Справжній капітан останнім залишає тонучий корабель, а справжній хазяїн, як що не хоче, щоб і його господарство пішло на дно, повинен останнім сідати за стіл, коли вже уся живність і робітники накормлені і напоєні. (Давати ж вволю напитися впродовж усього дня, природно, треба дише худобі, а робітникам, щоб вони не уподобались тій, угамувати цю спрагу, дозволяти тільки по вечорам.)

Так що, коли Володимир Манін зайшов у величезний хол, тимчасово переобладнаний під Їдальню для сезонних робітників, господарка як раз снідала, хоча звичайно вона трапезничала на самоті і на кухні.

- Доброго вам ранку! І приємного апетиту, - трохи зніяковіло привітався Володя і його "добридень" чи то із-за внутрішньої скованості, чи то із-за зовнішнього вигляду-хазяйки (Стефанія у житті виглядала набагато ефективніше, а головне сексуальніше, ніж на моніторі комп'ютера) вийшло трохи розв'язливим, а відповідне фермерки можливо по тій же причині (бо усе що бачиться вдалині, чомусь-завжди стримається трохи нереально, як у кіно) злегка вульгарним.

- Умивальнику сусідній кімнаті. Іди мий руки та сідай снідати, - розсердившись на себе за зненацьке збентеження, Стефанія взяла на озброєння добре відпрацьований на своїх неслухах суворий батьківський тон.

Володя ж батьків ніколи не мав, але на подив ЦЯ благородна тиранія подіяла і на нього.

І хлопець мовчки попрямував в указану кімнату, яка дуже і дуже доречно окрім умивальника мала ще 1 так конче потрібний йому зараз унітаз. (Виявляється світ відчуттів у справжньому дорослому житті не завжди тотожний з дитячим и захопленнями і мрійністю. Часто - густо це тільки у дитинстві, та і то лише у снах, ми без остраху ширяємо високо над землею ... )

... На зайвий сьогоднішній рот Стефанія, природно, не розраховувала, та і, як на гріх, постійні залишки сніданку сьогодні зненацька розійшлись на добавки. Але коли Володя підзатримавшись з "умиванням" явився трохи ніяковіючи за стіл, там його вже чекала величезна тарілка смаженої з салом яєчні та така ж (за розміром) чашка зі сметаною.

Від величезної не хлібини, а цілого короваю, явно домашньої випічки (ні не домашньої, я маю на увазі що це не Стешених рук діло, 1 тому Володя ще мислячи й дореформовськими критеріями на цей раз помилився) був відрізаний, хоча і великий, але один кусень. (Але хлопця це не збентежило, бо це сучасне правило відноситись до, хліба, як до національної святині, він вже добре засвоїв: відрізай тільки скільки зможеш з'Їсти. (А нічого зайвий раз підкреслювати свою національну приналежність.)

Так сніданок для стажера хоча і швидкого приготування був непоганий. Але в їдальні і не пахло гостинністю. (Пахло шинкою з сиром та духмяною кавою ЗІ сливками, якими по багатолітній звичці майже завжди снідала хазяйка "фазенди".) А це просто тому, що загинувший чоловік Стефанії теж був високого зросту, вона добре засвоїла, що у відмінність від тих чоловіків, які зростом свині по "петельку" , високим належить давати подвійну порцію.

Але про те, що такому чоловікові, як Володя Манін, безпричинно стільки сметани, та ще і з підвищеною жирністю, давати небезпечно, Стефанія напевне нічого не знала. І тому після сніданку повела стажера на екскурсію по фермерському господарству нерозважливо почавши 11 з дому.

І хоча у спальню господарки вони завітали наостанок, небезпека висококалорійного сніданку не скільки не зменшилась. (Бо сметана це вам не мінералка, після якої лише писати хочеться.)

у Володіному дитбудинку їх спільна, спальня для хлопчиків ненабагато була і менша цього жіночого будуару хазяйки. Але ось порядок, на відміну від решти кімнат, де усе сяяло і блищало, був такий же. Його їх вихователь охарактизував би стисло і одним словом: "Бардак!" Хоч тут несусвітній хаос жіночих речей, як не дивно, створював неповторимий домашній затишок.

За час усього цього походу по будинку поміж Стефанією та Володею, на жаль, не виникли, не то що людяно - родині відносини (це коли молоді люди вже хоч би раз були разом в одній постелі), але навіть виробничо-товариських (а це коли шлях до постелі тільки намацується) і тих не виникло.

І у Володі першого не витримали нерви.

- Ось я слухаю - слухаю вас і у мене таке враження, що ви не розмовляєте зі мною, а просто гроші відпрацьовуєте. Чи то я не правий? - "дипломатичне" зробив хлопець перший крок у потрібному напрямку, так як підкреслено - холодна відчуженість Стефанії його стала дратувати.

- Так воно і є. Ти стажер ("малоліток" та й на "ви" ­забагато честі) і мені за твоє навчання гроші, природно, платять. І при цьому, як що тобі це цікаво, не малі. Так що я просто зобов'язана про усе тобі розповісти і усе показати, - по жіночий "наївності" Стеша Володіне запитання сприйняла буквально і замість того, щоб у корні присікти усяку спробу фривольної розмови, і від гріха подалі, по скоріше покинути кімнату подвійного призначення, вона навпаки своєю відповіддю обумовила подальшу ескалацію взаємовідносин, спровокувавши спробу прямої лобової атаки. (А чім можна пояснити те, що "неуважна" дама розмовляючи підійшла до величезного двухспального ліжка і "по-хазяйські" стала осмикувати ковдру, а коротенький її "борецький" халатик задрався при цьому ледве не до спини?!)

Не дивно, що за слова Стефанії Володимир схватився як за списа випавшого із рук супротивника. Але від відкрившогося видка із під задка (та вибачать мені читачички такий каламбурчик) у хлопця нараз пересохло в горлі 1 про багатословесну "димову завісу" для прикриття спроби взяття "фортеці" навалом (а точніше було б повалом) неможливо було і мови вести.

- Усе!!?? - ось і усе/що він зміг видихнути, але зумівши по-чоловічому геніально усе і про усе сказати.

- Так усе! - категорично заявила хазяйка та ще і добавила самовпевнено (чи то може самонамірено, бо інакше чім і про що вона тоді думала?!) - Абсолютно усе!

Рішучим по наміру, але гарячкуватим по виконанню, поглядом Володя понишпорив по кімнаті і чарівний ліфчик бірюзового кольору звисавший зі спинки стільця привернув його увагу, але помутив свідомість.

- Тоді покажи якого кольору у тебе трусики? - раптом видихнув хлопець хрипло. (Ну і нахаба! Зараз йому гарно ­вихована пані Стефанія задасть перцю!)

На мить Стеша розгубилася, (що цілком природно) але потім хмикнула (ось - ось зараз і почнеться така головомийка, що мало не покажеться) і глядячи Володі прямо в очі ... стала повільно - повільно піднімати догори поділ халата. (Можна було б просто промовчати і нічого не говорити. Але я усе ж скажу: лікарі - психоаналітики і ті іноді помиляються.)

Як і передбачав Володимир тонесенька як павутина нижня білизна дами явно була парою покинутому на проізволяще бірюзовому бюстгальтеру.

Але такі вибрики, мем, навіть немічних старців не залишили б байдужими, а що говорити про нормального здорового чоловіка та ще і ужившого сексозанальне: коров'яча сметана плюс українське сало. (Саме українське, бо цей продукт добутий в інших землях таким чудодійним ефектом, на жаль, (для них) не володіє.)

Цьому не дивно, що у Володі зірвало "запобіжний клапан" і, слава богу, що брюки залишилися цілими. (Але про це докладніше дами прочитають трішечки нижче, бо нам чоловікам зараз не до цього).

Від такого видовища та ще і пари завитків збуджуюче визираючих з під бірюзового покрову, хлопця кинуло з боку в бік, як бугая на бійні після удару молотом, але на відміну від того, Володя на ногах усе ж удержався, але щоб "не ризикувати", зробив два непевних кроки по напрямку до Стефанії і за допомогою обіймів силкувався зберегти рівновагу.

А так як у ту мить руки молодої жінки були усе ще унизу (вона як "дурепа" усе ще продовжувала тримати низ халата піднятим), то тепер, природно, ніжні руки і тендітна талія

Мимоволі замкнулися в один моноліт, але ціна, на жаль, тому була ломаний грош, так як усе це було ув'язнене у "залізні лещата" чоловічих обіймів.