Френк Вільсон спокійно поклав сигару на попільничку.

— Наведені причини, дорогий професоре, були б мені цілком зрозумілі, — почав він, — якби це говорив хтось інший. Доручене вам завдання було, без сумніву, нелегке. Але ви, здається, взагалі мало просунулися вперед. Із звітів професора Метіуса можна зробити висновок, що він завдяки систематичній дослідницькій роботі досяг значно більших успіхів у розв'язанні проблеми вільної від нейтронів ядерної реакції. І це…

Почувши ім'я Метіуса, Кальман одразу ж спалахнув.

— Дорогий професоре, — бажаючи трохи заспокоїти його, сказав Вільсон після короткої паузи, — я тільки констатую факти, не більше. Щоб просунути справу, вперед, учений повинен зважити на все позитивне і негативне в своїй роботі.

Кальман нічого не відповів, тільки кивнув головою.

— Отже, ми констатуємо, що заради ваших дослідів тимчасово відсунуто на другий план інші дуже важливі роботи. Ви, містер Кальман, мусили б зробити на основі своїх експериментів хоч би деякі теоретичні висновки, що дали б нам право провадити досліди далі. Ми ж не можемо так відмовитися од розв'язання цієї проблеми, сказавши: «Не виходить!»

Кальман знизав плечима і почав знову пояснювати:

— Під час вибуху водневої чи плутонієвої бомби треба перетворити деяку кількість певного матеріалу-на пару і цим загальмувати радіацію, що виникає внаслідок руху нейтронів. Цей матеріал має перетворитися в нетривкий ізотоп, який протягом кількох хвилин чи годин за допомогою невеликої серії реакцій розпаду стає зовсім нешкідливим. Вплив радіації буде обмежено незначною територією, а її інтенсивність-набагато зменшиться. Про такий вибух можна було б сміливо сказати, що після нього не лишається радіоактивних часток.

— Це все дуже добре, — відповів Вільсон. — Але у ваших міркуваннях нема нічого нового. Це ж теорія професора Стефсона, чиї матеріали передано у ваше розпорядження.

Кальман сприйняв ці слова як удар. Спочатку. Вільсон торочив йому про Метіуса, а тепер дорікає, що теорія, над якою він працює, була розроблена Стефсоном, а йому, Кальману, її передано як подарунок.

— Коли все це було відомо Стефсону, то чому ж ви доручили дальшу розробку проблеми мені? — спитав Кальман. Він підвівся і почав нервово ходити по кімнаті. — Може, Стефсон уже має в своєму письмовому столі схему конструкції чистої бомби?

— Цього ніхто не говорить, дорогий Кальман, — спокійно відповів Вільсон. — Отже, ви кажете, що провели експерименти з різними металевими парами, і вони не дали бажаного ізотопового ефекту. Ми поважаємо таблиці, розрахунки, лабораторні досліди… Теорія — хороша річ, професоре, але практика — краща. А чому б вам не сказати простіше: X-10 — триступінчата бомба — про мене, хай це буде плутоній, тритій і дейтерій — з відповідним охолодним устаткуванням. Навколо зовнішнього кожуха бомби розміщена певна маса елементу X-10. Після вибуху цей елемент перетворюється в газ об'ємом у кубічний кілометр і абсорбує, тобто вбирає виділене проміння. Тим самим ми й досягаємо чистоти, — закінчив свою думку Френк Вільсон і з тріумфом глянув на співбесідника.

Кальман вражено зупинився серед кімнати.

— Але ж я нічого не можу гарантувати, містер Вільсон. — Внутрішньо. він усе ще опирався проти зробленої йому пропозиції.

Вільсон широко розвів руками і засміявся:

— А хто вимагає гарантії, дорогий Кальман? Для підтвердження якоїсь теорії потрібні експерименти. Мені пояснювали, що відстань, між ядром атома і електронами в мільйони разів більша за саме ядро. Для перетворення матеріалу Х-10 в нетривкий ізотоп треба влучити в ядро. Отже, цілком логічно, що при проведенні великого експерименту збільшується і ймовірність успіху. Правильно я кажу?

— Реакцією, що виникає внаслідок такого експерименту, ми ще повністю не володіємо, містер Вільсон. Адже утворюється не тільки… — Кальман замовк. Чи не сказав він часом зайвого. А що коли все-таки є можливість?

Вільсон знову широким жестом відкинув усі сумніви.

— Навіщо нам думати про реакції, які можуть виникнути? Хто вам дорікатиме, коли перший експеримент дасть чистоту не на вісімдесят процентів, а, скажімо, на п'ятдесят-шістдесят, сімдесят чи скільки там вийде? Для початку це вже успіх, який свідчитиме, що ви, Кальман, як людина і вчений, хочете й можете позбавити людство жахливих наслідків радіації.

Кальман втупився поглядом у променеві індикатори, що сяяли жовтим світлом. Позбавити людство. Якби це йому вдалося хоч би після другого чи третього експерименту. І ніби міркуючи вголос, він промовив:

— При звільненні таких колосальних мас енергії теорія здебільшого тільки дуже приблизно збігається з практикою. Може виявитися, що наші методи обчислення не досить досконалі… В усякому разі, ми повинні бути готовими до несподіванок.

Вільсон простягнув ученому обидві руки й урочисто промовив:

— Дорогий професоре, кращого аргументу за проведення одного чи кількох експериментів і бути не може. Продовжуйте експерименти — дослідами підмуруємо вашу теорію чи, краще сказати, гіпотезу. Якщо досліди покажуть, що гіпотеза близька до істини, прізвище Кальман увійде в аннали історії Америки.

Кальман провів рукою по скронях. Він відчував тупий біль. Ах, якби досліди в «барі привидів» дали кращі наслідки.

— Я хочу підкреслити, містер Вільсон, — виструнчившись, промовив учений, — що такі думки про аннали історії мені чужі. Я хочу тільки скромно виконати завдання, поставлене переді мною як перед ученим.

— Звичайно, дорогий професоре, — відповів Вільсон, привітно усміхаючись, — ми всі тільки скромно виконуємо завдання нашого життя. Ми зробимо все, що в наших силах, аби допомогти вам. Але все вирішать досліди. Кожна людина мусить навчитися ходити. Часом впаде, роз'юшить собі носа, наб'є на лобі гулю. Що ж, це цілком природно. Ми теж не повинні боятися експериментів. А тепер, містер Кальман і дорогий директоре, може трохи підкріпимося? Х-10 заслуговує на те, щоб її замочити.

Вільсон встав з крісла, а слідом за ним крекчучи, підвівся і Брекдорп. Ідучи поруч, директор прошепотів Вільсону на вухо:

— Пробачте, але ви просто диявол!

— Атомне місто, — тихо відповів Вільсон, — не святий храм, де читають проповіді, а золота жила. Та що там золота жила — це поле, всіяне алмазами завбільшки з кулак.

Кальман, що йшов попереду, почув сміх Вільсона, і його охопив невиразний страх.

Протягом півгодини Вільсон показував, яка він компанійська людина: директор ПЕК розповідав про веселі пригоди, що сталися з ним під час останнього перебування в Парижі. Брекдорп усміхався і слухав Вільсона з заздрістю. А Кальман примушував себе слухати уважно. Для нього було мукою чути самовдоволений сміх Вільсона. Вибравши хвилину, професор попрощався і квапливо пішов у свою лабораторію, щоб замкнутися там і ще раз перевірити обчислення останнього експерименту. Може, десь усе-таки вкралася помилка, може, є ще один варіант…

Коли Кальман вийшов з буфетної, Вільсон, подивившись йому вслід примруженими очима, сказав:

— Цілком на нього покладатися теж не можна. В цього фанатика ідеї американського століття є сумніви. А це погана ознака.

Коли Вільсон і Брекдорп повернулися в директорську приймальню, там чекав на них Лекс Шпрінгер.

— Алло, Шпрінгер, що у вас? — спокійно запитав Вільсон.

— Дуже неприємна справа, містер Вільсон, — пошепки відповів Шпрінгер. — Нагляд за співробітниками

Мехіко-Занда…

— На те вас тут і поставлено, — нетерпляче перервав його Вільсон. — Що ж показав той нагляд?

— Є люди, які хочуть поширити серед науковців резолюцію з вимогою припинити ядерні випробування. Такі вимоги тепер популярні в Європі й Азії. Там утворено навіть різні комітети. Подібні протести подавали вже і в Штатах, наприклад, Міжнародне товариство по мирному…

— Дорогий Шпрінгер, я теж живу не на Місяці, — глузливо сказав Вільсон і обернувся до Брекдорпа.

Атомний слон кинув на Шпрінгера гнівний погляд. Треба ж було йому повідомити про це в присутності Вільсона.