І зал Суду тінистий явився у сні,

Де пан Снарк, ветеран арбітражу,

В адвокатській перуці вів захист Свині

В карній справі «Утеча із сажу».

Усі свідки підтвердили (тричі) той факт,

Що порожнім був саж в час контролю,

А Суддя підзаконний зачитував Акт

У тональностях фа- й сі-бемолю.

Правда, Акт звинувачення він пропустив,

Й Адвокат, він же Снарк, став до слова,

Три години тривав про Свиню наратив,

Хоч ніхто й не збагнув, про що мова.

Із Присяжних вже кожен склав думку свою

(Ще задовго до старту процесу),

Всі вони ґелґотіли, мов галки в гаю,

Думка ж іншого – без інтересу.

«Суд...» – почав був Суддя, Снарк гарикнув: «Бридня!

Застаріли всі ваші закони!

Друзі! Як не крути, в справі цій помогти

Можуть лиш феодальні канони!

Що стосується Зради, то, схоже, Свиня

Була в змові, але підсвідомо,

Ну, а пункт про Банкрутство – теж повна дурня,

Хто в боргу, а хто ні – невідомо!

З фактом Втечі я згоден (і це вже прогрес!),

Але, певен, вину треба зняти.

Це стосується прямо витрат на процес,

Пошук алібі – зайві витрати!

А тепер мій Підзахисний в ваших руках!» –

Й Адвокат, опустившись у крісло,

Став чекать, щоб Cуддя на гербових листках

Резюме склав дохідливо й стисло.

Та Суддя в резюме – і ні бе, і ні ме,

Й Снарк зробив цю роботу по ходу.

Він старався, бігме, тож ввійшло в резюме

Й те, що свідки не свідчили зроду.

Як Вердикт зачитати настав вищий час,

Заявили Присяжні відмову:

«Чудернацьке там слово,  незнане для нас,

Хай пан Снарк виручає нас знову!»

І Вердикт виніс Снарк, пожалівшись, однак,

Що уже на межі його сили.

Як він вимовив «ВИНЕН!», зчинився бардак,

Половина Присяжних зомліли.

Потім Снарк виніс Вирок (Суддя впав у стрес

І не здатен був мовити й слова),

Він підвівсь – мертва тиша нависла, мов прес,

Атмосфера була нездорова.

Вирок впав, наче з неба: «Довічна тюрма!

Й після того ще штраф у гінею».

Всі гукали «Ура!», і Суддя геть дарма

Закликав помириться з Свинею.

Та прийшов їх тріумфу зненацький  кінець,

Як тюремник зі слізкою в оці

Повідомив: весь вирок звела нанівець

Смерть Свині ще в минулому році.

Зал залишив Суддя, демонструючи гнів,

Але Снарк, попри шок, без зупинки

З адвокатським завзяттям ревів і гримів

В інтересах покійної Свинки.

Це було лиш у сні, але грими гучні

Борзописцю так били у вуха,

Що прокинувся він – а над ним Будодзвін

В свого дзвона щосили бубуха.

Зла доля Банкіра

І наперсток, і ніжність пустили у хід,

В хід пустили надію і вила,

Котировкою Снарка лякали як слід,

Шармом вабили усмішки й мила.

І Банкір впав у раж, увійшов у кураж

(Тут, либонь, помогла добра чарка),

З бравим криком “Банзай!” ринувсь він в дикогай

І з очей щез у пошуку Снарка.

Він з наперстком і ніжністю Снарка шукав,

Та натомість знайшов Дряпогриза [15].

І кураж весь пропав, бо Банкір добре знав:

Це страшніш, ніж фінансова криза.

З переляку Банкір тут же виписав чек

На пред’явника – фунт і три пенси,

Та звірлюга бідаці впилась в поперек,

Втеча втратила шанси і сенси.

Скок угору, стриб вниз – хижожер рвав і гриз,

Пазурами цап-дряп, клац зубами,

Чувся ляскіт щелеп, чулось “Ай!”, “Пробі!” й – геп!

Це Банкір повалився без тями.

Дряпогриз хутко втік, як з’явився загін,

Що примчав на ті зойки і гуки.

«Я цього і боявся!» – зітхнув Будодзвін

І забамкав у дзвона з розпуки.

Він став чорним з лиця, схожий більш на мерця,

Ніж на бравого зуха Банкіра,

Був такий переляк, що й сюртук його збляк –

Жертва долбесті й честі офіра!

І на жах усіх друзів (і всіх ворогів)

Він устав, перехняблений в стані,

І з гримасами блазня повідать хотів

Те, що мовити вже був не в стані.

Потім сів на стілець і, безумний співець,

Став горлати безглузді куплети –

З’їхав з глузду Банкір, ще й смердів, наче тхір,

І під спів торохтів в кастаньєти.

«Тут залишмо бідаку на милість судьби, –

Капітан втер заплакані очі:

– Якщо згаємо ще хоч часинку доби,

Не впіймати нам Снарка до ночі!»

Зникнення

І наперсток, і ніжність пустили у хід,

В хід пустили надію і вила,

Котировкою Снарка лякали як слід,

Шармом вабили усмішки й мила.

Та маячила вже і загроза невдач –

Сонце майже на схилі дороги!

Й на вершечку хвоста враз пустився навскач

Пан Бобер, очевидно, з тривоги.

«Це кричить наш «А-хто-це?» – гукнув Капітан, –

Верещить, мов скажена канарка!

Він махає руками й танцює канкан –

Щоб я здох, він натрапив на Снарка!»

Всі заклякли в блаженстві, й лише Боброріз

Шепотів: «Відчайдух цей хлопчина!

Безіменний герой, він на скелю поліз,

І скорилась герою вершина!»

На вершині, стрункий, він стирчав, наче кий,

А за мить, в надвечірнім промінні,

Як справдешній харциз, сміло кинувся вниз –

Всі чекали у благоговнінні.

«Так, це Снарк!» – донеслося нарешті до них

(Чи ж буває хвилина святіша!) –

Грім овацій і злива «Ура!» навісних,

Раптом зойк: «Ой, це Бу...» – й мертва тиша...

Хоча декому вчувся іще один шум,

Наче сумно зітхнув хтось поблизу,

Наче видихнув: «...джум!». Іншим спало на ум,

Що це був лиш легкий подих бризу.

Всі шукали в запарці аж до темноти,

Але марна була ця запарка,

Не вдалося їм навіть і місця знайти,

Де нещасний зустрів свого Снарка.

На півслові умовкши, урвавши свій крик,

Горе в радості стрівши невчасно,

І раптово, і тихо наш Булочник зник,

Бо той Снарк був Буджумом! Це ясно?

Полювання на Снарка (фрагмент)

Героїчна поема про уславлених британських козаків, яких нечиста сила підбила полювати страшну icтоту, що зветься Снарк, а також про те, що вийшло з тієї справи.