Примітки

¹) Звернув увагу на сю чернетку перший, поскільки знаю, Карпов в примітці до свого видання соборного акту 1 жовтня в Х т. Актів Ю. З. Р. ст. 3-4. Не завважив сеї примітки, Латкин у своїй дисертації про “Земскіе соборы древней Руси” (1885) видав сю чернетку (с. 434)-але йдучи не за початковим текстом, а за зробленими на нім виправками для тексту 1 жовтня, і так пропали всі вказівки на майову редакцію-так що й сам Латкин у своїй розвідці, наводячи звістки Двор. Розрядів про перший термін собору 20 мая (с. 236), не звязав з ним сього проєкту резолюції. Ориґінальний початок був такий: “В нонешнемъ во 161-м году мая в 25 д. великий государь указалъ о литовском и черкаском дЂлехъ учинити соборъ”... Замісць сього написано, як в друкованім тексті 1 жовтня: “В прошлом во 161 году по указу вел. государя говорено на соборах о литовском и черкаском дЂлех, а в нынешнем во 162-м году октября в ... д. великий государь указал о томже о литовском и о черкаском дЂлех учинити собор” (на день лишно вільне місце). Новий заголовок проєкту: “1653, мая 25. Соборъ о литовскихъ малороссійскихъ обстоятельствахъ держанъ при дворЂ въ Грановитой ПалатЂ”.

²) Дворц. Розряды III с. 350.

³) Столб. Прик. Тайн. ДЂл № 79 (Госуд. Арх. Разряд XXVII),-Чернетка без дати (новим почерком надписано: “іюня”).

⁴) Тамже III с. 351.

⁵) Соловьев с. 1661-2, Латкин с. 236.

⁶) Соловьев с. 1658-9.

ГЕТЬМАНСЬКІ ГОТУВАННЯ ДО ВОЛОСЬКОЇ КАМПАНІЇ, ПОСОЛЬСТВО ЯЦКОВИЧА Й АБРАМОВИЧА, МІСІЯ ФОМИНА І ЙОГО ЗВІДОМЛЕННЄ, ЗВІДОМЛЕННЄ ФОМИНА 27-29 СЕРПНЯ 1653, ВИЇЗД ГЕТЬМАНА ДО ВІЙСЬКА.

Вирядивши на Волощину наперед Тимоша, а потім другу частину експедиційною корпуса (два полки, як доносив воєвода Стефан)-що могло справді трапитися коло 13 н. с. серпня, як потім згадував гетьман,-він вислав свого козака під Білу Церкву, з наказом осавулові Демкові іти за Білу Церкву, добувати язика, а полковник Богун пішов по язиків від Винниці-щоб знати точно про королівський наступ. Так оповідали московському піддячому Іванові Фомину козацькі посли: Герасим Яцкевич і Павло Абрамович, їдучи до Москви і стрівши Фомина в дорозі під Лохвицею ¹).

В їх уяві сі гетьманські посилки по язика мабуть звязувалися з ханським запитуваннєм: щоб гетьман повідомив напевно, коли буде йти на нього король, щоб йому, ханові, даремно не трудитися, як то сталося з царевичем, що ходив з козаками в попереднім поході на Поділлє ²). Се й могло бути: ханові треба було дати докладні відомости, щоб рушити його в похід після попередніх неприємностей. Але таких шановних осіб як Богун і Демко осавул в звичайні підїзди по язики не посилають, і коли правда, що післано їх самих-а так ніби то говорили компетентні люде, козацькі посли, що йшли до Москви з повною інформацією про все, то можна думати, що мета сих посилок була трохи инша. Хотіли мабуть дати польській стороні вражіннє козацького наступу та відтягнути увагу і сили від Волощини, що ставала черговим місцем приложення воєнної козацької енерґії.

На превеликий жаль, ми не знаємо докладно, що далі робив гетьман для підтримки операцій на Волощині. Очевидно, вони натрапляли на ріжні труднощі. Ми чули вже, що козаччина ставилася дуже неприязно до витрачання козацької сили на сі операції, і зараз почуємо ще одне таке оповідання. З другого боку хан, уважаючи на заборони Дивану, не хотів щоб Татари встрявали до волоської усобиці. 21 серпня н. с. бахчисарайські Татари оповідали московським людям, що хан довідавшися про участь Татар в поході Тимоша на Волощину, післав гінця до “Сакаль-мурзи”, щоб завернути сих Татар, які пішли на Волощину, і забрати у них коней за таке своєвільство; хан незадоволений на Хмельницького, що він післав Татар не порозумівшися з ним, і Татари-інформатори думають, що на сім урвуться взагалі зносини гетьмана з ханом (“гетьман впредь с царем ссылатца не учнет”) ³).

Гетьман визначив збір козацькому військові під Борком, на полудне від Чигрина, сподіваючись там підождати хана ⁴); похід проєктувався при кінці серпня н. с. Але хан не спішив з виходом, і козацька мобілізація проходила слабо. Ми чули і далі чуємо про се ріжні поголоски,-напр. цитований уже вище коморник королівський пише з обозу в жовтні, що з козацької сторони тільки браславці й уманці, всі инші пішли за Дніпро, в Дикі Поля; про Хмельницького самого не знати, де подівся, кажуть, що сам утік за Кодак; що до черни-одні чекають короля, щоб просити милосердя, инші повтікали з козаками ⁵).

Се до певної міри сходиться з тими вістями, що приносили московські вістуни. Вольнівські розвідчики, побувавши в Лубнях, Миргороді й околиці в першій половині жовтня, оповідали, що гетьман визначив загальну мобілізацію і “велів з усіх городів висилати всіх, навіть і таких, що не служать”, і заразом заборонив козакам під карою смерти продавати московським людям коней, зброю, порох і оливо, а також переходити за московську границю, знов таки під страхом смерти і конфіскації всього майна. На те поставлені при московській границі застави, щоб не пускати людей “з литовських городів” (себто в данім разі-з українських ⁶). В сім відчувається реальна, тверда дійсність: утома і зневіра людности. Вона не витримувала військового напруження, на примусову мобілізацію відповідала тим, що розпродавала коней, зброю й виходила за московську границю, і гетьманові з старшиною доводилось замість наступу на Поляків укріпляти тил, ставити граничні застави на сході і т. д. Але він не хотів відступити від своїх плянів і гнув лінію на виручку синові і завершеннє волоської кампанії, не спиняючись перед симптомами невдоволення війська, людности і навіть найближчого окруження.

В очікуванню результатів мобілізації і приходу хана гетьман займався дипльоматією. Перед усім-виряжено тільки що згадане посольство до Москви: Герасима Яцкевича і Павла Абрамовича. Се було відповіддю на царського листа, привезеного Ладиженским, і результатом нарад, старшини з приводу нього. На жаль ми не маємо ні інструкцій, ні розмов сих послів з московськими боярами, можемо здогадуватися тільки про їх зміст. Перед нами тільки листи гетьмана і Виговського з 19 н. с. серпня, дані послам, і ще листи післані, очевидно, на здогін, три дні пізніше. Гетьман писав цареві (лист маємо в московськім перекладі, тому я даю його також у перекладі):

“Божою милостю вел. государеві і т. д. Богдан Хмельницький гетьман війська Запорозького і все військо Запорозьке низько до лиця землі чолом бє. Упевнившися в пребогатій милости, що твоє цар. вел. зволив нам показати через стольника Федора Абросимовича Ладиженского, посла свого, і обрадував нас милостивим своїм пожалуваннєм: що ми не будемо облишені з-під кріпкої руки твого цар. вел., ми- Б. Хм. гетьман війська Запорозького иншому невірному цареві служити не хочемо. Тільки тобі вел. гос. православному чолом бємо, щоб твоє цар. вел. нас не покидав. Польський король з усею силою лядською іде на нас-хоче знищити православну віру, святі церкви, православний нарід християнський сеї Малої Росії. І то ми відомо чинимо твоєму вел. государству, післали до тебе, вел. гос. нашого, посла Герасима Яцковича з товаришами, сильно молячися перед твоїм госуд. лицем, щоб твоє вел. государство зволив нам руку помочи простерти скорим і сильним військом. Ми ж із королем не будемо миритись до милостивої вісти від твого цар. вел. Тільки покажи нам ласку свою-посла нашого не затримай, твоє цар. вел. Бємо чолом і вічному цареві сильно молимось, аби твоє вел. государство на многі літа здоров був і царював. Писано в Чигрині 9 серпня 1653 р. Вашого цар. вел. щирі і вічні слуги і підніжки-Б. Хмельницький гетьман з усім військом Запорозьким” ⁷).

Такого ж змісту лист, з деякими стилістичними змінами, виписано іменем гетьмана також патріярхові Ніконові: тут іще сильніш було підчеркнене бажаннє, щоб цар виправив своє військо “до нас в поміч на Ляхів”, і щоб посол Яцкович вернувся скоро і не з нічим, а “з силою і поміччю вел. государя” ⁸).