— Хто ж ці люди? — гримнув Брекдорп на Шпрінгера.

— Ініціатор руху Єф Гарріман. Профспілка теж хоче поставити певні вимоги, і тому резолюцію мають начебто підписати ще й представники профспілки.

— А які вимоги хоче поставити профспілка? — поцікавився Вільсон.

— Збільшити грошову допомогу при нещасних випадках…

— Що? А хто її зменшив? — запитав Вільсон.

Брекдорп пояснив, що в атомному місті зменшено грошову допомогу при нещасних випадках, оскільки виявилося, що променеві захворювання не такі небезпечні, як їх вважали.

— Це безглуздя, Брекдорп. Економія непотрібна. Цього не можна робити. Зрозуміло, що люди бунтуватимуть. Ні, ні. Накажіть негайно виплатити всім різницю в грошовій допомозі. Зараз же, ще до того, як прийдуть представники профспілки. А хто такий Гарріман?

— Науковець. Досі нічого поганого за ним не помічалося. Так же, Шпрінгер? — Директор хотів пом'якшити ситуацію. Але в начальника охорони сьогодні був, очевидно, поганий день, а може, він хотів вислужитися перед Вільсоном.

— Гарріман працює в «барі привидів» під керівництвом професора Метіуса. Останнім часом він керує групою науковців, яка за дорученням професора Кальмана робить аналізи для Х-10.

— Хвилиночку, — перервав його Вільсон. — Отже, цей Гарріман відповідає за аналізи дослідів Кальмана? І водночас він же готує резолюцію проти ядерних випробувань? Не дивно, що експерименти містера Кальмана не мають успіху! Чудова робота, містер Шпрінгер.

Ні Брекдорп, ні Шпрінгер не зрозуміли, кого Вільсон мав на увазі своїм зауваженням «Чудова робота».

— Ви надто спізнилися з своєю інформацією, — гримнув Брекдорп на Шпрінгера.

Вільсон подивився на збентеженого начальника охорони і зауважив:

— Ви принесли інформацію цілком вчасно. Отже, треба негайно сплатити різницю в грошовій допомозі потерпілим. Якщо представники профспілки висунуть інші вимоги, розпочніть переговори і по можливості задовольніть ці вимоги. Все. Профспілку слід ізолювати від науковців. А хто там ще замішаний, Шпрінгер?

— Під час тривоги, яка відбулася кілька днів тому, Гарріман сидів разом з шофером О'Брайєном, активістом профспілки, інженерами Фоггі і Боттомом та робітником-будівельником Говеном.

— Нічого собі компанія, — зауважив Вільсон.

— Перед самим сигналом одбою до них підійшов містер Кальман-молодший. Але до змови, якщо можна так висловитися, він, здається, непричетний. Ні перед тим, ні після того його ні з ким з тієї групи не бачили. О'Брайєн тільки відвіз його після тривоги до натрієвого інкубаторного реактора, але це відповідає…

— Ви вважаєте, Брекдорп, — ще раз перервав Шпрінгера Вільсон, — що Кальман може саботувати роботу свого батька?

— Навряд, містер Вільсон.

Директор ПЕК глянув на годинника і сказав:

— Я маю вилетіти через годину, точніше через п'ятдесят хвилин. Треба негайно вирішити, яких вжити заходів. — І він знову сів за письмовий стіл Брекдорпа.

Хріс Браун прислухався до глухого гуркоту мотора. Він їхав на невеличкому катері до атола. Залитий сонцем Тихий океан безмежно простягався перед ним. Що з мотором? Він гуркоче, аж у вухах лящить. Тут Браун прокинувся. Хтось грюкав у двері. Хто б це міг бути серед ночі? Накинувши купальний халат, Браун, не вмикаючи світла, навпомацки пішов до дверей.

До кімнати, не кажучи ні слова, вдерся Єф Гарріман. Він теж жив у цьому великому, розкішно обладнаному будинку для науковців, що не мали сім'ї. Але до цієї ночі обидва приятелі не заходили один до одного на квартиру.

Повний місяць освітлював кімнату: приятелі мовчки пройшли до дверей балкона і посідали в шезлонги.

— Я прийшов попрощатися, Хріс, — спокійно сказав Гарріман.

— Ти їдеш у відпустку? — злякано спитав Браун. — Так раптово? Щось трапилось дома?

— Це довготривала відпустка, Хріс. Мене звільнено, і завтра вранці я повинен залишити Мехіко-Занд і Рівертаун.

— Яка ж причина?

— Брекдорп сказав, що моя робота вже давно не задовольняє дирекцію. І тому зі мною змушені розірвати контракт. За ті два роки, що лишилися до кінця строку, мені видали грошовий чек.

— Щось тут не те, Єф. А що каже Метіус?

— Думаю, він ще нічого не знає, йому, напевно, скажуть, що я саботував роботу. А може, що я сам звільнився. В усякому разі, Брекдорп натякнув, що мені краще прийняти його пропозицію. Інакше йому доведеться вжити інших заходів. Очевидно, хтось на мене зробив донос.

Хріс Браун нічого не відповів. Він сидів, поринувши в думки. Місячне сяйво освітлювало його бліде лице. «Обличчя наче в мерця», — подумав гість.

— їдьмо зі мною, — поривчасто промовив Гарріман. — Що тобі тут робити?

Хріс не звернув уваги на пропозицію приятеля і запитав:

— Ти останнім часом працював над дослідами Кальмана. Кому ж ти віддав матеріал?

— Звичайно, Кальману. Мене заступить, я чув, Ватфілд. Хтось, певно, доніс Брекдорпу, що ми хочемо поширити серед науковців резолюцію проти ядерних випробувань.

— Хто це міг зробити?

Гарріман відповів не одразу:

— Останнім до нас приходив…

— Ні! — Хріс Браун схопився з місця. — Барн Кальман? Це неможливо! За Варна я ручусь головою, Єф. Невже ти думаєш, що я можу рекомендувати людину, якій не зовсім довіряю?

— Тоді не знаю. Можливо, пізніше пощастить з'ясувати, чия це робота.

— Кажеш, тебе заступить Ватфілд? Це ж агент Шпрінгера.

— Ну і що? Ватфілда всі вважають сумлінним науковцем.

— Тепер йому треба буде довести це на ділі. Адже досліди Кальмана тривають?

— Звичайно. Мої аналізи дають негативні результати, і Кальман не хоче їх визнати. Отак воно, Хріс. Наші можливості мають певні межі. Якась чортівня. Раптом доводиться все кидати і братися за щось нове. Але тут нічим не зарадиш. Я вже спакував речі.

Гарріман підвівся.

— Якби хоч можна було перешкодити…

— Чому перешкодити? — запитав Браун,

— Виготовленню проклятої бомби Кальмана.

Хріс Браун провів Гаррімана до дверей і лише там сказав:

— Фоггі і Боттом безсилі щось зробити. І все-таки не думаю, що бомба вибухне. На все добре, Єф. Напиши як-небудь, де тебе шукати. — Він подав приятелеві на прощання руку.

Мало хто помітив звільнення Єфа Гаррімана і переведення інженерів Фоггі і Боттома з монтажного відділу в інший. Здавалося, що це пов'язане з реорганізацією, яка провадилася протягом останніх тижнів. Гарріман був неодружений, друзів у нього було мало. На питання, чому він звільнився, відповідали: «Були, певно, якісь особисті причини…»

Коли представники профспілки прийшли до начальника загальної канцелярії і принесли свої вимоги, їм сказали, що питання про виплату грошової допомоги вже розв'язане, а про заходи щодо безпеки праці робітників і службовців, зокрема про систематичне і вчасне проведення регенерації реакторів, можна буде домовитися. В ході переговорів ніхто, звичайно, й слова не сказав про резолюцію проти ядерних випробувань. Керівництво профспілки вважало, що це проблема політична і його не стосується.

Гаррімана звільнили, Брауна ізолювали, а Барн Кальман готувався до від'їзду на Ратакові острови. Неприємні балачки про продукцію атомного міста поки що було припинено.

Барн Кальман мав знову передати лабораторію В-24 Хрісу Брауну. Іншої можливості. не було. Він усе докладно обговорив з Біт і її батьком. Відкритий протест Стефсон вважав за таких умов недоцільним, бо всім трьом довелося б залишити атомне місто. Вони прийшли до висновку, що Варну Кальману треба на кораблі спробувати переконати батька відмовитись од експерименту.

За два дні перед від'їздом на Ратакові острови Барн подзвонив у гараж, щоб до нього прислали Тедда О'Брайєна. Якщо він правильно розуміє історію з Гарріманом, Фоггі і Боттомом, йому, певно, пришлють іншого шофера. Але не минуло й п'яти хвилин, як Барн побачив усміхнене обличчя Тедда.