Тарабанька – жінка, що передає всілякі недостовірні звістки, балакає задарма («Ота вже Манька – на ціле село тарабанька»).

Тарапата – сварка одразу кількох жінок, шум, гамір.

Тиховіз – непоспішливий.

Товкач – геть лисий чоловік.

Тук – рідкий, розтоплений смалець.

Укоськатися – заспокоїтися, прилаштуватися до чогось.

Хазяїн, хазяйчик, дідок – домовик.

Хата – кімната.

Хоріша – краща, вродливіша.

Цвіруха – синиця.

Чибуристий – задерикуватий.

Швайкатий – той, що вліз не в своє, чуже діло.

Шмидко – швидко, дуже поспішливо.

Шудратий – з непричесаним волоссям і взагалі розхристаний.

Щавух – щавель.

Щирий – не скупий, демонстративно щедрий.

Ябедина – отримана від когось неправдива звістка.

Ядуха – тривалий кашель, а також хвороба – сап у коней.

Ясниця – гарна погода.

Бабусині медитації

Слова «медитації» тоді, зрозуміло, на Поліссі не знали.

Полісся жило за своїми законами, невідомо ким писаними, в якім лісі чи на хуторі виплеканими, а швидше передаваними з роду в рід, з вуст в уста, з хутора на хутір. Гадаю, поліський кодекс складався століттями, і авторів у нього було, як у нас казали, цимало.

Та поки що про поліські медитації.

Бабуся вічно була у клопотах по господарству – коло живності (корови, телиць, свиней, курей, качок, гусей), на городі, полі, в садку. «Щось ряба не так ремигала, як з паші йшла, піду-но я подивлюся», «А ота зозуляста, чую, третій день яєць не несе, чого б то півень неї минав, насварюся на холєрника», «Хоть би вижило те тилєтко, доси ж од вітру хитається, піду-но, тої травички, що з осені заготовила, дам понюхати, може, й молочка захочеться, а то ж од цицьки коровичої одвертається, як кіт од цибулі», «Піду-но я в сило, казали, хрещена моя Харитинка щось низдорова, мо’, помолитися коло дитини тре’, неїну зірочку за здоровлє попросити…»

То тільки кілька висловів, що запам’яталися і характеризують бабусю.

Але випадали такі моменти, що й бабуся відпочивала.

– Ходи-но, внучку, посидимо та на світ Божий поглядимо…

– А де той світ? – питався я. – То ж тико наш хутір?

– Там він ген за тею стежкою, за тою берізкою, до нас проситься.

Дивна то була мова у нечасті сидіння з бабусею – на порозі хати, на колоді коло погреба, на узвишші – пагорбку коло ковбані, в якій прали одежу, на лавочці при виході з хутора – дід неї змайстрував на вимогу бабусі – іноді присісти, щоб стежку оглянути перед тим, як кудись іти, в те ж село, наприклад.

Ми сиділи, бабуся думала щось своє, я – своє, доки не починав діймати запитаннями.

І слова її пам’ятаю:

– Треба, як думати сідаєш, пострушувати те, що ни хотів би далі з собою брати. У думці пострушуй, то воно й на душі не останеться.

Медитативні думки Пелагеї:

– Сидячи, стежку розмотай, що перед тобою, хай поведе тебе сама, куди вона знає.

– Пригорни в думці того, кого хотів би пригорнути – так удвох і сидіте, доки не зігрієтесь.

– Сонце поклич, навіть як його не бачиш, посади промінчик на долоню, хай посидить, доки хочеш, щоб сидів.

– Між деревами небо знайди, хоч у маленькій щілинці, найди місце таке, щоб воно бачилося, стань перед ним у думці й постій так, а за тобою світ, що тебе обіймає – разом із ним пливи в думці.

– Часом варто подумати – я сама (сам) єдина, тико я сиджу серед хутора, серед лісу, повторюй – сама я, більш никого нима, то все моє, тико я серед всього, ходи по тому, що твоє, доки ни захочеться вийти, піти до світу, до людей.

– Хоть раз посидь у думці на хмарі, десь там у небі, й ни про що ни думай, хай буде просто добре тобі.

– Складай свою молитву своїми словами, тули ті слова до грудей, думай тими словами, тико щоб було то од щирого серця – і звалиться з серця каміння, що там приросло.

– Три слова вибери, які б тобі хотілося найбільше повторяти, й повторяй їх, мовби виспівуй у думці, доки не стануть одним словом, тим, що ти хотів би почути.

– А прийде час, коли думати ни хочеться, – ни про що ни думай, посидь собі, мовби вся робота пороблена і никому нима до тебе діла, й тобі нима ні до кого, заплющ очі й проганяй думки, і полетиш серед чогось тобі невідомого, де тико ти й никого нима, сама й вернешся.

– Кота поклич і гладь його, а як нима кота, то думай, що є і що ти його гладиш, сидиш собі й гладиш, і кіт той до тибе муркоче, вам удвох добре.

– А вночі захочеться побути самою, то зірку свою шукай, вона до тебе безпремінно озветься, перед тобою стане, приголубить, і тривогу їй свою розкажи.

– Коли вставати і йти до світу, ноги самі підкажуть, – сказала якось бабуся.

Філософія бабусі: Яйце

Відоме одвічне питання: «Що було раніше – курка чи яйце?» Якщо курка, то звідки вона взялася? Віруючі люди скажуть, що створив Бог. А тоді вже яйце. Хоча спершу могло бути і яйце, з якого вилупилася курка. Пробило курчатко шкаралупу, просячись на світ. Отже, яйце було запліднене? Втім, Божий промисел нам не осягти. І все ж питання, як те курча об шкаралупу, стукає до мозку.

Одного разу запитання про те, що було раніше, я, почувши таку розмову в школі, поставив бабусі Палажці. Поставив, примруживши око.

Бабуся відповіла:

– Те знає тико Бог.

Але після паузи додала:

– Знаєш, внучку, яйце – то не просто Боже творіння, така собі кругла штука. Господь у яйце велику мудрість заклав. Воно не просто кругле, воно ж без кінця й краю. І їжу нам дарує, і лікує, і багато чого підказує.

Справді, на той час я вже знав чимало бабусиних дійств із отим самим яйцем. Що цікаво, у господарстві на хуторі водилися й качки, й гуси, а під кінець шістдесятих іще й індики з’явилися. Але для своїх лікувальних ворожінь і передбачень бабуся обирала саме куряче яйце. В усякому разі, я так бачив. Отже, яйце.

Яйцем можна викачувати, виганяти вроки – тобто коли на людину вплинуло чуже недобре око. Або ж людина була загіпнотизована. Тоді треба сирим яйцем поводити довкола голови, покачати по скронях. Тоді тримати на долоні перед очима і поступово відводити руку далі й далі. Якщо голова не перестає боліти й слабкість не проходить, то процедура повторювалася ще двічі, вже з іншими яйцями. Потім яйця відносилися далеко від дому й викидалися або ж закопувалися в землю. Та існувало повір’я, що таке яйце може знайти звір (особливо лисиця) й принести до домівки хворого. Це означало, що хвороба не пройшла, тільки заховалася. Якщо ж яйце приносилося до знахарки, значить, воно очищене.

Лікувала яйцем і застуду (тепле яйце прикладала до грудей), і зубний біль та закладання носа (нежить і, очевидно, гайморит). При цьому яйце замотувалося в хустку (бажано білу) і трималося прикладеним до носа чи зуба. Лікували яйцем і вавки (висипки на губах).

На яйці бабуся ворожила. Розкручене на столі, воно мало показати, де дівоча чи жіноча доля (гострішим кінцем) і звідки небезпека (тупішим).

Яйце використовувала поряд із виливанням воску од переляку. Та й від вроків. Ще один спосіб. Яйце на очах зівроченого (а зіврочували, пригадую, переважно дітей) розбивала, виливала в миску, причому повільно. При цьому жовток мав би збитися, забираючи недобру силу.

Одне із замовлянь, яке зберегла жінка з нашого села від бабусі:

Обіжи, недобре око і сила зла,

Докруг яйця і заблудися.

Яйце кругле, без кінця,

Яйце чисте тибе злякає.

Чорную нитку повитягає.

Як болєсть є у воці й голові,

Хай біжить і не спиняється,