— А чи не нагадав він вам когось? — запитав сер Генрі з лукавим блиском в очах.

Міс Марпл усміхнулася й похитала головою, насварившись на нього пальцем.

— Ох, ви ж і жартівник, сер Генрі. Звичайно ж, нагадав. Фреда Тайлера в рибній крамниці. Він завжди пропускав одиницю в колонці шилінгів. Сьогодні ми їмо так багато риби, що на неї доводиться виписувати надто довгий чек. Тому Фред завжди мав у своїй кишені з десяток шилінгів, яких йому вистачало на те, щоб купити собі кілька краваток і повести Джесі Спреґі (дівчину з мануфактурної крамниці) в кіно. Ці молоді бевзі так і прагнуть поцупити все, що погано лежить. Отже, я ще не встигла прожити тут і тиждень, а вже побачила помилку зі своїм чеком. Я сказала про це молодикові, і він довго вибачався й здавався дуже засмученим, але я тоді сказала самій собі: «У тебе надто нерухомі очі, молодий чоловіче».

А коли, я кажу, що в когось нерухомі очі, — провадила міс Марпл, — то це означає, що вони дивляться прямо на тебе й ніколи ані кліпають, ані ковзають убік.

Кредок зробив несподіваний схвальний рух. Він пригадав Джіма Келлі, одного вельми вправного шахрая, якого йому зовсім нещодавно пощастило посадити за ґрати.

— Руді Шерц мав досить погану славу, — сказав Райдсдейл. — Ми з'ясували, що він був на обліку в поліції у Швейцарії.

— Отже, на батьківщині йому стало непереливки, і він приїхав сюди за фальшивими документами? — сказала міс Марпл.

— Саме так, — відповів Райдсдейл.

— Він ходив із маленькою рудою офіціанткою з гриль-бару, — сказала міс Марпл. — Проте я не думаю, що її серце розбите. Їй просто захотілося чогось «іншого», а він мав звичай дарувати їй квіти та шоколад, чого від наших англійських хлопців не дочекаєшся. Вона розповіла вам усе, що знає? — запитала міс Марпл, обертаючись до Кредока. — Чи ще не все?

— Я не певен, що все, — обережно відповів Кредок.

— Гадаю, незабаром вона все скаже, — промовила міс Марпл. — Вона дуже стривожена. Принесла мені вуджену рибу замість оселедця сьогодні вранці й забула глечик із молоком. Зазвичай вона чудова офіціантка. Атож, вона стривожена. Вона боїться, що її примусять давати свідчення або щось таке. Але я сподіваюся, — і погляд її щирих синіх очей ковзнув по чоловічих пропорціях та вродливому обличчю детектива-інспектора Кредока з правдивим жіночим вікторіанським схваленням, — що ви зможете переконати її розповісти вам усе, що вона знає.

Детектив-інспектор Кредок зашарівся, а сер Генрі засміявся.

— Це може бути важливо, — сказала міс Марпл. — Він міг сказати їй, хто це був.

Райдсдейл витріщився на неї.

— Кого ви маєте на увазі?

— Я так погано вмію висловлювати свої думки. Хто намовив його зробити це, ось що я мала на увазі.

— То ви вважаєте, що хтось його намовив?

Очі міс Марпл зробилися великі від подиву.

— Але ж звичайно! Перед нами симпатичний молодик, який шахрує трохи там, а трохи там — виправляє чек на дрібну суму, можливо, іноді дозволяє собі поцупити невеличку прикрасу, якщо її десь забуто, або трохи грошей із каси — одне слово, вдається лише до дрібних крадіжок. Завжди має напохваті трохи грошей, щоб мати змогу добре вдягтися, зробити подарунок дівчині та інші такі дрібнички. І раптом нападає на кімнату, у якій повно людей, і стріляє там у когось. Він ніколи не робив нічого подібного, ніколи! Він був не такою людиною. Така його поведінка не має глузду.

Кредок судомно втягнув повітря у груди. Саме ці слова сказала Летиція Блеклок. Те саме сказала й дружина вікарія. І його ж таки змагало дедалі сильніше відчуття: це не має глузду. А тепер те саме сказала стара кицька сера Генрі, і в її тонкому старечому голосі пролунала абсолютна переконаність.

— Можливо, у такому разі, міс Марпл, — сказав він, і в його голосі несподівано пролунали агресивні нотки, — ви нам розповісте, що ж там усе-таки трапилося?

Вона обернула до нього здивоване обличчя.

— Але звідки я маю знати, що там трапилося? У газеті було повідомлення — але з нього можна довідатися так мало! Тут можна дещо припустити, звичайно, але для цього нам бракує адекватної інформації.

— Джордже, — сказав сер Генрі, — чи не буде великим порушенням закону, якщо ви дозволите міс Марпл прочитати рапорт про матеріали допитів, які містер Кредок здійснив у Чипінґ-Клеґорні?

— Може, це й буде певним порушенням, — сказав Райдсдейл, — але я не зможу зайти далеко, якщо дотримуватимуся всіх інструкцій. Нехай прочитає. Мені цікаво буде почути, що вона скаже.

Міс Марпл була вкрай збентежена.

— Боюся, ви даремно послухали сера Генрі. Сер Генрі занадто добрий. Він, либонь, надто переоцінює ті невеличкі послуги, які я надавала йому в минулому. Насправді я не наділена якимись помітними обдаруваннями — крім, можливо, певного знання людської природи. Люди, як я вважаю, схильні бути надто довірливими. А щодо мене, то, боюся, я завжди віддаю перевагу найгіршому з варіантів того, що сталося. Я не бачу там нічого позитивного. Але подальші події надто часто доводять, що я мала слушність.

— Читайте, — сказав Райдсдейл, підсунувши до неї купу аркушів. — Це не забере у вас багато часу. Зрештою, усі ці люди схожі на вас — ви мусите знати багато таких, як вони. Ви маєте змогу помітити щось таке, чого ми не помітили. Гадаю, ми цю справу скоро закриємо. Тож цікаво буде довідатися думку аматора про неї, перш ніж ми передамо її в архів. Не стану від вас приховувати, що Кредок незадоволений. Він, як і ви, вважає, що справа не має глузду.

Запала тиша, поки міс Марпл читала папери. Нарешті вона відсунула вбік списані аркуші.

— Це дуже цікаво, — сказала вона, зітхнувши, — Як усе-таки по-різному люди розповідають — і думають — про одне й те саме. Як по-різному бачать речі — чи принаймні вірять у те, що вони їх бачать. І як важко відкрити істину, адже більшість речей уявляються такими банальними, а якщо котрась із них не банальна, то її буває знайти важче, аніж голку в копиці сіна.

Кредок відчув напад розчарування. На якусь мить або дві йому раптом здалося, що сер Генрі має рацію щодо цієї дивакуватої старої дами. Вона могла б щось відчути — адже старі люди іноді бувають дуже проникливі. Так, наприклад, він ніколи нічого не міг приховати від своєї старої тітки Емми. Вона зрештою зізналася в тому, що в нього ставав кривим ніс, коли він мав намір збрехати.

Але, крім кількох банальностей, знаменита міс Марпл сера Генрі нічого не могла сказати. Він відчув роздратування і сказав досить грубо:

— Істина полягає в тому, що факти незаперечні. Хоч би як не узгоджувалися між собою окремі деталі, про які розповідали ці люди, усі вони бачили одне й те саме. Вони бачили чоловіка в масці з револьвером і ліхтарем, який відчинив двері і тримав їх відчиненими, і незалежно від того, що він сказав: «Руки вгору!», чи: «Гаманець або життя!», чи будь-яку іншу подібну фразу, вони його бачили.

— Але ж даруйте, — лагідно заперечила міс Марпл, — насправді вони нічого не могли бачити…

Кредокові перехопило подих. Вона все зрозуміла! Хай там як, а вона справді прониклива. Він випробував її своєю самовпевненою риторикою, але вона на це не піддалася. Атож, факти поки що залишалися фактами, а те, що сталося, тим, що сталося, але ж вона зрозуміла, як і він зрозумів, що люди, котрі бачили озброєного чоловіка, який напав на них, насправді не могли взагалі його бачити.

— Якщо я все правильно зрозуміла, — сказала міс Марпл, і її рожеві щоки порожевіли, а в очах з'явився вираз суто дитячої втіхи, — на той час у холі не було світла й на сходах його теж не було.

— Ні, не було, — підтвердив Кредок.

— Отже, якщо чоловік стояв у дверях і спрямував потужний промінь ліхтаря в кімнату, то ніхто нічого не міг побачити, крім ліхтаря, чи не так?

— Ні, не міг. Я здійснював такий слідчий експеримент.

— І тому, коли декотрі зі свідків запевняють, що вони бачили чоловіка в масці й усяке таке інше, то хоч вони цього й не усвідомлюють, а проте вони повертаються до того, що вони бачили потім — коли світло знову загорілося. А тому все чудово вкладається в ту теорію, що Руді Шерц був, я думаю, «підставним персонажем» у тому розумінні, якого я надаю цьому виразу.