Посли лишили без відповіди сі похвалки і як попереднього дня перевели справу знову на реліґійний грунт, обминений канцлєром. Хмельницький відкликався до царя в імя інтересів православної віри, він настоює на Зборівськім трактаті з огляду на його пункти в справі православної віри. Хмельницький і військо “хочуть бути в підданстві у короля за Зборівським договором-як учинили з ним договір про благочестиву християнську віру під Зборовим: щоб вивести унію в Короні і в. кн. Литовськім, аби її не було, а була по давньому благочестива християнська віра, згідно з привілеями попередніх королів, як була від початків, і щоб не було їй ніякого утиску-щоб король велів той Зборівський договір потвердити”. Задля сього і цар піднявся посередничати-щоб не допустити переходу козаків під власть султана і хана, “аби не прийшло до того що Хмельницький разом з султаном і ханом став би пустошити королівські землі. Для того королеві треба прийняти його назад на Зборівських умовах, у всіх вільностях” (238-240).
Комісари поінтересувались, коли саме “наш зрадник Хмельницький” прислав з тим своїх послів. Посли відповіли, що було се в лютім 1653 р. Тоді комісари вернулися знову до своїх доводів, що Хмельницький короля “оббріхав” (оболгал не дЂлом), ніби то він нищить православну віру і силоміць нахиляє до унії. А поведінку його характеризує се, що просивши в лютім царського посередництва, він після повороту своїх послів з Москви вислав своїх людей до турецького султана; проситися до нього в підданство і доходити від нього військової помочи на королівські землі. Саме вчора 7) прийшла реляція з Стамбула про козацьке посольство, що прибуло туди 12 березня, аби прохати помочи на Польщу. Комісари зачитали сю реляцію, але посли не надали їй особливого значіння. Погодились, що з боку Хмельницького се не було гарно, коли одночасно просячи царського посередництва він звертався також і до султана-“але коли се діло взяти під розвагу, то можливо й таке, що Хмельницький се зробив не сподіваючись пробачення від короля: тому що він зібрав велике військо, хоче його воювати, а в підданство прийняти не годиться. І кінець кінцем се й тепер не ясно, чи король “приймає в любов” посередництво царя і його пропозицію замирення на зборівських умовах-щоб не допустити козаків до підданства султанові і нової руїни королівських земель 8). Комісари повторили на се стару відповідь, що царську інтервенцію король “приймає в власну любов”,-тільки як договоритися з Хмельницьким, коли він піддається султанові і під сю хвилю має у себе його послів? про Зборівський же договір король і пани-рада ні чути не хочуть! Тоді посли вставши з-за столу поговорили між собою і руба поставили вчорашнє питаннє: Що ж король каже на їх пропозицію: післати до Хмельницького одного дворянина від короля, а другого від послів, щоб положити край усобиці? На яких умовах міг би король прийняти Хмельницького? поставили пани-ради сі питання королеві, і яка була його відповідь?
Комісари переказали відповідь короля 9): Не тільки королеві, але й послам, будучи у короля, не годиться посилати до Хмельницького-такого зрадника, кривоприсяжця-хлопа! се було б великою зневагою королеві. Кожному може прийти на гадку, що король просить згоди у того зрадника свого, боїться його,-і тому висловив бажаннє, щоб від себе післати когось намовляти його на замиреннє. Воля короля така: Для того щоб Хмельницький був по давньому в підданстві у короля, треба щоб цар післав від себе до Хмельницького (пораду до замирення з королем), і проєкт договорних статей. Хмельницький апробувавши сі статті, мав би їх післати назад цареві, а цар-королеві 10). Хмельницький же від себе мав би прислати послів до короля, прохаючи милосердія, і подаючи свої статті (умови); тоді король вибере з них те на що можна буде згодитись, а чого не можна-в тім відмовить. Тепер же, не договорившися з Хмельницьким що до умов замирення і не маючи від нього відомостей про його бажання, не можна й договорюватися про згоду (л. 257).
Се було доволі незручне обминаннє цілком ясного і виразного домагання Хмельницького-відновлення Зборівського трактату, і посли не залишили справити польску сторону з її обхідних стежок до сього постуляту.-Як Хмельницький прислав до царя, просячи його посередництва, він заявив, що має бути прийнятий назад в підданство королівське за Зборівським договором, так щоб Зборівський договір був додержаний у всім. Перша ж і найголовніша справа-щоб грецьку віру не тіснили, і унія була знищена, і договорні статті про козацькі вільности щоб були потвержені. З того Зборівського договору Хмельницький нічого не хоче поступити-про сі умови вони, посли, перед тим говорили, і тепер знову повторяють.
“Пани-рада говорили дуже сердито: Зборівського договору і на світі нема! У корол. величества з Хмельницьким ніякого договору не бувало. Був договір з кримським ханом, тому що хан прислав до короля, аби Хмельницького пожалував, прийняв у підданство; що в Зборівськім договорі з ханом ухвалено для Хмельницького умови, на яких йому бути в підданстві у короля,-се король показав свою ласку Хмельницькому задля прохання хана 11). А з таким зрадником і нікчемним (“худим”) чоловіком, хлопом, який може бути у королівського величества договір? Коли б кримський хан не упрохав короля за Хмельницького, то король би й не показав йому своєї ласки. І Хмельницький на тих договорних статтях, що ними його король наділив за проханнєм хана, зложив присягу на те щоб бути йому в підданстві на всій королівській волі; але потім знову почав війну без усякої причини, прийшов з козацьким військом і з ханом під Берестечко, та побачивши у короля велике військо, вони злякались і утікли. Король тоді показав ласку: не велів їх бити, але Зборівський договір Хмельницький там порушив, і король про той договір і чути не хоче”. “Іде тепер на сього зрадника і кривоприсяжця з великим військом і всіх тих зрадників знищить до решти”.
Посли стали опамятувати такий войовничий запал: що королеві і Річипосполитій зовсім не приспорить добра, коли своїх підданих побють, міста поруйнують і зруйнують не чужу, а власну державу. Узявши комісарів за слово, що під Зборовим король помилував Хмельницького задля прохання хана, вони почали доводити, що тим більше годилось би тепер йому показати ласку за проханнєм християнського монарха-царя, і виконати, згідно з присягою своєю, постанови Зборівського трактату про грецьку віру й унію (258-263).
Комісари звели дискусію на порушеннє польської границі в кампанії 1651 р. перепуском козацького війська через Брянщину 12), та на ставленнє попів з Москви. Посли витягли знову справу прописок і ставили в приклад Полякам перського шаха, що прислав був до Москви головою одного свого хана, коли московський уряд поскаржився за його “непригожі” слова про царя. Комісари похвалили се і заявили, що король теж готов прислати до Москви винних у прописках-тільки щоб цар прислав наперед головою свого патріярха-за те що він видає благословенні грамоти попам до країв королівських і тим розриває договір. Посли дуже образились таким оборотом. Престиж патріярха в тім часі стояв особливо високо, і посли закинули комісарам, що вони тим ведуть до розриву договору і війни, і загрозили, що цар з свого боку не ухилиться від війни. З сього вивязалася мало інтересна сварка, обопільні обвинувачення, і на тім зійшла конференція 13).
Примітки
1) “Колужскую и перемышльскую епископію”.
2) З реляції нунцієві видно, що польські комісари попробували в діскусії розвинути таку гадку, що цар цілком даремно вважає себе одновірцем Хмельницького; московська віра, мовляв, така-ж далека від польських неуніятів як і уніятів і римо-католиків, і цареві зовсім не личить брати на себе ролю протектора не-уніятів,-депеша з 11 серпня тамже. Потім сей мотив виступає в королівській грамоті післати цареві з Млоцким.
3) в умЂ своем непостоянен.