⁴) черкаскомъ дЂле.

⁵) Печальник-той хто просить милосердя для третьої особи.

⁶) под Зборовим на договоре.

⁷) Хочу подати її в додатках. В реляції канцлєрові 11 серпня сказано, що сю реляцію Ракоцієві король отримав “минулого четверга”, себто 7 серпня.

⁸) л. 252, тут у звідомленню не все в порядку, щось упущене, але зміст ясний.

⁹) “Kop. вел. велЂл вам, великим послам, сказать”... Відзначаю сю фразу, протоколу тому що потім комісари обернули справу так, ніби то вони се від себе говорили. Не знати, хто розминувся з правдою.

¹⁰) Сей пункт виложений досить неясно в московськім звідомленні,-я стараюсь зрозуміти його можливо докладно.

¹¹) В московськім перекладі все вийшло многословно і невиразно: мова йшла очевидно про те, що Зборівський трактат з формального боку був “деклярацією ласки” короля до Хмельницького і Запорізького війська.

¹²) “А ц. де в-ва с стороны учинена явная причина к нарушенью вЂчного докончанья: через ц. в-ва землю мимо Брянскъ неприятелей нашихъ измЂнников Запорожских казаков многих людеї перепустили к. в-ва в сторону; и тЂ казаки многое разоренье починили, города поимали и людей многих побили. А в вЂчномъ докончанье написано: хто которому государю учинился недругом, и другому государю того недруга ни людьми на казною не сподабливать и через свои государства не перепускать. І то де с стороны вел. государя вашего е. ц. в-ва к вел. государю вашему къ е. к. в-ву. какая правда-явное то вЂчному докончанью нарушенье? И к. де в-во к вел. государю вашему е. ц. в-ву посылал для иных дЂл и для того дЂла посланников своих. И которые-де Брянчаня дворяня Василей Иванов сынъ Босого с товарищи и з стрельцами и иных чинов со многими людьми тЂх наших измЂнниковъ козаков через ц. в-ва землю пропускали и провожали. И посланники-де будучи у ц. в-ва з бояры и з шумными людми, в отвЂте о томъ дЂле говорили, и про дворян, хто имяны тЂх козаков пропускал, и провожал,-объявляли; и тЂ-де люди при посланниках не ставлены и не допрашиваны; и посланникомъ к. в-ва на то дЂло отвЂту пристойного не дано, и на тЂх винных людей справедливости никакие не учинено. А по вЂчному докончанью тЂх людей за такое великое дЂло надобно казнить смертью, потому что то дЂло-учинено вЂчному докончанью большое нарушенье”.

“И послы говорили: какъ у вел. государя вашего у е. ц. в-ва к. в-ва посланники будучи в отвЂте з бояры и з думными людьми о Брянскомъ дЂле говорили, а ц. в-ва бояромъ и думнымъ людямъ, хто казаковъ через Брянской уЂздъ пропускали и провожали-на писмЂ не дали, и хто имяны-того не сказали. А вел. государь нашъ е. ц. в-во по писму к. в-ва посылал про то дЂло сыскивасвего ц. в-ва окольничего князя Ивана Ивановича Ромодановского да дька Дмитрея Жеребилова. И по указу вел. государя нашего е. ц. в-ва окольничей князь Иван Ивановичь и дьякъ Дмитрей про тот черкаской ход сыскивали всякими сыски накрепко. И в сыску Брянченя и Почепцы и Рословцы и иных городовъ дворяне и дети боярские и стрельцы и пушкари и затинщики и посацкие люди и пашенные крестьяне многие люди казали: в прошломъ-де въ 159-м году в июне месяце шли из-за литовского рубежа Брянскимъ уЂздом литовские люди от города ото Брянска 40 верстъ. И какъ приезжали уЂздные люди в города в осаду, и брянской стольникъ и воевода князь Данило Степановичь Великого-Гагин посылал к тЂм литовскимъ людемъ говорить дворян Михайла Семичова с товарыщи 4 человекъ,-для чего они ц. в-ва землею Брянскимъ уЂздом идут насильством, мимо вЂчного докончанья? И тЂ-де дворяне сьЂхали их к рословскому рубежу и имъ говорили, чтоб они ц. в-ва землею не ходили и воротились. И они де их не послушали и ц. в-ва многих людей грабили, а провожатых де и никаких ц. в-ва людей и Татар стольникъ в воевода Данило Степановичь Гагин с ними не посылывал, и посылать было нЂкого,-ратных людей во Брянску в то время с нимъ никого не было. А Татар во Брянску и в Брянскомъ уЂзде нЂт на одново чоловЂка и николи не бывало. Такъ ж и ц. в-ва люди к тЂмъ, литовскимъ людем нихто не приставали и за рубеж с ними не ходили”-л. 285-7 і 264 (перемішані картки).

¹³) л. 263-296 і 436-445.

ПОСОЛЬСТВО РЕПНИНА: 5 КОНФЕРЕНЦІЯ, 15 СЕРПНЯ, ПРОЩАЛЬНА АВДІЄНЦІЯ, “ОДВІТНЕ ПИСЬМО”.

На сім наступив антракт: кілька день пройшло без “одвітів”. Московські посли домагались, щоб їх відправили, коли нема охоти для їх посередництва,-але польська сторона не рішалась розривати переговори. Король очевидно радився над пропозицією посольства, і нарешті рішив відступити від попереднього негативного становища і прийняти московську пропозицію. На пятій конференції, визначеній на день 15 н. с. серпня, комісари заявили, що на попередніх “одвітах” в справі посилки до Хмельницького вони говорили від себе тільки, а тепер мають автентичну відповідь короля. Коли посли хочуть післати свого гінця до Хмельницького, король не має нічого против; але король, очевидно, свого гінця до нього не пошле (се промовчується), а пішле в тім часі свого гінця до царя-і щоб з тим королівським гінцем посли післали свого гінця.

Але тепер уже посли не прийняли сеї пропозиції і відріклись від свого наміру.- Чи то наслідком тих прикростей, що їм наговорили Поляки попереднього засідання (вони могли здаватись їм уже достатним приводом для розриву дипльоматичних відносин, і всі дальші чемности могли їм уявлятись зайвими). Чи тому, що відносини між Хмельницьким і королем могли їм здаватись занадто обгостреними, так що їx спроба посередництва з усякою ймовірністю була б безуспішною, і впавши б на рахунок Хмельницького, дала б привід королеві піднести претенсії до царя за змарновану кампанію і т. д.

“Посли, почувши, що Хмельницький іде з військом і великою кримською силою на короля війною, говорили панам-раді: “Пани-рада говорили їм, що Хмельницький почав війну не для віри, а для своєї користи, не хотячи бути в підданстві у короля: і на посилку до нього не згодились-що не годиться їм від боку королівського посилати до королівського зрадника. А ще говорили, клянучись, що Хмельницький відступив від християнської віри, а прийняв бісурменську й хоче бути в підданстві у султана, і тепер держить у себе його чауша, і листа їм дали про те, що не тільки він сам, але й посли його “бісурменились” у Турків.-Тому посли відступили від посилки з огляду що Хмельницький прислав до царя бити чолом неправдою, ніби то війську Запоріжському діяться неволя і гоненіє, а сам від віри відступив і побісурменився. А по друге-що він іде на короля, покликавши спільного християнського неприятеля, коли йому того чинити не годилось, поки царські посли не перекажуть його прохання королеві, і його самого не оповістять. Він повинен був чекати про те відомости, а не дочекавшись її і зібравши військо та покликавши до себе Кримців, він не тільки перед королем, але й перед царем став зрадником. Тому послам більше про нього говорити не годиться” (449-452).

Ся заява видимо збентежила Поляків. Вони поспішили заявити, що король зовсім не заінтересований посилкою до Хмельницького. Він дав згоду тільки з огляду на бажаннє послів, аби вони через свого післанця могли переконатися на місці в справедливости всього того, що говорили про Хмельницького комісари: про його відступництво, неправду і злі діла, і щоб Хмельницький більше до царя не звертався і не казав, що згода не дійшла через короля. Коли ж посли більше сею справою не інтересуються, нема чого їх довше затримувати: за два-три дні король їх відпустить, щоб не гаючись іти на хана і на свого зрадника (452-5).

Посли повторяли свою не-заінтересованість і небажаннє більше говорити на сю тему. Але тут Поляки затрівожилися-як же буде з московськими претензіями за прописки, що їх цар хотів дарувати на випадок замирення з Хмельницьким? Не правда ж, посли переконалися, бувши у Львові, що православній вірі не діється ніякої неволі, і побажання в сім напрямі сповняються, і на посилку до Хмельницького король дав згоду,-так що обіцяна царська “поступка” може бути сповнена, і вини за прописки будуть даровані?