— Який ще костюм? — цапкуючи спиною до дверей, перепитав Чахлий.

Антон наступав. У справедливих намірах віднайти втрачене не було ані дрібки божевілля.

— На мені був робочий гідрокостюм, — дошкульно пояснив пацієнт.

— А-а-а, ти про цей, — полегшено зітхнув Чахлий. — Так би й одразу сказав…

Чахлий щосили повертав ситуацію під свій контроль. Поруч зі Шреком він почувався безстрашним, проте зараз інстинкт самозбереження викидав перед незнайомцем білий прапор. Він програвав битву, та не збирався програти всю війну.

— Усе гаразд із ним. У коморі лежить — описаний та опломбований. Отримаєш, коли виписуватимешся.

Антон зупинився. Схоже, таке пояснення припало йому до душі.

Тим часом санітар вивітрився з палати, скориставшись із короткочасного сум’яття пацієнта. Це була його капітуляція. Дух перемоги наповнив палату. Фанфари розрядили наелектризоване сутичкою повітря. Зачаровані вчинком Антона, Бемоль з Міхаелем зіскочили з ліжок і обступили спантеличеного їхньою поведінкою товариша.

— Ну, чоловіче, ти красень. Так обчихвостити цього чахлика. Бачу яйця в тебе міцні, — плескаючи Антона по плечі, мовив Міхаель.

Бемоль виражав свої почуття широкою усмішкою. Він тішився й сяяв, мов новорічна ялинка, виблискуючи зубами в місячному світлі, що проривалося до палати крізь матове скло. У невластивій для себе манері він заговорив:

— Еге, я аж із-під ковдри виліз.

У цьому гидкому для сторонньої людини місці, посеред ночі, у палаті під нещасливим числом дружба пускала свої перші паростки. Хлопці захоплювалися сміливим сусідом, який і досі не розумів їхніх зачудованих вигуків.

— Я лише хочу знайти свій костюм, — промовив він.

— Ти не розумієш, — стояв на своєму Міхаель. — Щойно ти подавив його авторитет. Опустив — по-їхньому!

— Його аж ніби вітром здуло, — хвацько підтвердив слова співрозмовника Бемоль. — Шкода тільки, що цей паскудник такий злопам’ятний.

Слова артиста змили з обличчя Міхаеля усмішку. Він посірів і пильно глянув на Антона.

— Бемоль має рацію — будь обережний із цією потворою.

І хоча тон Міхаеля здавався максимально дружелюбним, слова викликали паніку, яка потроху охоплювала й Антона. Ейфорію від перемоги потроху заступало лихе відчуття помилки, пастки, у яку необачно вскочив Антон. Проте сміливець зіграв свою роль до кінця і з незворушним виразом обличчя ліг у ліжко. За останній час його погляд прояснішав, шкіра зайнялася рум’янцем, і все мало такий вигляд, наче Антон одужував. От тільки заґратовані вікна й двері не давали спокою, і цієї ночі він дізнався — чому.

За дві години процедури санітарів закінчилися. Двері рипнули — і гострий трикутник світла увірвався підлогою до палати. Він розширювався в основі в міру того, як Шрек розчахував двері. Велетень уніс на плечах непритомного Григорія. За ним з’явився Чахлий, який у ролі поводиря допомагав уже мовчазному Анатолію дістатися ліжка. Ніхто з пацієнтів не зронив ані звуку: всі вдавали з себе сплячих, хоч насправді кожен дослухався до шурхоту людських ніг, які аж надто важко човгали по шорсткому лінолеуму.

Чахлий безперестанку торочив Анатолієві про цілющість місцевих методів лікування, заспокоював і навіть обіцяв швидке одужання, а проте вигляд Шпряхи потребував багато кращого. На відміну від худого санітара, його напарник з ношею не церемонився. Шрек жбурнув Григорія на ліжко й одразу ж рушив до виходу.

— Ходімо, — скомандував він Чахлому.

Колега сіпнувся в бік дверей, аж раптом його намір перервало тихе дзюркотіння. Антон визирнув з-під накривала, підглядаючи, як Анатолій мочиться під себе, сидячи у власному ліжку. Це неабияк розгнівало Чахлого.

— От лайно! Всцявся прямісінько на матрац!

Бідкання напарника зупинило Шрека на порозі. Він озирнувся, зиркнув на місце аварії й запропонував власний розв’язок питання:

— Впряжи когось, хіба мало тобі психів?

Чахлий, який ніби чекав саме цих слів, вискочив із палати й повернувся за хвилю з відром та ганчіркою. Знаряддя праці впали перед Антоном, у пам’яті якого випливли ще свіжі перестороги Бемоля.

— Агов, Водолазе, прибери за сусідом, — Чахлий підтвердив побоювання Антона.

Антон трохи піднявся на лікті та глянув на санітара. Колишній прийом — колючий погляд — уже не діяв. Маючи в тилу кремезного напарника, Чахлий не надто жахався Антонових витріщань. Навпаки, він посмілішав:

— Давай, давай, — наполегливо повторив санітар.

Їхня сутичка мала продовження. Учасники не поступались один одному у впертості, і тільки невигідне становище пацієнта стримувало його від бійки.

— Сам мий, — огризнувся Антон, перехиливши чашу санітарового терпцю.

— Ти чув, що ця гнида недозріла сказала? — спитав у Шрека Чахлий, полізши до кишені по джокера.

Велетень глипнув на призвідника бунту. Його погляд не віщував Антону нічого доброго, і пацієнт відчув це всіма фібрами душі. Тим часом Чахлий обернувся до нього й прошипів:

— Ти ще не второпав, куди потрапив, шмаркачу. Наші руки й тебе дістануть. Щоб відтермінувати цю подію, роби, що тобі наказують!

Знехтувавши санітарові слова, Антон повернувся до нього спиною й заліз під накривало.

Відверта непокора знахабнілого психа вивела з рівноваги Шрека. Наступної миті його могутні руки зірвали з ложа бунтівника й пожбурили на підлогу. Удвічі більший Шрек волочив жертву по брудному лінолеуму, стираючи немічним тілом шар пилу, залишеного старенькою прибиральницею. Санітара трусило зі злості. Він не полінувався стати на одне коліно, щоб процідити нахабі в самісіньке вухо:

— Хочеш дихати цим смородом усю ніч? Зараз матимеш змогу!

Чахлий відступив до дверей, звільнивши напарникові арену для маневру. Його губи скривилися в садистську посмішку, насолоджуючись поразкою ворога. Тим часом події розгортались якнайгірше для Антона. Скинувши силоміць пацієнта з ліжка, Шрек тицяв його обличчям у лінолеум поруч із калюжею сечі.

— Приємно?! — ричав Шрек. — Хочеш, щоб усі цим дихали?!

Затиснутий у лабети дужого санітара, Антон щосекунди втрачав віру в перемогу. Йому бракувало сили протистояти не лише фізично, а й морально. На підтримку від друзів годі було й чекати, тому, оцінивши свої шанси як невтішні, пацієнт здався.

— Гаразд, — стиха відповів він.

Шрек угамувався. У кутиках рота все ще пінилася слина, але те, що пацієнт визнав його силу, повернуло санітара в рамки посадової інструкції.

— Так би й одразу.

Шрек підвівся, схопив відро й витрусив з нього ганчірку просто на голову Антона. Дрантина опустилась йому на потилицю і звалилася під руки, убиваючи в чоловікові останні краплі гідності. Такого приниження Антон не терпів зроду. Привселюдно сплюндрована честь вимагала помсти, а втім, обачність холоднокровно наказувала скоритися. Чоловік схопив ганчірку й узявся прибирати за Анатолієм.

Санітари тішилися картиною абсолютного приниження бунтівника. Щонайясніше очі світились у Чахлого. Зазвичай він значно довше виношував ідеї щодо покарання невгодних йому пацієнтів, але тут у пригоді став Анатолій. Завдяки одному недужому пощастило розправитися з іншим.

Чахлий зі Шреком проконтролювали процес прибирання і, діставши бажаний результат, вийшли в коридор.

Тягар пережитої образи й приниження звалив Антона в ліжко. Скалічена психіка зазнала нового удару, можливо, набагато важчого за попередній.

Донедавна все життя Антона зводилося до банальщини: дім — робота, і весь світ обертався довкола сімейного гнізда й рятувальної станції на березі Чорного моря. Проте однієї ночі «система» дала збій і в його житті поселився Страх. Спочатку то був страх за скоєне, а вже потім тяжка душевна скруха, яка краяла йому серце. Необачна помилка коштувала йому надто дорого. Сотні разів Антон шкодував про цей випадок, але минуле не можна виправити, зосталося тільки розпочати боротьбу за власне життя, яке з небачених причин опинилося під загрозою. Боротьба з невідомим Злом, стала сенсом виживання.

Битву за битвою Антон програв війну раніше невідомому явищу, яке зводило його з розуму. Доти він сприймав як міф світ духів і потойбіччя, тож зустрітися з чимось Незрозумілим, лицем до лиця виявилося чоловікові не до снаги. Аж ось за грубезними мурами лікарні, де жевріла надія на захист і цілковите одужання, на нього знову вчиняють тиск. Якщо в першому випадку розум Антона відмовлявся до певного часу вірити в реальність ворога, то в другому — йому протистояли живі люди, покликані зцілити недугу.

Роздуми пацієнта урвав Міхаель.

— Не ображайся на нього, — перепрошував він за мокрого сусіда. — Невідомо, що завтра з нами буде.

Антон перевів погляд на хлопця й поцікавився:

— Що з ними зробили?

— Напругу через голову пропустили.

— Навіщо? — здивовано спитав співрозмовник.

— Потім розповім. Слава Богу, нас не чіпають.

Міхаель повернувся спиною, даючи знати про кінець розмови.

Спантеличений Антон звів погляд у стелю. Можливо, там, на гладкій і білій поверхні, причаїлися відповіді на всі його запитання. Можливо, там намальовано вихід із лабіринту, у якому поневірялася його скалічена душа. Сотні рівнянь і десятки задач стискали йому голову, але жодна з відомих формул не давала розв’язку тим проблемам. Даремно він шукав угорі підказок: перекриття лише виконували свою розподільну функцію між поверхами.

— Дивна лікарня, — промовив Водолаз.

— Ласкаво просимо до психушки — відділення «Аляска», — урочисто промовив Міхаель.

— Чому «Аляска»? — пошепки спитав Антон, відчуваючи, як географічний термін відлунює прихованим змістом.

Міхаель набрав повні груди повітря, щоб одним махом видати важливу інформацію:

— Тому що ми відірвані від головного корпусу, як Аляска від Америки. І тримають тут тільки відморожених.