії. Але говорила чимдалі плутаніше і нарешті, вже напівзомліла, заходилась переконувати поліцая, щоб він покинув таке життя й остерігався всіх звідників.

У поліції все з’ясувалось, проте в одній газеті, що дуже різко виступала проти буржуазії, з’явився допис: «Дивний випадок клептоманії». Згодом надрукували спростування, але скандал є скандал. Пані Вальдштейн, дружина радника комерції, вийшла зі складу вокзальної місії, і про неї оповідають, що вона вклала спадщину по матері в один великий публічний дім в Устіна-Лабі, що дає їй п’ятдесят відсотків прибутку.

Та ця невдача не охолодила самовідданих дам, а навпаки, збудила в них таку готовність до самопожертви на користь справі, що княгиня Больдері сама поїхала на вокзал і з великою помпою привела до притулку дівчину, яка дуже зацікавилась добродійною інституцією.

Почет дам відвів дівчину до притулку, і там їй до десятої години вечора тлумачили, якою моральною згубою загрожує місто. Потім невинна графиня Юлія попрощалася з першою жертвою вокзальної місії такими словами: «Не перелюбствуйте, прошу вас від усього серця». Дівчині віддали ключі від кімнат і сказали їй, що вона може тут жити, поки не знайде собі роботу.

Вона прожила там із тиждень. Перші два дні поводилася зразково, а потім почала водити до помешкання, до свого освяченого притулку, чоловіків.

То був тяжкий удар для патера Захаріуса з монастиря кармелітів, коли він прийшов рано-вранці провідати її і в цей вільний час підготувати її до близьких великодніх свят, які означають так багато для душ, наділених ревною побожністю.

І справжнє страхіття було, коли той суб’єкт ще й викинув за двері шановного отця, що потім приніс сумну вість про таку розбещеність тій, котра так боролась проти розпусти, — вельможній княгині Больдері.

Та хто може зглибити саможертовні серця таких дам? На вокзал пішла рятувати дівчат графиня Сольваро, але, оскільки ця достойна дама була дуже короткозора, вона привела з собою одну горбату бабусю, ще й, їдучи з нею в кареті, весь час їй казала: «Подякуйте Богу, дівчино, що я врятувала вас із рук звідників!»

Але чи варто зневірюватись через таку невинну помилку? Доброчесна графиня Юлія попросила свою матір княгиню, щоб дозволила їй самій піти на вокзал і дожидати дівчат, що приїздять до Праги.

Ох, ця благородна невинна графиня! Коли вона дожидала поїзда, до неї підійшов якийсь елегантний молодик і зацікавлено почав розпитувати, що це за пов’язка в неї на рукаві та яка мета благочестивої вокзальної місії. Добра графиня відкрила йому своє незаймане серце; тоді він, молодий і елегантний, відрекомендувався як князь такий і такий, біс там його вже зна який, і вони розмовляли довго й щиро.

Бідна, невинна, юна, цнотлива графиня Юлія! Негідник обморочив її, нещасну вокзальну місіонерку, цю найневиннішу лілею, цей цнотливий і прекрасний бутон, і продав за сто крон до одного публічного дому в Пльзені.