З двадцяти чотирьох до двадцяти восьми років інтерес до цих тварин почав падати, я зацікавився домашньою худобою та кіньми. Я мріяв про кінний завод або про розплідник симентальської худоби. Але все це було тільки мрією, і мені довелося обмежитися любов’ю до малих тварин. Я віддав перевагу собакам. Коли мені було близько тридцяти років, між мною і моїми родичами виникли деякі суперечності. Родичі докоряли мені, що я нічим не займаюсь і не намагаюся стати на власні ноги.

Не довго думаючи, я заявив своїм родичам, що з огляду на мою любов до тварин почну торгувати собаками.

Треба сказати, що це повідомлення їх не дуже потішило.

Якщо хто-небудь засновує торгівлю, то передусім він повинен подбати про назву фірми, яка б точно визначала вид торгівлі. Для моєї фірми пасувала б назва «Псарня», але це мене не влаштовувало, тому що один мій далекий родич служив у міністерстві і він би протестував проти цього.

Проста назва — «Торгівля собаками» — теж мене не задовольняла, тому що я збирався поставити торгівлю на наукових засадах.

У науковому словнику я знайшов слово «кінологія», що означає «наука про собак». Проходячи повз інститут рільництва, я побачив друге слово. Вийшла назва «Кінологічний інститут». Була то поважна наукова назва, що означала, як я опублікував у газетах: «Розплідник, продаж, купівля та обмін собак на засадах кінології».

Ті великі об’яви, в яких слова «кінологічний інститут» так часто повторювалися, дуже хвилювали й захоплювали мене самого. Нарешті я — власник кінологічного інституту; хто цього не пережив, той не знає, скільки в цьому гордості й привабливості. В об’явах я обіцяв давати фахові поради щодо собак. Хто купить дюжину собак, той дістане одне щеня на додачу. Собака — найкращий подарунок на іменини, заручини, весільний подарунок і подарунок на ювілеї. Для дітей — це іграшка, яку не розірвеш і не розіб’єш. Собака — це надійний провідник, який не нападе на вас у лісі. На складі є всі види собак. Безпосередній зв’язок із закордоном. При інституті виховуються собаки. У моєму кінологічному інституті впродовж чотирнадцяти днів найлютіший пес відучиться гавкати й кусатися. Куди відвести собаку на канікули? У кінологічний інститут. Де собака за три дні стане дресированим? У кінологічному інституті.

Коли мій дядько прочитав ці об’яви, він похитав головою й сказав:

— Ні, хлопче, ти, мабуть, захворів. Чи не болить у тебе потилиця?

Одначе я дивився з надією на майбутнє і, не маючи жодного пса, чекав на якого-небудь замовника, вмістивши в газетах об’яву про те, що шукаю чесного, порядного слугу, який любив би собак, для роботи в інституті.

На мою об’яву під назвою «Потрібний слуга для виховання та продажу собак» надійшла купа пропозицій, і деякі з них були написані дуже докладно. Один сільський охоронник у відставці обіцяв навчити всіх собак скакати через палку і ходити на голові.

Другий писав, що вміє поводитися з собаками, бо він служив у будейовіцького псаря.

Один прохач, переплутавши кінологічний інститут з гінекологічним, писав, що він працював у пологовому будинку і в клініках жіночих хвороб.

П’ятнадцятеро прохачів закінчили юридичний факультет, двадцятеро мали педагогічну освіту. Крім того, я одержав листа від Спілки звільнення каторжників, в якому мені пропонували прийняти на службу одного порядного фахівця зі злому кас. Деякі з цих листів були дуже смутні. Починалися вони, наприклад, так: «Хоч я й знаю наперед, що ви мене не приймете на роботу…»

Був також один прохач, який знав іспанську, англійську, французьку, турецьку, російську, польську, хорватську, німецьку, угорську й датську мови.

Одне прохання було написано латиною.

А ось надійшов простий і щирий лист:

«Шановний пане!

Коли я маю приступити до роботи?

З глибокою пошаною,

Ладислав Чижик,

Коширже, у Медржицьких».

Якщо прохач так прямо ставив питання, мені не залишалося нічого іншого, як відповісти йому, щоб він з’явився в середу о восьмій годині. Я був дуже вдячний йому, що він позбавив мене довгого й тяжкого вибору.

У середу о восьмій годині мій слуга приступив до роботи. Це був невеличкий на зріст чоловік, з ластовинням на обличчі й дуже спритний. Побачивши мене, він подав руку й весело сказав:

— Погода сьогодні погана, ви, мабуть, уже чули, що сьогодні о сьомій годині на Пльзенській вулиці один трамвай наскочив на другий.

Потім видобув із кишені коротеньку люльку, повідомивши, що він дістав її у шофера фірми «Стибрал» і що він курить угорський тютюн. Потім Чижик повідомив мене, що в шинку Банзета в Нуслях є кельнерка Пепіна, і запитав, чи не вчилися ми з ним в одній школі. Після цього він почав говорити про якусь таксу, якій, коли б ми її купили, треба було б трохи вигнути ноги, а також її слід обов’язково пофарбувати.

— Отже, ви розумієтеся на собаках? — радісно запитав я.

— Аякже, я й сам торгував собаками і навіть потрапив за це під суд. Одного разу я вів додому бульдога, і раптом мене зупиняє на вулиці якийсь пан і каже, що це його пес, якого він загубив дві години тому на овочевих рядах. «Звідки ви взяли, що це ваш пес?» — «А з того, що його звуть Мупо. Йди сюди, Мупо». І ви б подивились, як радісно кинувся до нього мій собака. «Боско! — кричу я йому. — Боско, йди сюди!» І він почав радісно кидатись до мене. То був дурний пес. Але найгірше було те, що я забув на суді, що називав собаку Боско. Але він відповідав і на кличку Бубарле і радісно кидався до мене. Піти пошукати якогось собаку?

— Ні, Чижику, я буду вести торгівлю солідно. Почекаємо на покупця, а поки що подивимося в об’явах розділу «Тваринництво», де і які пси продаються. Погляньте, ось якась дама збирається продавати білого однолітнього шпіца через брак місця. А що, шпіци дійсно такі великі? То підіть на Шкільну вулицю й купіть цього пса. Ось вам 30 крон.

Чижик пішов, пообіцявши швидко повернутись. Він повернувся через три години, але в якому стані! Котелок його був насунений аж на самі вуха, а сам він хитався з боку на бік, неначе ходив по палубі під час морської хитавиці, у руці міцно тримав кінець мотузка, що тягся за ним. Я подивився на другий кінець мотузка. Там не було нічого.

— Ну, як вам подобається? Гарний песик, га? І я швидко повернувся. — Він, входячи в кімнату, почав ікати. — Погляньте на його вуха! Ну, як? Вона не хотіла його продавати.

Він повернувся і подивився на кінець мотузка. Вирячив очі, взяв другий кінець в руки, обмацав його й пробубонів:

— Го-го-дину тому він іще був на мотузку — так, був…

Він сів на стілець, гепнув з нього на підлогу, підвівся, хапаючися за мої ноги, і промовив урочисто, ніби зробив якесь відкриття:

— Він, напевне, втік від нас.

Сів на стілець і захропів.

Так Чижик працював першого дня. Я дивився у вікно. Вулицею пробігало багато собак. Мені здавалось, що кожний із них продається, а мій працівник так немилосердно хропе. Я намагався його збудити, сподіваючись, що ось-ось зайде який-небудь покупець і купить не одного, а дюжину собак.

Але ніхто не приходив, і добудитися Чижика було неможливо. Я домігся лише того, що він з’їхав зі стільця на підлогу.

Через три години він нарешті розчумався і, продираючи очі, промовив хрипким голосом:

— Здається, я наробив дурниць?

Він почав пригадувати всі подробиці, розповідав, що шпіц був дуже гарний і що пані продала його дуже дешево. Він заплатив за шпіца десять крон, бо сказав пані, що шпіц дістанеться доброму хазяїнові. Потім розповів, що той пес не хотів з ним іти і що він його відлупцював. Потім почав розказувати, що в Сміхові в нього є знайомий шинкар, до якого він завітав. Там було кілька його знайомих. Вони пили вино й лікери. Людина — дуже тендітне створіння.

— Добре, — сказав я, — ви одержали тридцять крон, поверніть мені двадцять.

Але він анітрохи не збентежився.

— Таж певно, я повинен повернути двадцять крон, але я сподівався зробити вам приємність: я побував також на Швіганці у Краткого і дав йому десять крон завдатку — в нього є чудова сука, і в неї скоро будуть щенята. Будемо сподіватися, що щенята народяться чудові. Головне, що ми вже внесли завдаток. Потім я йшов повз Полярку, там продають гарних кролів.