Тим часом кота повернули панові Густолесу.

Можете собі уявити, як здивувалися члени його родини, коли о п’ятій годині ранку до пана Густолеса прийшли четверо поліцейських і повели цього нещасного з собою. У поліцейському відділенні суворий поліцейський пристав не дуже прихильно почав допитувати його:

— Ви — Франтішек Густолес?

— Так, ваша милість.

У одного молоденького поліцейського заблищали в очах сльози.

— Дайте сюди справу, що торкається Франтішека Густолеса, і не рюмсайте.

Справу принесли.

— Послухайте наказ градоначальника, Густолесе, від 15 червня 1911 року, за № 275/289:

— Як бачите, — сказав нещасному поліцейський пристав, — постанову не скасовано. Напишіть свої останні розпорядження й не рюмсайте. Вас буде знищено, як тільки з Відня надійде підтвердження рішення й розпорядження про спосіб вашого знищення.

Мені самому цікаво: як пан Густолес виплутався з цієї історії?

АЛКОГОЛЬНА ІДИЛІЯ

Пан Годішек зовсім не був алкоголіком, бо випивав щодня всього два кухлі пива.

То був порядний чоловік, що сумлінно піклувався про свою родину; єдиною слабкою жилкою, всім його нещастям було зо два кухлі пива на день.

Я кажу — нещастям, бо зараз ви самі побачите, до чого це призвело.

Пані Годішковій попала до рук листівка антиалкогольної ліги, тієї страшної організації для боротьби з алкоголізмом, котра веде з ним безнастанну, але марну війну, бо відрадити від пияцтва двох пияків — це однаково, що зітнути голову гідрі. Замість зітнутої виростає десять нових голів, і замість кожного непитущого в бій за процвітання алкоголю виступає десятеро нових випивак.

Та антиалкогольна ліга не знає втоми. Це вона влаштовує лекції про згубний вплив алкоголізму, на яких слухачі п’ють пиво і тільки перед лектором стоїть скромненька пляшка содової води.

Це антиалкогольна ліга оголосила, що кожен, хто випиває хоч би один кухоль пива, — вже алкоголік, він має отупілу голову й поступово тупішає дедалі більше, і що одного кухля пива на день цілком вистачить, щоб за рік з людини зробити цілковитого ідіота. Далі в брошурі була детально змальована історія одного урядовця-алкоголіка, який наче нічого такого й не витівав, а лише випивав день у день один кухоль пива. Його мозок від того щоденного кухля дедалі потьмарювався, і він помалу втрачав почуття обов’язку, а ослабнувши розумово, не міг уже запомагатись додатковими підробітками, щоб утримувати в достатку численну родину. В оселі, доти щасливій, запанували злидні, а він усе випивав щодня той проклятий кухоль пива, незважаючи на скарги дружини й дітей, що голодували, і врешті дійшло до того, що він, аби лиш мати змогу й далі всмак випивати той щоденний кухоль пива, розтратив довірені йому на службі гроші, привласнив чималу суму, але був викритий, ув’язнений, а родина його зовсім зубожіла, і він, вийшовши з в’язниці, порубав жінку й дітей сокирою, щоб уже довершити страшне діло алкоголізму.

Прочитавши все це, пані Годішкова розревлася, бо, як вірити брошурі, її чоловік теж був алкоголік. Через кілька сторінок вона прочитала, що таке отупіння не завжди настає відразу, а частіше поступово, і що його можна відкрити в нещасній жертві алкоголізму тільки пильним спостереженням.

Отож того дня, коли її чоловік прийшов додому обідати, вона з завмиранням серця стежила, чи він ще не позбувся розуму. І аж затремтіла з жаху, коли він, дивлячись на новеньку кретонову блузку своєї донечки, недбало кинув: «А, це сап’ян!» Їй зразу пригадались деякі інші подробиці з чоловікових висловлювань, які вона раніше пропускала повз вуха. Так, наприклад, вона пам’ятає, як колись, уже з рік тому, він щось плів про те, ніби копчений язик під польським соусом можна зготувати з кислою сметаною, а не з солодкими вершками, а щоразу, коли вона заведе мову про те, що тепер носять, він відмахується: «Ет, носять, то й носять. Подавай краще на стіл». Серце її здригалось, коли вона згадувала всі ці подробиці і, поглядаючи на чоловіка, шукала в ньому риси ідіотизму або принаймні зародків дурнуватої усмішки, характерної для недоумкуватих людей.

Пан Годішек справді всміхався задоволено, як людина, що їсть смачний обід, але ця усмішка як вогнем пекла пані Годішкову. Нема сумніву — пан Годішек божеволіє.

Які страшні були ті три дні, коли вона спостерігала все ту саму усмішку й ту насолоду, що з нею він занурював свої вуса після обіду в перший кухоль пива, а ввечері — в другий і останній!

Коли хто стає алкоголіком і божеволіє, випиваючи по одному кухлю в день, то що ж буде з тим, хто випиває два! Який це жахливий алкоголік!

Пані Годішкова ходила сама не своя і все думала, як урятувати чоловіка від згуби, а родину — від цілковитого розвалу.

То добре, що вона мала до своїх послуг газету і в ній на четвертий день прочитала таке оголошення: «Примара алкоголізму нависла над вашою родиною. З вашого шановного чоловіка, якщо ви не вживете заходів, вийде вбивця, палій, грабіжник. Як вам урятуватися, щоб він у п’яному шаленстві не повбивав вас і ваших діточок? Зверніться з довірою до аптеки Кароя в Лугачі, в Угорщині, і вам пришлють післяплатою або за переказані гроші — 5 крон 80 гелерів — пляшку горілки для лікування алкоголізму. Тричі на день — уранці, в обід і ввечері — накрапуйте по 30 крапель у лікер, який п’є ваш чоловік, і за чотири місяці він буде вилікуваний. Застерігаємо, що з пивом наші ліки вживати не можна».

Пані Годішкова послала п’ять крон вісімдесят гелерів і одержала пляшку, а тоді за обідом спитала чоловіка, який лікер він найдужче любить. Треба зазначити, що з цього погляду пан Годішек був зовсім непитущим. Тому він їй відповів, що не хоче й слухати ні про який лікер. Бо доти пан Годішек ще ні разу не куштував ніякого лікеру. Відповідаючи, він глянув на дружину якось дивно і цим остаточно переконав її, що він уже зовсім збожеволів і вилікувати його буде дуже важко.

— А може, вип’єш вишнівки? Може, тобі сподобається. Я ось купила пляшку доброї вишнівки, то випивай по обіді, потрошечку, воно не зашкодить, навпаки, ще й апетиту додасть, та й працюватиметься веселіше.

І, вийшовши до кухні, зі сльозами на очах налила там у лікерну чарочку вишнівки, а тоді накрапала в неї тридцять крапель тієї чудодійної горілки проти п’яного шаленства. Потім, утерши сльози, понесла вишнівку чоловікові. Той лиш облизався і попросив ще. Лікування було вельми радикальне. По обіді він випив десять чарочок, а ввечері вже двадцять. Другого дня — двадцять по обіді, а ввечері — тридцять. А третього дня, йдучи на службу, заскочив уже й до шинку.

Сумно подумати, куди може завести людину кухоль-другий пива щодня. Від цього не врятує навіть горілка Кароя проти п’яного божевілля. І вкрай сумний доказ цього дав нам саме пан Годішек: докінчивши третій місяць лікування, він облив себе, дружину й діточок гасом, підпалив одежу на собі й на них і згорів з усією родиною.

ІСТОРІЯ ЖИТТЯ

(Американська гумореска)

Міс Мері говорила містеру Вільсону:

— Любий Вільсоне, треба бути відвертими — адже завтра ми вже будемо подружжям. Кожне з нас має деякі вади. Отже, давайте розповімо одне одному історію свого життя.

— Я маю розпочати, правда? — спитав містер Вільсон.

— Починайте, — промовила міс Мері, — але не пропускайте нічого.

— Гаразд, — сказав містер Вільсон, зручно вмощуючись у кріслі та закурюючи сигару. — Народився я в Меріес, у Канаді. Мій батько був доброю й сильною людиною, люба Мері. Ганяв ведмедів по краю. Коротко кажучи, добряча душа. Так жили ми спокійно п’ять років. Хоч мені не було й п’яти літ, я пам’ятаю, що в той час батька ув’язнили на десять років. Батько добував для нас гроші, як міг. Від Меріес аж до озер нема жодного багатого чоловіка, який і досі не пам’ятав би банди мого батька. Зібрав він нам чимало грошей пограбуванням багатих фермерів.