— Ну, не пропадеш, жити будеш!
Вершомет у відповідь посміхнувся і хотів був підвестись, але слабість у руках, ногах і всьому тілі не дозволила цього. Він знову поклав голову на шкіряну подушку і заплющив очі, прислухаючись до глухих ударів хвиль об борти пароплава. Часом він здригався, бо йому здавалось, що хвилі накочуються і давлять.
— Будеш здоровий, — підбадьорююче сказав йому матрос і вийшов з кают-компанії.
А море не втихомирювалося. Грізні вали, що їх здіймав ураганний вітер, ставали ще грізнішими. Вітер шаленів, збиваючи зливу бризок з морської поверхні й підіймаючи їх у повітря. Цей дощ бризок заливав палуби «Лахтака».
Кар одяг гумовий плащ і на голову зюйдвестку[12]. Він заховався в ґанкову надбудову на капітанському містку і думав про те, як захиститися від цієї навали хвиль, що мчали навздогін за пароплавом. Він вирішив хвилин з двадцять-тридцять триматися цього курсу, а потім для безпеки повернути і йти в протилежний бік.
«Буду триматися проти вітру», — думав штурман.
Вітер, що несподівано налетів дві години тому, нарешті приніс хмари й почав заволікати обрій димовою завісою сірих полярних туманів. За клоччям туманів мишачого кольору зникли береги острова Уєдінєнія. Навколо виднів лише схвильований морський простір.
Над головою штурмана з мідної трубки, біля димаря пароплава, з шумом вирвалась хмара пари. «Пару садять», — догадався Кар.
Справді, то Торба звелів випустити зайву пару, бо механік таки боявся, як би не злетіли в повітря старі котли разом з усім пароплавом.
Кар спокійно озирнувся на море і підніс до очей великий дванадцятикратний бінокль. Але крізь пасма туману і з допомогою бінокля нічого не міг розглянути. Він поволі обернувся, не відводячи очей від бінокля, і глянув по другий бік капітанського містка. Перед ним постала якась фігура, що величезним обличчям уперлась в бінокль. Штурман одвів бінокль від очей. На капітанському містку проти нього стояла знайома постать гідролога Запари.
Запара трохи здивовано дивився на Кара.
— Отто Рудольфовичу, хіба зараз ваша вахта? — спитався гідролог. Але Кар дивився на Запару ще з більшим здивуванням, ніж той на нього.
— Дмитре Петровичу, звідки ви?
— Як звідки? З каюти. Чого ви так здивувалися?
— Хіба ви не були на березі?
— Та в тім-то й справа. Гордій Іванович, наш любимий радист, обіцяв мене збудити, коли поїдуть на берег… але де острів? — Запара оглянувся навколо. — У тумані?
Кар мовчки дивився на гідролога. Він зрозумів, що гідролог не був на березі, весь час проспав і уявлення не має про ту трагедію, яка сталася кілька годин тому під вестовим берегом острова Уєдінєнія.
Кар глянув на море, а потім запросив гідролога до штурманської рубки.
В маленькому приміщенні рубки він розповів Запарі про всі ті події, які видались гідрологові важким кошмарним сном.
Охоплений жахом, сидів Запара перед штурманом, слухаючи оповідання. Отже, він ніколи не побачить тих прекрасних людей — капітана Гагіна, радиста Гордія Івановича, другого штурмана Михайлова, кочегарів, матросів, мисливця Вершомета.
— Невже всі загинули?
— Ні, не всі. В шлюпці було дев'ятеро, решта залишилась на острові… Хто саме, про це нам, мабуть, скаже Вершомет.
— Він? Не розумію… Як?
Штурман розповів про чудесне врятування мисливця. Коли він скінчив, гідролог схопився руками за голову і завмер у мовчанці.
Кар вийшов з рубки на місток.
Надходила ніч. Туман, перемішаний з темрявою, стінами оточив пароплав. За бортом ревіло море, і пароплав здригався від ударів хвиль, а коли вони заливали його палуби, то, здавалося, він задихався, наче жива істота. В просторі малознаного моря, в невимовній темряві ледве помітно то підносились угору, то падали вниз, то хилилися з боку на бік топові вогні на щоглах.
Де перебував пароплав — визначити не було змоги. Якби на небі була хоч одна зірка, Кар зумів би це зробити. Адже астрономію він знав чудово. Якби був радист, вони вдвох зробили б це з допомогою радіопеленгування[13], але сам він на радіо не знався. Раптом у нього промайнула в думці назва для «Лахтака»: — «Німий корабель».
Облишивши всі надії на визначення місцеперебування, Кар покликав боцмана і, наказавши змінити стернового, залишив його на вахті замість себе, а сам, загорнувшись у плащ, кинувся на софу в капітанській каюті.
Він заснув одразу як убитий. Штурман Кар мав залізні нерви. Але та нещаслива доба ще не закінчилась. За півтори години його збудив Лейте:
— Попсувалась штурвальна машина. Стерно не працює.
Розділ VII
Кар умочив перо у синє чорнило і почав записувати в судновий журнал:
«12 вересня північно-східна частина Карського моря. Точно координати місцеперебування пароплава встановити неможливо, — третій день у густому тумані. Сьогодні шторм стих. Потрапили в дев'ятибальну кригу. Після того, як попсувалося стерно, керувати пароплавом під час шторму було майже неможливо. Поставили тимчасове дерев'яне стерно. Керувати цим стерном дуже важко. Дано розпорядження механікові докладно з'ясувати пошкодження стерна з тим, щоб, користуючись тихою погодою, зробити потрібний ремонт.
Сьогодні мисливець Вершомет пригадав прізвища тих, хто був у шлюпці під час загибелі. За його словами, це: 1) капітан Гагін, 2) штурман Михайлов, 3) радист Соловей, 4) машиніст Содін, 5) матрос Дерев'янко, 6) матрос Панін, 7) кочегар Зубко і 8) кочегар Ботман.
Отже, на острові Уєдінєнія лишилося п'ятеро людей, а саме: 1) механік Столяренко, 2) машиніст Ген, 3) матрос Орлов, 4) кочегар Ліп і 5) кочегар Фурман. У них є рушниці, невеликий запас патронів та запас хліба, консервів і шоколаду на два-три дні».
Штурман поклав ручку і задумався. Трохи подумавши, знову взявся писати. Писав твердо, як завжди, наче щось давно обдумане. Закінчивши, перечитав і ще раз перечитав написане:
«Сьогодні мною дано по судну такий наказ:
Через те що капітан пароплава «Лахтак» т. Гагін загинув, вважати, що я взяв на себе виконання обов'язків капітана судна з 10 вересня о 13 годині дня. Своїм першим помічником призначаю механіка пароплава т. Торбу. Другим помічником призначаю боцмана Лейте. До складу машинної команди переводиться юнга Черлак.
Гідролог Запара і мисливець Вершомет включаються до складу екіпажу і перший призначається штурманом-практикантом, а другий — боцманом.
По судну оголошується авральний стан. Усім товаришам пропоную дотримувати дисципліни і виявити максимум енергії та ініціативи, щоб зберегти пароплав, який є державним майном.
Виконуючий обов'язки капітана пароплава «Лахтак», штурман далекого плавання
Кар».
Розуміючи велику відповідальність, що лягла тепер на нього, Кар скликав загальні збори команди, де й оголосив цей наказ. Стомлена команда тихим гулом ухвали зустріла розпорядження.
— Товариші, — звернувся до екіпажу Кар, — становище наше надзвичайно серйозне. З попсованим стерном ми попали в кригу, вибратися з якої для нашого пароплава було б важко, хоч би й мали добре стерно. За першої ясної години я повинен точно визначити, в якому місці моря ми знаходимося. Тоді, користаючись із прогалин між крижинами, постараємось підійти до найближчої землі і там стати на якір. Найстрашніше для нас — це небезпека попасти в крижані затиски. В такому разі крига може так здушити «Лахтак», що він лусне, як горіх в обценьках. А коли й не роздушить, то яка радість залишитись на волю морських течій та нестійких вітрів? Вони можуть носити нас разом із кригою і два, і три роки. Чого доброго, занесе до самого полюса. Щоб цього не сталося, ударними темпами ми мусимо одремонтувати стерно. Нас залишилось мало, а тому й роботи на кожного вдвоє більше. Значить, більше напружуйте сили, щоб врятувати пароплав, щоб врятувати своє життя, а можливо, і тих п'ятьох товаришів, які залишилися на острові Уєдінєнія. Нарешті, через те що голова суднового комітету матрос Орлов і дехто з членів комітету загинули, у мене є пропозиція обрати новий судновий комітет. Це мусить бути бойовий комітет, або, як у даному разі ми можемо сказати, авральний. Такому комітетові доручимо порядкувати громадськими справами на пароплаві.