— Розслабитися бажаєш? Здається, у тебе був важкий день, — заохочував Антона Бемоль.

Антон глипнув на Міхаеля й на подив останнього пристав на пропозицію.

— Конопля?

— Угу, — підтвердив сусід.

— Можна трохи.

Така раптова згода викликала в Міхаелеві почуття приязні.

Він заходився скручувати для гостя нову сигаретку, пристрасно оповідаючи про те, звідки взялася травичка.

— З попереднього побачення залишилася. Друзі передали в круасанах, тільки замість начинки — сюрприз.

Трохи подумавши, Міхаель додав:

— На зоні такий номер точно не проканав би.

Задоволення сягало свого піку, коли Міхаель цілком логічно запитав:

— Як тобі вдалося так швидко вибратися з карцеру?

— Покровитель урятував.

Міхаелеві, на очах якого сталася сьогоднішня сутичка і який знав її причину, така версія видалася вельми правдоподібною. Не маючи наміру з’ясовувати подробиці суперечки, він вирішив віддатися спокусі. Бемоль, якого вже торкнув наркотичний дурман, розплився задоволеною усмішкою. Антон сперся на кахляну стіну. Уперше за тривалий час йому закортіло спілкуватися. Умови утримання, наближені до тюремних, смоктали життєві соки, необхідні, щоб відбути увесь термін лікування. Організм потребував енергії, яку могло дати лише людське товариство.

— Хороша? — спитав він.

— Те, що треба! Тягни, — підпаливши цигарку, запропонував Міхаель.

Водолаз виконав прохання товариша і, затягнувшись димом, захилив голову якомога далі. Міхаель простяг іще одну самокрутку Бемолю й узявся підпалювати собі, аж раптом двері туалету розчахнулись і хтось упевненими кроками попрямував у їхній бік.

Цього разу сторонні звуки могли належати лиш особі з далекого кола спілкування, а то і взагалі комусь із медпрацівників. Понад усе Міхаель не хотів потрапити на очі Шреку. Краєм вуха він чув про трагічний випадок із його сином, пов’язаний з наркотиками, тому всіляко уникав контакту з похмурим санітаром. Бемоль та Антон стояли, набравши в легені диму. Вони втискалися в стіну, дивлячись на свого товариша, який наважився визирнути з-за перегородки. Нарешті порушник спокою явився перед очі настрашеним пацієнтам.

— Щоб тебе… — вилаявся Міхаель на Ваську Довгоносика, який щосили витріщався на них.

Бемоль по-шпигунськи виглянув із-за плеча Антона, якому наркотична речовина вже почала пудрити мозок. Очманілий, він склепив повіки. Тим часом прискіпливий погляд Довгоносика перебирав у голові можливі варіанти нічних забав пацієнтів, а ті, своєю чергою, міркували, як убезпечити себе від його носа, що славився на всю лікарню надмірною цікавістю. Несподіване рішення зайшло в кмітливу голову Міхаеля. Він схилився до Бемоля, прошепотів йому щось у вухо і, почувши від товариша «добре», звернувся до Василя:

— Агов, Васьок, курити будеш?

Довгоносик, який зазвичай проводив у лікарні час наодинці з собою, зупинився на хвильку, вивчаючи пропозицію. Зваживши лише йому відомі «за» і «проти», почимчикував до трьох товаришів. Міхаель затягнувся димом і, підморгуючи друзям, пригостив нового члена їхньої компанії своєю цигаркою. Першу Василеву затяжку урочисто пильнували трійко пацієнтів, нетерпляче чекаючи на якнайшвидший вплив дурману. За першою пішла друга, а за нею — і третя. Манера, у якій Васько курив траву, багато чим нагадувала поведінку карлика: короткі затяжки — швидкі та прискіпливі погляди на оточення. Добра компанія й легкий сміх додали йому сміливості ще на кілька тяг. Суміш трави й тютюну хутко перетворювалася в рурку попелу, який умить посипався на кахляну підлогу.

— Обережніше з попелом, — зауважив Міхаель, пам’ятаючи, що слід неодмінно знищити докази їхнього бешкету.

У Бемоля виявилася своя версія застережень. За секунду він перевтілився в покійного вокаліста «Братів Гадюкіних» і затягнув тихеньким голосом їхній шлягер:

Інтерпретація Бемоля аж так припала до смаку хлопцям, що вони підтримали свого товариша приспівом, обійнявшись дружно за плечі.

Тим часом чар-зілля дісталося рецепторів Василя, який затанцював, метляючи навсібіч головою. Його реакція дала хлопцям привід до нових розваг, і всі гуртом завели довкола нього кривий танець.

Шаленство досягло апогею, щастя розпирало кожного учасника цієї феєрії, і жоден із них зараз не думав про наслідки. Так минав іще один день «важких» пацієнтів у таємничому відділенні психлікарні, і ще ніхто з них не знав, що цю радість вони відчувають востаннє.