У траві заплутається, духом заб’ється,

На світі хай буде чисте око.

Врочниця сліпне, од (ім’я) одходить.

Яйце ще клалося на стежку, й до нього обов’язково мав прийти кіт або курка і покотити в якийсь бік. То вже при гаданні, чим закінчиться сварка з сусідкою чи з кимось із родини. Якщо в другий бік од того, звідки з’явився кіт чи курка, то мине сварка й неприємності швидко забудуться, а в той бік, звідки прийшов, то ще не раз повториться.

Ще бабуся берегла шкаралупу від свячених яєць. Потовчена, вона помагала од гикавки і при запаленні й висипках довкола очей (ячменю). Шкаралупа таких яєць зберігалася до наступного Великодня і тільки після цього розсіювалася по полю. Бабуся розказувала, що коли розговітися свяченим яйцем з добрими думками, то на тому полі, де шкаралупу посіяли, виросте три колоски, по яких можна визначити, чи буде добрий урожай і яка в людини доля. Але як те робилося, не знаю.

Знахарські прикмети

Кіт умивається – гості будуть. Куди лапкою при тім показує – звідти й жди гостя. Як на схід при тім мордочкою повернутий – чекай гостя зранку (сьогодні або наступного дня), якщо на південь дивиться – опівдні й прийде гість, на захід – увечері, а коли на північ – нічний, несподіваний, тривожний гість.

Пташка сідає на підвіконня – до звістки. Синичка – добра звістка. Темна пташка (іноді на хуторі й шпак підлітав до вікна) – трапиться щось недобре. Коли пташка стукає дзьобом у вікно – просить вийти, подивитися на світ, піти за собою. Як приклад наводився випадок, коли підлітала синиця, потім горобець, стукав у скло, і виявилося, що телиця загрузла в болоті.

Людина, часом не помічаючи того, як у гості йде, в чорне геть удягається – а то ж біду несе або винести з хати хоче. Як винести, то буде на ній прикмета – біла нитка до одежі приліплена, або ж ув одежі вплетена.

Од злої сили тре’ часник тримати на підвіконні, а в снопі, що на покуті стоїть, хай буде квітка золотавка, та то вельми рідкісна квітка, ни на всякім лугові росте, маленька така, начеб золото блистить, навіть засушена і мовби всміхається (яка наукова чи загальноприйнята назва – не знаю. – В. Л.). А як ни знайдеш золотавку – ромашку поклади, встроми до снопа, тико ни менш як із див’ятьма пелюстками. Нечисть подумає, що то сонячне дитєтко, а з сонцем вони знатися ни хочуть.

Щоб на полі добре вродило, тре’ на краю його, по чотирьох вуглах його, мак дикий посіяти, тоді нечиста сила, що у колосся силу забирає, налякається, бо подумає, що то кров виросла, вона тико з людей п’є кров, а та, що із зела, то для неї – смерть.

Ни став рогача в хаті держаком доверху, бо то знак, що нима ляку тут для недоброї сили.

Бабуся вміла «читати» шум дерев і раптом казала: «Цієї ночі піде сніг» чи «Буде через день велика шура-бура».

Сорока близько біля хати – щось хоче сказати, що інші про тебе говорять: подумай, що б то могло бути?

Поліна в печі тріскотять – хтось на тебе сердиться. Якщо падав вогонь – «стріляв» – з печі чи грубки, мають передати од когось здалеку неприємну звістку. Ніби гуде піч – до чогось підштовхує, нагадує щось.

Коли людина хворіє, казала бабуся, заглянь їй за вуха. Навіть як вельми хвора, а там нема жовтизни – виздоровіє. Те, що за вухами жовтіє, називала воском смерті, прогнати його можна хіба, коли, помолившись, зішкребти й викинути у мутну воду, болото, приказуючи при тім: «А ще не пора тобі, осоружнице, цюю людину до себе кликати». Якщо після того вернешся до хати й погляд хворого посвітліє – таки не пора.

Щодо знаків на руці бабуся казала: якщо людині довго жити – поперечні й поздовжні лінії на обох долонях мусять тричі перетинатися, а більше – то ще ліпше. Дві лінії перетину – сім десятків, не більше одміряно. Притому між поздовжніми лініями мусить бути віддаль, не менша, ніж на крайній (малий) палець.

Бабуся казала: «У неї голуб в оці сидить». Або: «Ой, вороняка примостилася». Якось я спитав: «Хіба птах може сидіти в оці?» «Може», – відповіла бабуся. І пояснила: не всім дано то бачити. Та як би людина ни ховала те, що в неї всередині, яка душа – того птаха побачиш, така й людина. Добра чи зла, щира чи підла. Я довго сприймав це просто як образ. Але зараз думаю: а раптом бабуся справді щось особливе бачила в погляді людини?

Якщо дерево саме коло хати ламається – знак, що хтось із родини помре. Молоденьке – хтось молодий, старе – старший, далеко од хати – з далекої родини, близько – з близької.

Сови завше відчувають, що людина умре, за два тижні (часом за вісімнадцять днів) прилітають до тої хати, де має бути небіжчик, і починають кричати. Крик сови може й означати, якщо жінка груба (вагітна), що роди будуть неблагополучні. Мама розповідала, що за тижнів три до того, як мала народити мого молодшого брата Івана, на хуторі почала кричати сова. Мама затривожилася в недоброму передчутті. Та за два тижні перед народженням брата помер дід Григорій, брат прабабусі Пріськи.

Існувало повір’я, що коли людину вдарила блискавка, то її треба по шию закопати в землю, і тоді земля забере паралізуючу силу блискавки. Бабуся ж розповідала, що їй передала жінка з іншого села: таку людину треба негайно обмотати липовим ликом, а на ноги натягти й через кілька хвилин швидко зняти гумові чоботи.

Прикметою смерті од блискавки є бажання людини попрощатися з рідними без видимої причини й відчуття вини перед родиною й тими, кого колись образив, ще за тиждень-два до смерті. Якщо таке з’являється, той чоловік чи жінка в грозу має не йти від дому, а застала гроза в полі – лягати в траву, накриватися зіллям, листом і повикидати все залізне. Так можна спробувати обдурити ту силу, що вже йде до людини.

Кіт знає, коли людина боліє, приходить, тулиться, хворобу мовби собі забирає. У нас казали: потому односить за село й викидає. А мо’, кіт і знає щось таке, що людині ни дано. Перед смертю кіт тулиться, чує, що має одійти людина, що баба в білій рядюжці десь близько ходить, одганяє неї, хоче захистити людину, шкода йому, а сказати ничого ни може. Али ни лякайтеся – од всякої хвороби кіт може врятувати, у нім тая мудрість, що нам ни доступна.

Свербить права рука – до зустрічі, потиску, ліва – до прибутку, хтось щось покладе в руку.

Ніби «горять» щоки, тимчасово, без температури – хтось про тебе говорить, обговорює, вуха «горять» – добре, якщо лоб – дуже добре.

Ніби гуде піч – до чогось підштовхує, нагадує про щось.

Якщо вперше побачив навесні боцюна (лелеку) в польоті – буде дуже щасливим рік, стоїть на гнізді – рік так собі, не вельми вдалий, а якщо сидить вперше побачений – важкий рік, із втратами.

Знайти гроші з першого разу в пиріжках, спечених на Сорок святих (22 березня), – а клали лише у кілька пиріжків (їх, до речі, завжди пекла бабуся) – на щастя, прибуток, знайти просто за другим, третім разом – теж прибуток, але менший, як і удача.

Побитий посуд, особливо череп’яний, – на щастя, фарфоровий («панський», казала бабуся) – на втрату, скляний – до віддаленої удачі.

Не засмічуйте душу

Прокльони завжди були невід’ємною частиною сільського життя, особливо сільського жіноцтва, охочого до сварок, – за межу, що раптом од сусіда почала з’їжджати, за сусідську курку, що забрела в город, за недобре око й чутку, з третьої чи четвертої хати принесену…

Скільки пам’ятаю, бабуся кляла дуже рідко. Дивні то були прокльони. До курей, котрі розгребли грядки:

– А щоб вам чоботиська на ноги повдягало.

До кішки, що до тарілки полізла:

– Киш, окаяна! А щоб до тебе щурисько посватався.

Часом нишком щось кидала на адресу діда, який на неї руку підняв:

– Та хай руки тобі патичками стануть.

Взагалі ж не сприймала бабуся прокльонів. Доньку не раз стримувала й того ж діда: