— Дуже добре, — зрадів д-р Руфін. — Ти залишаєшся у стані сну наяву, розслаблений. А який звук ми отримаємо для позначення «ні»? «Ні», Ганнібале, «ні».

Ганнібал, закусивши зубами нижню губу, надув щоки й пустив повітря з-під верхньої десни, вийшов високий пердячий звук.

— Це вже розмова, Ганнібале, ти можеш спілкуватися. Як ти вважаєш, ми можемо працювати далі разом, ти і я?

Ганнібал видув таке голосне «так», що його добре почули в чекальні, аж пацієнти там тривожно переглянулися. Граф Лектер навіть дозволив собі закинути ногу на ногу, а леді Мурасакі закотила свої гарні очі до стелі.

Якийсь смиканий чоловічок проголосив: «Це не я».

— Ганнібале, я знаю, що в тебе часто буває неспокійний сон, — говорив д-р Руфін. — У твоєму теперішньому стані сну наяву розкажи мені, що ти бачиш у своїх сновидіннях?

Ганнібал, рахуючи цокання, відреагував мурмотінням.

На циферблаті стояло римське IV, а не ІІІІ, яке, буває, малюють інколи для симетрії з VIII. Ганнібал замислився, чи відбиває цей годинник четверту по-римському — двома ударами. Перший означає «п’ять», а другий «один».

Лікар подав йому зошита.

— Давай-но ти опишеш, що тобі сниться. Ти промовляєш ім’я своєї сестри, ти бачиш сестру у снах?

Ганнібал кивнув.

Деякі годинники в замку Лектер мали римський бій, а деякі ні; на тих, що відбивали години по-римському, завжди стояла цифра IV, а не ІІІІ. Коли пан Яков на розкритому годиннику пояснював його конструкцію, він розповів про Кніба[34] і про його куранти з римським боєм — приємно було подумки відлетіти до Годинникової зали, розглядати тамтешні механізми. Він вирішив вирушити туди прямо зараз, але ніби здаля почув крик д-ра Руфіна.

— Ганнібале! Ганнібале! Згадай, коли ти востаннє бачив свою сестру! Ти можеш написати, що саме ти бачив?

Ганнібал писав, не дивлячись у зошит, одночасно рахуючи удари метронома і годинника.

Заглянувши до зошита, д-р Руфін торжествував.

— Ти бачиш її зуби? Тільки дитячі зуби? Де ти їх бачиш, Ганнібале?

Ганнібал простягнув руку й зупинив маятник, прикинув його довжину і положення гирки проти шкали. У зошиті він написав: «У сортирній ямі, докторе. Можна мені відчинити задню стінку годинника?»

Ганнібал сидів у чекальні разом із рештою пацієнтів.

— Це ти зробив, а не я, — заявив смиканий. — Ти мусив би признатися. У тебе нема жуйки?

— Я намагався розпитати його детальніше про сестру, але він замкнувся, — сказав д-р Руфін.

Леді Мурасакі сиділа у фотелі в його кабінеті. Граф стояв позаду неї.

— Якщо чесно, для мене він абсолютно темний. Я його оглянув і можу сказати, що фізично він у нормі. У нього на голові є шрами, проте ніяких слідів вдавлень чи проломів. Припускаю, що півкулі його мозку можуть працювати незалежно одна від іншої, як трапляється в результаті деяких травм, коли порушується комунікація між півкулями. Він одночасно мислить на різні теми, не втрачаючи напрямку думок, і одна з цих думок завжди слугує йому для власної розваги. Шрам у нього на шиї — це слід від ланцюга, що примерзав до шкіри. Я бачив інших людей із такими травмами одразу по війні, коли люди почали повертатися з концтаборів. Він не розкаже, що трапилося з його сестрою. Думаю, він це знає, — усвідомлює він це сам чи ні, — і в цьому полягає небезпека. Розум пам’ятає те, що може витримати свідомість, і робить це зі своєю швидкістю. Він згадає, коли зможе це витримати. Я б його не підштовхував до цього, і нема сенсу намагатися його гіпнотизувати. Якщо він пригадає зарано, він може захолонути душевно назавжди, щоби позбутися болю. Він живе з вами?

— Так, — відповіли разом обоє.

Руфін кивнув.

— Включайте його в життя родини якомога глибше. Він відтане і прихилиться до вас так, як ви й уявити собі зараз не можете.

18

Середина французького літа, квітковий пилок стелеться плесом Есон,[35] качки в очереті. Ганнібал так і не заговорив, але почав спати без сновидінь, у нього з’явився нормальний для підростаючого тринадцятирічного хлопця апетит.

Дядько Роберт був делікатнішим і не таким поміркованим, яким був Ганнібалів батько. Він часто проявляв артистичну нестриманість, що не вгасала, а тільки посилювалася з віком.

На даху була галерея, де вони зазвичай прогулювалися. Там у ринвах скупчувався пилок, золотив мох, за вітерцем дрейфували павучки на своїх павутинках. Крізь верхівки дерев просвічував сріблом вигин ріки.

Граф високий, схожий на птаха. На даху, під яскравим сонцем, його шкіра здавалася сірою. Він поклав на перила руки, тонкі, але такі схожі на руки Ганнібалового тата.

— Наша родина, ми всі, трохи незвичайні люди, Ганнібале, — сказав він. — Ми зрозуміли це давно, думаю, і ти тепер теж. Тобі легше буде в майбутньому, якщо тебе це непокоїть зараз. Ти втратив свою родину й дім, але в тебе є я і Шеба. Хіба вона не чудо? Батько привів її на мою виставку в токійському музеї Метрополітан[36] двадцять п’ять років тому. Я в житті не бачив такої гарної дитини. Через п’ятнадцять років, коли він став послом у Франції, вона теж приїхала з ним. Я не міг повірити своєму щастю й одразу зробив візит до амбасади, оголосивши, що бажаю прийняти віру сінто.[37] Він пояснив, що моя релігія його не обходить. Що він ніколи не симпатизував мені, але йому подобаються мої картини. Картини! Господи… Ось моє ательє.

Велика побілена кімната на верхньому поверсі шато. Незавершені полотна на мольбертах, а ще більше їх долі, стоять, приставлені до стін. Шезлонг на низькому подіумі, а поряд з ним на вішаку висить кімоно. Неподалік на мольберті картина, завішена тканиною.

Вони пройшли до сусідньої кімнати, де стояв великий мольберт із пачкою чистого газетного паперу, лежала пастель і кілька тюбиків із фарбами.

— Я підготував це місце для тебе, це твоє власне ательє, — сказав граф. — Ти матимеш тут розраду, Ганнібале. Коли відчуваєш, що ось-ось вибухнеш, краще малюй! Пиши фарбами! Широкі помахи руки, багато кольорів. Не намагайся планувати свою роботу або підправляти її під час малювання. Втім, найкраще тобі порадить Шеба. — Він поглянув на річку за деревами. — Побачимося за обідом. Скажи мадам Брижіт, Щоб знайшла для тебе капелюха. Надвечір, після твоїх уроків, ми поплаваємо на човні.

Коли граф пішов, Ганнібал не одразу став до мольберта, він вештався по ательє, розглядаючи незакінчені роботи графа. Поклав руки на канапу, торкнувся кімоно, що висіло на гачку, припав до нього обличчям. Став перед мольбертом і підняв тканину. Граф зобразив леді Мурасакі ню на канапі. Ганнібал широко розплющеними очима вдивлявся в картину, краплини світла грали в його зіницях, світлячки сяяли посеред його ночі.

Наближалась осінь, і леді Мурасакі на сходження повні влаштовувала пікніки, щоб послухати співи останніх цикад. Поки чекали на появу місяця, поки ще не розспівалися цвіркуни, у темряві грала на цитрі Чійо. Ганнібал точно знав, де зараз перебуває леді Мурасакі, орієнтуючись лише на шурхіт шовку й аромат.

— Французьким цвіркунам далеко до невимовно дзвінких японських судзумуші,[38] та добре, що в нас хоч такі є, — пояснив йому граф. До війни він неодноразово замовляв у Японії цвіркунів судзумуші для леді Мурасакі, але жоден із них не пережив подорожі, і він їй про це не казав.

Тихими вечорами, коли повітря після дощу сочилося вологістю, вони грали у «вгадай запах», Ганнібал на слюдяній підставці підпалював різні палички й ароматичні речовини, а Чійо їх розпізнавала. У такі вечори леді Мурасакі сама грала на кото, допомагаючи Чійо зосередитися, водночас вона подавала їй музичні натяки, яких не міг збагнути Ганнібал.

вернуться

34

Джозеф Кніб (1640–1711) — англійський майстер-годинникар, винахідник якоря (пружинного маятника) і економної системи бою, основаної на трьох основних цифрах римського календаря. У його годинниках І відбивалася високим тоном, V — низьким, а X — двома низькими.

вернуться

35

Есон — річка, що тече через однойменний департамент, який тепер адміністративно входить до складу Великого Парижа, але у своїй південній частині залишається патріархально-сільським.

вернуться

36

У Токіо є декілька музеїв і галерей, у назві яких є слово «Метрополітан». Напевне, автор має на увазі заснований у 1926 році Tokyo Metropolitan Teien Art Museum, який із 1983 року міститься у колишній резиденції принца Асака, побудованій у стилі ар-деісо У 1933 році французьким архітектором Анрі Рапеном.

вернуться

37

Сінто («шлях богів») — традиційна релігія Японії.

вернуться

38

Судзумуші («судзу» — дзвіночок, «муші» — комаха) — цвіркун завдовжки см, що водиться на заході Японії. Самці двиготять широкими крильцями і так «співають» високим голосом, схожим на віддалений звук металевих дзвіночків. Про естетичну насолоду від їх співу згадується в класичній японській літературі, дехто і тепер тримає цих цвіркунів удома.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: