- На весілля я беру тебе з собою, але ця ідея мені не подобається. І то тільки при умові, що ти будеш себе вести чемно і ввічливо.

- Клянусь. – З придуркуватим виглядом приложивши руку до серця сказав він.

- І в тебе немає, що одітись.

- Можу в джинсах.

- Можеш, але не потрібно. Тебе чекає костюм. Сподіваюсь ти любиш носити ті, які шиє місцева кравчиня.

- То ми їдемо по костюм?

- Неминуче.

- А в що будеш одіта ти?

- В сукню.

- Щось еротичне ?

- Дещо класичне.

- Декольте?

- Закрите по горло.

- Оголені ноги?

- Довжиною до підлоги.

- Червоне?

- Синє.

- Чорт, жодного натяку для фантазії. Але все одно я в очікуванні. Дівчатка думаю роздягнуться більш відвертіше.

- Ти брудний і ниций як кальсони шахтаря в лютому. – Прошипіла я, подумки завивши, що опускаюсь до його рівня.

- О, це було ….А що це було? Маленька відьмочка огризається. Як мило. Та не вмієш літати не муч мітлу.

- Адам. Якщо не заберешся на годину з моєї аури…

- Все, все я зрозумів ваші тенденції в даній концепції, асоціюються з містифікацією парадоксальних ілюзій. – Я закотила очі, в душі дивуючись як він цю ахінею запам’ятав і щосили намагаючись не розсміятись. Він повернувся виходити, але я встигла помістити гримасу болі на його обличчі.

- Адам? – Крикнула я, чим змусила його різко повернутися до мене. Так і є мені не здалося.

- Уже скучила? – Радісно вишкірився він.

- В тебе, що спина болить? – Посмішки як і не було на його лиці. Він злегка прищурив очі.

- Здається тебе це не має обходити. – Я глибоко вдихнула, відганяючи бажання його стукнути.

- Ну, так ти ж у нас просто Бетмен, тільки літати не умієш. І давно спина болить?

- Я сам розберусь з своїм здоров’ям. – Я вийшла в кімнату на столі якої залишили знімки рентгена. Розгорнувши і вивчивши досконало я знайшла в чому проблема. Зміщення хребця. З знімком я повернулась на кухню, де Адам уплітав залишки пирога з м’ясом .

- Я все таки вчилась на лікаря і я єдина людина з якою ти зараз контактуєш. Тому якщо тебе щось болить чи турбує ти мав би мені про це сказати. Сюди входять моменти коли у тебе паморочиться в голові, тебе нудить, ти бачиш привидів. Я буду вкрай проти якщо ти скористаєшся стратегію мого кота, який тихесенько пішов і вмер під кущем смородини. Це зрозуміло. – Я підійшла впритул до нього завела руку йому за спину і продовжуючи пильно дивитись йому в очі натиснула на те місце, що у нього боліло. – Він різко видихнув.

- Чудово. Пішли за мною. – І я пішла в вітальню. Дістала з дивана одіяло і розстелила його на підлозі.

- Знімай футболку і джинси і лягай на живіт.

- Яка спокуслива пропозиція. – Та він навіть не ворухнувся.

- То в чому справа? Боїшся мене?

- Ні, маленька відьмочка.

- Я збираюсь зробити лікувальний масаж спини. Як тобі можливо відомо з сивої давнини масаж славився своїми чудовими цілющими властивостями. Ще у стародавньому Китаї, Римі, Греції лікарі і цілителі використовували масаж для лікувальних цілей. Перенапруження м’язів може виникнути через стресові ситуації, малорухливому способу життя, а також при будь яких травмах та ударах. – Я говорила , а Адам таки зняв футболку з джинсами і ліг на одіяло. Його спина була в шрамах і біля шиї було татуювання. Я принесла олію. – Вплив масажу допоможе набагато полегшити стан спини, позбавити від напруги в спині і болі. Техніка масажу спини дуже різноманітна. - Продовжувала говорити я розтерши олію в на руках і спині і легкими рухами здійснюючи прямолінійні погладжування. – Він здригнувся коли я вперше доторкувалась до шкіри, але далі лежав тихо.

- Адам все нормально?

- Ти робиш це дуже приємно.

- Тоді глибоко вдихни. – І я вставила хребця на місце.

- Чорт, що ти робиш? – Прошипів він.

- Все добре, більше я так робити не буду. – Я завершила масаж розтиранням і погладжуванням.

- На сьогодні з тебе досить. – Він навіть не ворухнувся і тільки нахилившись до його обличчя я зрозуміла , що він спить.

- Дякую вищі сили, здається я його вимкнула . – Прошепотіла я. Дістала легке покривало і накрила ним Адама. Поки поганець спав, я змогла приготувати вечерю, зібрати трави, які я сушила, запакувати сушку новими. Заварила чай для Єрмолаєва. Трави я вже збирала по традиції, хоча бабуся померла, але люди продовжували приходити, а я відповідно продовжувала видавати травки. З медичної точки зору деякі склади лікарських трав по-добру потрібно було б запатентувати і випускати для широкого загалу. Бабка не погано навчилась боротись з залежностями. Правда не всі її методи я вітала, але ж діяли. Мені тепер просто залишилось завести чорного кота і бородавку на носі. Я розсміялась таким думкам.

- З чого радуєшся? – Тут же почула голос поганця. Він стояв заспаний, з скуйовдженим волоссям в джинсах і натягав футболку.

- Згадала , як це чудово коли ти не плутаєшся під ногами.

- Хм. А чим пахне?

- Салат Цезар і медальйони. Прошу. – Він сів за стіл я положила біля нього миску і насипала собі.

- А в тебе точно випивки немає? – Дивлячись на їжу запитав він.

- У тебе залежність?

- Це просто у тебе нудьга. – І він виразно обвів поглядом все довкола.

- Смачного. Ти до речі готувати умієш?

- Я можу відкрити йогурт, розігріти все , що є в холодильнику, підсмажити яєчню і картоплю, порізати огірок з помідором…звабити дівку, яка зможе приготувати їсти.

- Не густо. А дівкам, щось підсипаєш?

- Ведуться на мою чарівність.

- Не приходячи до тями?

- І спокусливість. – Піднявши брову лагідно пояснив він.

- І в біса тобі ж тоді не йметься?

- Ну, життя така непередбачене річ, ніколи не знаєш, що тебе чекає за наступним поворотом.

- Бери чай. Він тобі потрібен. – Як за звичкою він заглянув в кружку, скривився, та чай почав пити, чим кожен раз коли він робить те, що я кажу приводу мене в стан здивування. Я розглядала його лице. Синець на вилицях набув різнокольорового вигляді, біля брови опухлість спала. Високий лоб, виразні блакитні очі і погляд, що кожен раз пробирає до кісток, у нього привабливі губи і вічно розтріпане темне волосся .

- Щось сподобалось?

- Неймовірної блакитні очі, і слава поганця, дівки точно це люблять. – Його губи знову розтягнулися в посмішці. – Доїв? Тоді поїхали.

- Куди?

- Ну ти ж на весілля зібрався йти, потрібен костюм.

- Точно, розваги. – І він піднявся з-за столу.

- Як спина?

- Нормально.

- Гаразд. - Я сіла за кермо. Поганець сів поряд мене.

- Ремінь защепи.

- Жартуєш?

- Ні трохи.

- Це ж не дорога, а якість окопи. Чи ти збираєшся літати?

- Мітла сьогодні не злетіла. Обмежимось традиційним пересуванням на автомобілі.

- Блін. Це просто фініш.

- Ти ведеш себе, як вередливе дитя. Сам пристебнешся чи мені тебе пристебнути?

- Чорт. Сам. – І він досить різко смикнув паска, але пристебнувся.

- Ти , що сама боїшся себе коли за кермо сідаєш?

- Дотримуюсь правил дорожнього руху. Все ж просто. Не порушуй. Будь відповідальним. Не сідай п’яним за кермо.

- Просто червона шапочка. Пиріжечків бабусі несла, доброї поради не послуга і зустріла сірого вовка.

- Ти ще так трішки побалуєшся і мені вкрай захочеться поміняти фінал казки про Івасика-Телесика.

- Що за муть?

- Українська народна казка. Ти взагалі книжки читаєш?

- Читаю.

- Яку прочитав останню?

- Емоційний інтелект . Денієла Гоулман. – Тепер я уже приголомшено поглянула на нього, а він з видом янголятка невинно звинуваченого в розтлінні малолітніх подивився на мене. Я мовчки перевела погляд на дорогу. Може собі теж чайка заспокійливого зварити? Далі ми доїхали мовчки. Я залишила машину біля магазина, деякі уважні жіночки уже встигли одарити мене зневажливим поглядом і який став ще більш зацікавленим коли з машини вийшов Єрмолаєв. Його вихід супроводжувався усмішкою до кутніх зубів і жодна з жінок не залишилась обділена його поглядом. Клянусь я бачила, як одна з 100 кілограмових матрон загорілася маковим цвітом. В магазині все повторилося, він сяяв як добре начищений туфель, а продавчиня танула як шоколадка на сонці. Я сіла на пластиковий стільчик, а поганець зайнявся вибором костюма.