— Але ж їм теж не подобається, коли поблизу ґвалтують і душать дівчат? Навіть якщо вони самі не завжди дотримуються закону. Хіба такі злочини не відлякують народ і не шкодять справам, хай там чим би ви торгували?

Барроуз почав нервово протирати склянку.

— На твоєму місці я б усе-таки був обережніший.

Харрі кивнув і повільно пішов до столика в кутку, щоб його встигли розгледіти. Один з хлопців підвівся і схрестив руки, так що на м’язистому передпліччі стало видно татуювання.

— Столик зайнято, blondie.[47]— Голос був хрипкий, ніби вітер гудів у димарі.

— У мене є питання… — почав Харрі, але той похитав головою. — Лишень одне. Хто-небудь знає цього чоловіка, Еванса Вайта?

Харрі дістав фотографію.

До цього ті двоє, що сиділи до нього обличчям, ледве окинули його байдужим, навіть незлобним поглядом. Та коли прозвучало прізвище Вайта, в їхніх очах спалахнув інтерес. Харрі помітив, що засовалися й ті двоє, що сиділи до нього спиною.

— Ніколи про нього не чув, — відповів хрипкий. — У нас тут особиста… розмова, містере. На все добре.

— Гадаю, не стосовно речовин, заборонених австралійськими законами? — спитався Харрі.

Довга пауза. Небезпечна тактика. На голу провокацію йде пише той, у кого є або надійна підтримка, або шляхи до відступу. У Харрі не було ні того, ні іншого. Просто він подумав, що час уже діяти.

Одна потилиця стала підійматися. Вище і вище. Він майже вперся у стелю, потім здоровило повернувся до Харрі лицем — рябим і страшним. Прямі вуса, що звисали з куточків рота, підкреслювали східну зовнішність громила.

— Чинґісхан! Радий тебе бачити! А я гадав, ти помер! — випалив Харрі і простягнув руку.

«Хан» відкрив рота:

— Ти хто?

Його бас прозвучав передсмертним хрипом — будь-яка група, що виступає в стилі death metal, продала б душу за такого вокаліста.

— Я поліцейський і не думаю…

— Ай-ді, — кинув «хан» звідкись з-під стелі.

— Pardon?

— The badge.[48]

Харрі зрозумів, що ситуація вимагає від нього не просто пластикової картки з фотографією з поліції Осло.

— Тобі говорили, що голос у тебе, як у мерця або у вокаліста «Сепультури», як його там?..

Харрі підніс палець до підборіддя і зробив вигляд, ніби намагається пригадати. Хрипкий уже вийшов з-за столу. Харрі тицьнув у нього пальцем:

— А ти часом не Род Стюарт? Так ви сидите тут і обдумуєте «Live Aid II», і…

Кулак поцілив йому прямо в зуби. Харрі похитнувся, але встояв на ногах і підніс руку до рота.

— Я так розумію, ви не вірите, що в мене як у коміка велике майбутнє? — запитав Харрі, дивлячись на пальці. Кров, слина і ще щось м’яке, біле, може, пульпа? — Хіба пульпа не червона? Ну, пульпа — м’яка внутрішність зуба, знаєте? — запитав він «Рода», показуючи йому долоню.

«Род» скептично поглянув на Харрі, потім нахилився й уважно вивчив білі осколки.

— Це зубна кістка, яка під емаллю, — сказав він. — Мій старий — дантист, — пояснив він решті. Потім на крок відступив і вдарив ще раз.

На мить у Харрі потемніло в очах, але коли розвиднілося, він зрозумів, що як і раніше стоїть на ногах.

— Глянь-но, чи немає тепер пульпи? — поцікавився «Род».

Харрі знав, що робить дурницю; життєвий досвід разом із здоровим глуздом теж вважали, що це дурниця; ще не вибита геть щелепа могла підтвердити, що навіть велика дурниця; але права рука визнала, що це чудова ідея, а тієї миті рішення було за нею. Вона двинула «Рода» по підборіддю, Харрі почув клацання зубів і побачив, як «Род» відступив на два кроки, — вірна ознака того, що удар був точний і важкий.

Такий удар через щелепу безпосередньо досягає мозочка (тобто «малого мозку» — назва, яка, на думку Харрі, в даному випадку підходила якнайкраще), де хвилеподібний рух породжує низку дрібних коротких замикань, а також, якщо людина здорова, спричинює моментальну втрату свідомості і/або різні мозкові травми. У випадку з «Родом» здавалося, ніби мозок ніяк не може вирішити, що йому вибрати: цілковите відключення чи нетривалий струс.

Колега «Чинґісхан» вирішив не чекати його рішення і, схопивши Харрі за барки та піднявши на висоту своїх плечей, кинув його, як вантажники кидають мішки з борошном. Парочка, котра якраз їла страву дня за сім доларів, дістала безкоштовний додаток у вигляді Харрі і поспішила забратися геть, коли він спиною гепнувся на їхній столик. «Боже, сподіваюся, я скоро знепритомнію», — подумав Харрі, відчувши біль і побачивши над собою «хана».

Ключиця — кістка крихка і уразлива. Харрі прицілився і вдарив. Але імпульс, отриманий від «Рода», збив окомір, і Харрі просто мазнув у повітрі.

— Закатруплю, — пообіцяв «хан» і заніс над головою важкі, як ковальський молот, кулаки. Удар припав Харрі по грудній клітці, миттєво припинивши всі кровоносні і дихальні функції. Тому він не побачив і не почув, як до бару ввійшов чорношкірий чоловік, який рвонув зі стіни м’яч часів матчу Австралія — Пакистан 1969 року, — міцний предмет діаметром 7,6 сантиметра і завважки 160 грамів. Відвідувач нахилився вперед і взяв невеликий розгін, у кінці якого відведена назад і зігнута в лікті рука з величезною силою зробила горизонтальний рух, як у бейсболі, а не в крикеті, де кидок робиться з-за голови прямою рукою по дугоподібній траєкторії. Тож м’яч не впав, як має бути, на землю, а продовжив рух до цілі.

На відміну від «Рода» «Чинґісхан» не залишив своєму «малому мозку» часу на роздуми, і коли м’яч зацідив йому в лоб, миттю відключився. Його тіло почало падати. Воно все падало і падало, як підірваний хмарочос.

Тим часом з-за столу встали решта троє, і їхній вигляд не обіцяв нічого доброго. Темношкірий зробив крок уперед, недбало піднявши руки в низькій захисній стійці. Один з трійці кинувся на нього.

Харрі, незважаючи на туман перед очима, ідентифікував нову дійову особу, вгадавши, що вона, успішно ухилившись і розвідавши двома легкими ударами лівої руки відстань, аперкотом правою пошле противника в нокаут. На щастя, все це відбувалося у вузькій частині зали, де всі троє напасти на нього не могли. Поки перший супротивник вибирався з нокауту, у бійку кинувся другий, обережніший. Його бойова стійка навертала на думку, що у цього бійця є пояс якого-небудь кольору в якому-небудь єдиноборстві з азіатською назвою. Перший, пробний, удар було відбито, а подальший розворот з обов’язковим ударом ноги не дав результату — темношкірий відвихнувся.

Зате блискавична серія ліва-права-ліва виявилася дуже результативною, відкинувши каратиста до стіни. Темношкірий підскочив до нього і докінчив почате прямим ударом лівою, так що голова з неприємним звуком стукнулася об муровану кладку, і боєць сповз по стіні на підлогу. Метальник м’яча ударив його ще два рази, але це було вже зайвим.

Сидячи на стільці, «Род» засклілим поглядом спостерігав за сценою.

Клацнуло лезо складаного ножа. Пригнувшись і широко розкинувши руки, у бійку кинувся третій супротивник. Якраз у цю мить «Рода» знудило на власні черевики — вірна ознака струсу мозку, відзначив Харрі задоволено. Його й самого почало трохи нудити, особливо коли він побачив, як перший противник, очунявши, зірвав зі стіни біту й підійшов до боксера ззаду. Третій, з ножем, стояв тепер поряд з Харрі, не звертаючи уваги на нього.

— Ззаду, Ендрю! — гукнув Харрі, повисаючи на руці з ножем.

Він почув глухий і сухий тріск біти, гуркіт столів і стільців, але увага його була прикута до парубка з ножем — той вирвався і тепер кружляв біля нього, театрально розмахуючи руками і недоумкувато оскалюючись.

Не спускаючи очей із супротивника, Харрі почав шарити по столу, шукаючи бодай якоїсь зброї. Від стійки лунали удари крикетної біти.

Парубок з ножем розсміявся і став підходити ближче, перекидаючи зброю з однієї руки в другу.

Харрі стрибнув уперед, ударив і відскочив назад. Права рука супротивника повисла як батіг, ніж, дзенькнувши, упав на кам’яну долівку. Сам він здивовано втупився у праве плече, з якого стирчала шпажка із шматочком шампіньйона. Права рука відмовлялася рухатися. Все з тим же здивованим виглядом він лівою рукою поторкав шпажку, ніби перевіряючи, чи не привиділася вона йому. «Напевно, попав у м’яз або нерв», — подумав Харрі і вдарив знову.