Він почав ходити до сільської школи і через свою неспроможність говорити одразу став об’єктом цікавості. На другий день занять якийсь старшокласник плюнув у волосся малому перваку і Ганнібал негайно зламав телепню куприка і носа. Його одразу ж виключили зі школи, але на нього це не справило жодного враження.

Удома він почав відвідувати уроки Чійо. Чійо давно була засватана сином дипломата, чия родина жила в Японії, і тепер, коли їй уже виповнилося тринадцять, вона навчалася від леді Мурасакі знань, які мали стати їй у пригоді.

Уроки дуже відрізнялися від тих, що давав йому пан Яков, проте предмети були по-своєму приворожливими, як математика пана Якова, а крім того, Ганнібалові просто подобалося вчитися.

У своєму салоні, стоячи біля сповненого світлом вікна, леді Мурасакі викладала каліграфію, вона демонструвала неабияку витонченість, виписуючи великим пензлем на шпальтах щоденної газети. Ось вона малює символ вічності, трикутник, що запрошує до споглядання. Під цим граціозним символом впадає в очі заголовок газетної статті «У Нюрнбергу звинувачення висунуто лікарю».

— Ця вправа називається «вічність вісьмома штрихами», спробуйте самі.

У кінці кожного уроку леді Мурасакі і Чійо складали по одному паперовому журавлику, щоб віднести їх на олтар на горищі.

Ганнібал взяв аркуш паперу для оригамі[39] і сам спробував зробити журавлика. Запитальний погляд, що кинула Чійо в бік леді Мурасакі, примусив його на мить відчути себе зайдою. Леді Мурасакі подала йому ножиці. (Вона пізніше вкаже Чійо на її ляпсус, неприпустимий у дипломатичних відносинах.)

— Чійо має кузину в Хіросімі на ім’я Садако, — пояснила леді Мурасакі. — Вона помирає від радіаційного отруєння. Садако вірить: якщо скласти тисячу паперових журавлів, вона одужає. Чи вилікують її журавлі, чи ні, — але коли ми їх робимо, ми думаємо про неї і про всіх інших, повсюди, про тих, хто отруєний війною. Вам слід було б складати журавлів для нас, Ганнібале, а нам для вас. Проте давайте разом робити журавлів для Садако.

19

Щочетверга у містечку під тентами навкруг фонтану, напроти статуї маршала Фоша,[40] відбувався гучний ярмарок. Вітерець доносив запахи солоного оцту від яток із маринадами, а від тих, де на підстилках із водоростей лежала риба й устриці, линуло духом океану.

Кілька радіоприймачів змагалися між собою різними мелодіями. Шарманщик, котрого з його мавпочкою, як звичайно, після сніданку випустили з буцегарні, безкінечно накручував «Sous les Ponts de Paris»,[41] аж поки хтось не подав кухоль вина й шматок арахісової халви, кожному з них відповідно. Шарманщик залпом лигнув своє вино, конфіскував у мавпочки половину її халви, проте вона своїми пильними оченятами примітила, до якої кишені поклав ласощі її хазяїн. Пара жандармів зробила музикантові звичне пусте зауваження і попрямувала до ятки кондитера.

Метою леді Мурасакі була лавка «Légume Bulot»,[42] де продавали найкращі овочі, там вона хотіла знайти пагони їстівної папороті. Молоду папороть дуже любив граф, але її швидко розпродували.

Ганнібал ніс за нею кошик. Він задивився на торговця сиром, котрий наолієною піанінною струною різав величезне колесо сиру «грана». Той примусив Ганнібала покуштувати шматочок і попросив рекомендувати його сир мадам.

Леді Мурасакі не побачила папороті на ятці, але, перш ніж вона встигла спитати, овочівник дістав з-під рундука кошик зі скрученим у тугі головки листям папороті.

— Мадам, пагони такі пречудові, що я не міг дозволити сонцю їх торкнутися. Чекаючи на вас, я прикрив їх оцією тканиною, змоченою не водою, а справжнісінькою садовою росою.

Через ряд від овочевої ятки в заляпаному кров’ю фартусі сидів і патрав птицю Поль Момунд, тельбухи він кидав до відра, а печінки й зоби — у дві різні миски. Кремезний, м’ясистий різник мав на руці татуювання — червону вишеньку і напис «Voici la Mienne, оú est la Tienne?»[43] Червона вишенька блякла на тлі крові, котрою були заляпані його руки. Різниковому брату більше подобалося спілкуватися з клієнтурою, тож за прилавком під вивіскою «Свіже м’ясо Момунда» торгував він.

Він приніс Полю гуску на обскубування. З пляшки, що стояла поряд із ним, Поль ковтнув виноградної горілки і витер собі обличчя брудною рукою, на щоки йому поприлипало скривавлене пір’я.

— Не дуже налягай, Полю, — порадив йому брат. — Попереду цілий день.

— Чому ти власноруч не обскуб цю курв’ячу гуску? Ти б краще їх скубав, ніж їбав, — проказав різник Поль, сам здивувавшись із такої складної примовки.

Ганнібал розглядав свинячу голову на прилавку, коли почув голос Поля:

— Гей, япошка!

І голос овочівника Бульо:

— Перепрошую, мсьє! Це неприпустимо.

І знову Поль:

— Гей, япошка, ану скажи мені, чи правда, що в тебе піхва впоперек? І волосся з неї стирчить прямо, як вибух?

Аж тоді Ганнібал звернув увагу на обличчя Поля, вимазане у кров і пір’я, як в Отого Синьоокого, Синьоокого, що жував пташину шкірку.

Поль обернувся до брата:

— Кажу тобі, у мене була одна така в Марселі, вона таке вміла…

Бараняча нога влучила Полю в обличчя, він перекинувся догоричерева посеред розсипаного пташиного потроху, Ганнібал стрибнув на нього і почав молотити баранячою ногою, аж та вислизнула з його руки. Хлопець потягнувся собі за спину по різницький ніж, що лежав на столі, не намацав його, натомість ухопив жменю курячих тельбухів і вліпив ними Полю в пику, різник відпихувався своїми великим руками в крові. Брат Поля стусонув Ганнібала в потилицю і схопив зі стійки молоток для відбивання телятини, однак леді Мурасакі вже влетіла в м’ясний ряд і відштовхнула його з вигуком: «К’яї».

Тримаючи приставленим до його горла великий різницький ніж, ніби налаштувалася колоти кабанчика, леді Мурасакі промовила:

— Стійте абсолютно спокійно, мсьє.

Звіддаля наближалися поліцейські свистки, на довгу хвилину бійці завмерли, Поль із пальцями на шиї Ганнібала і його брат з очима, скошеними туди, де його горла торкалася сталь, Ганнібал нашукував, шарив по прилавку за спиною. Двоє жандармів, зслизаючись на ковзких тельбухах, розтягнули врізнобіч Поля й Ганнібала, один, одірвавши хлопця від різника, підняв його і переставив по інший бік прилавка.

Голос Ганнібала звучав хрипко від довгого невикористання, але різник його зрозумів: «Звір», — він промовив це дуже спокійно. Слово прозвучало радше як таксономічний термін, ніж образа.

Поліцейська дільниця фасадом виходила на площу, за конторкою сидів сержант.

Начальник жандармів сьогодні був одягнений у цивільне, у пожмаканий тропічний костюм. Йому було близько п’ятдесяти, він був утомлений війною. У своєму кабінеті він запропонував леді Мурасакі й Ганнібалу сідати і сам сів. На його порожньому столі стояла тільки попільничка «чинзано» та флакон із пігулками для шлунка «кланзофлат». Він запропонував леді Мурасакі сигарету. Вона відмовилася.

У двері постукали, увійшли двоє жандармів, що були на ринку. Стали під стіною, кидаючи скоса погляди на леді Мурасакі.

— Чи хтось із присутніх тут ударив вас або чинив опір? — спитав їх начальник.

— Ні, пане начальнику.

Він подав їм знак продовжувати доповідь.

Старіший жандарм зазирнув до свого нотатника.

— Зеленар Бульо засвідчив, що різник раптом оскаженів і намагався вхопити ніж, кричав, що він тут зараз усіх повбиває, включно з монашками в церкві.

Начальник звів очі під стелю, просячи собі витримки.

— Різник був вішістом,[44] його тут ненавидять, як ви, певне, знаєте, — сказав він. — Я з ним розберуся. Прийміть мої вибачення за образи, які вам довелося витерпіти, пані Мурасакі. Молодий чоловіче, якщо ви побачите, що хтось ображає пані знову, звертайтесь до мене. Ви мене зрозуміли?

вернуться

39

Оригамі — буквально «складений папір», стародавнє мистецтво складання фігурок із паперу, яким колись захоплювалися тільки вищі класи, а тепер багато людей в усьому світі.

вернуться

40

Фердинанд Фош (1851–1929) — у Першу світову війну начальник французького Генштабу і верховний головнокомандувач збройних сил Антанти.

вернуться

41

«Мостами Парижа» — пісня, написана 1914 року композитором Вінцентом Ското на слова Жана Родора, популяризована Морісом Шевальє, входила до репертуару багатьох шансоньє.

вернуться

42

«Зелень Бульо» (фр.).

вернуться

43

«Ось моє, а де ж твоє?» (фр.)

вернуться

44

Режим Віші — маріонетковий французький уряд (червень 1940 — серпень 1944) маршала Філіпа Петена в неокупованій частині Франції; вішіст — той, хто співпрацював із німцями, колаборант.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: