Сила блискавки завдала б Антону менше шкоди, аніж побачений запис. «Цього не може бути», — пульсувало в його скронях. Він охоче повірив би в полювання на нього потойбічної сили, але тільки не в замовника власних бід у людській подобі. Хто? Як?
Хрестик у клітинці, що відповідав за отриманий Павловичем гонорар, іще більше посилив тривожні передчуття. З усіх знайомих про його перебування в психушці знав лише панотець Іларій, який, власне, і навідувався до лікарні, щоб дізнатися про його здоров’я, але це абсолютно не та людина, яка бажає йому зла! У цьому не було жодного сумніву: священик, який по клаптиках зшивав його роз’ятрену душу, не міг виступати замовником тортур! Це було поза межами здорового глузду!
І раптом Антон злякався. Несподівано в оцьому хрестику, що заповнював усю клітинку, Антон побачив власний кінець. Цей знак віщував йому смерть, і, судячи з активної обробки його санітарами, це скидалося на правду!
Одну за одною розпач знищував версії Антона щодо його можливого потрапляння в чорний список Павловича, залишаючи найстрашнішу підозру — його знайшли! Її родичі, друзі або ж чоловік — це неважливо, адже сам він про Неї нічого не знав, але, без сумніву, це Вони! Його вистежили, і лікарня вже не гарантує йому безпеки! Надійний прихисток, подарований йому долею й уподобаний ним як безпечне кубельце, у якому можна реабілітувати своє психічне здоров’я й тимчасово сховатися від недругів, давши змученій голові час уладнати всі проблеми і знайти їм рішення, впало під облогою ворога! Хто він? Антон давно шукав відповідь на це питання. Безумовно, його смерті бажав хтось із Її близьких, і він їх розумів…
Події тієї страшної ночі, коли його життя полетіло шкереберть, закрутилися в голові німими сценами. Ось він удома — не сам, а з дружиною: чвари, крики, втеча, злива і машина… А ще — алкоголь. Антон згадав про пляшку в сейфі й, забувши про засоби безпеки, підійшов до металевої шафи. Він і незчувся, як гаряча рідина полилася стравоходом прямісінько всередину, розносячи тілом знайоме тепло. Міцний напій обпікав ротову порожнину, але в такому стані Антон ні на що не зважав. Як завжди, у скрутну хвилину алкоголь виявився напохваті. З часу трагедії він жодного разу не перехиляв чарки. Чоловік зарікався більше не пити, але то ж не в’язниця… Хоча, з огляду на здобуту інформацію, опинитися там він має всі шанси, і це не найгірше, що тепер може статися. Найстрашніше — це пустота, точка невороття, звідки душа вирушає в мандрівку без права на повернення. І квиток у цю подорож йому дарує Павлович зі своїми поплічниками. Здається, приводів затягувати лікування більше немає.
Градус висновків виявився міцнішим за напій, і Антонові запаморочилося в голові. Що далі? Куди тікати? Як вирватися з рук незнайомців, що довгий час женуть його в могилу найжахливішими методами. Як вони про все дізнались і чому просто не вб’ють його, а зводять зі світу такими жахливими способами? Запитання тягли Антона в непролазні хащі, з яких, либонь, годі знайти шлях назад.
Антон зупинився. Людські голоси повернули його до реальності. Вони долетіли до кабінету з боку сестринського посту. Хлопець повернув на місце пляшку, замкнув сейф і вкинув ключ до кишені халата. З висновками він збирався розібратися наступного дня, а зараз треба вшиватися. За хвилину голоси вщухли, і Антон вислизнув із кабінету Павловича, замкнувши відмичкою двері. Повернутися вже знайомим шляхом йому було неважко. Діставшись підвалу, він роздягнувся, спакував одяг із ключем у поліетиленовий пакет і пірнув у брудну воду.
Антон з’явився просто перед Бемолем, який з переляку відсахнувся від свого товариша:
— Господи Боже, до смерті налякав…
Водолаз звільнив легені потужним видихом і одразу ж набрав повні груди свіжого повітря. Бемоль поморщився. Його нюх уловив терпкий аромат алкоголю.
— Ти що, пив? — ремствуючи на підозрілий запах, спитав Бемоль.
— Трішки, — відказав Антон і взявся обтиратися власним одягом.
Бемолю уривався терпець. Заклопотаність Антона не викликала в нього підозр, і він знову напосівся на товариша:
— Ну, чого мовчиш? Тобі вдалося?
Нарешті Антон зміряв напарника оком:
— Так, усе гаразд. Давай своїм «добро» на операцію.
По цих словах Антон вийшов із підвалу, залишивши Бемолю привід міркувати, чому це в його друга такий кепський настрій.