Крім того Виговський переслав секретного ніби то листа (хоча зовсім можливо, що писаний він був в порозумінню з гетьманом)-мабуть через котрогось з канцеляристів, що їхав з посольством, до одного з фактичних шефів московської дипльоматії-думного дяка Ларіона Лопухина. Виговський повідомляв його і просив подати до відома царя, що вже два турецькі посли затримані при війську. Венеціяне бють Турків, і султан дуже б хотів, щоб військо Запорізьке стало йому на службу,-але гетьман, треба розуміти, відтягає свою відповідь чекаючи розвязання своєї справи в Москві: присилки воєнної помочи на Ляхів. Далі сповіщається, що Радивил двічі писав, радячи замиритися з Ляхами, і до отця митрополита київського писав, щоб він намовляв гетьмана до замирення з королем і з Ляхами, але гетьман сього не вчинив, і військо Запорозьке, покладаючись на царську милость, не хоче служити невірному цареві, сподіваючись милости божої і царської. “Ляхи тепер наступають-але миру з ними не буде до відомости від й. цар. вел. Татарам уже не віримо, бо вони шукають тільки, якби свою утробу наситити, і мішки грошима наповнити, а православних християн беруть в полон і убивають” ⁹).

До того, додано було ще два листи до патріярха, від гетьмана і від Виговського, датовані 12 с. с. серпня в Суботові ¹⁰). Змістом своїм вони не додавали нічого до попередніх: повторяється побажаннє, щоб цар своєю скорою поміччю, сильним військом оборонив “від сопротивних”. Виговський дякує за те, що патріярх сповнив його проханнє: випросив у царя повне устаткованнє для церкви св. Трійці фундованої в Чигринськім манастирі. Про се Виговський прохав патріярха через попереднє посольство, Бурлія і Мужилівського, і той обіцяв випросити і прислати через послів. Мабуть саме прийшли сі церковні річи, і се було приводом до висилки сих додаткових листів.

Три дні пізніш приїхав до Чигрина новий царський післанець, піддячий Іван Фомин. Він віз Хмельницькому царську грамоту-ми її не маємо, але зміст її правдоподібно нічого особливого не давав в порівнянню з попередніми, бо з приводу його гетьман і писар нічого особливого не завважили-а ми маємо досить докладне звідомленнє Фомина з сих розмов,-що робить його посольство дуже замітним ¹¹). Головною метою сеї посилки було-віддати назад Виговському ті дипльоматичні документи, що він переслав московському урядові через Матвеева і Ладиженского, та дістати у нього документи новіші, і передати за сю прислугу богаті царські дарунки. Подробиці його звідомлення досить цікаві-дещо я з того вже навів попереду, дещо перекажу тут.

Під'їзджаючи до Чигрина 25 н. с. серпня, Фомин вислав одного з своїх людей до Виговського, попередити його про приїзд. Сей післанець вернувся від Виговського з відомістю, що гетьмана в Чигрині нема-“поїхав гуляти по пасіках” і того дня приїде з пасік “в город Суботів”. Виговський прислав свого челядника, щоб той провів Фомина до Суботова, і той зараз туди поїхав, а суботівський отаман Лаврін Капуста дав йому кватиру, сторожу, страву і питтє, і коням фуражу. Другого дня той же отаман Лаврін прийшов до нього і сповістив, що Хмельницький прислав до нього з пасік челядника і велів Фомину переказати, щоб він не гнівавсь за те, що гетьман не приїхав до Суботова, як обіцяв, учорашнього дня-бо загаявся на пасіці, а сьогодня в иншій справі поїхав до Чигрина, але того ж дня буде в Суботові. І дійсно годину до вечера гетьман приїхав до Суботова, і від нього прийшов до Фомина на кватиру Виговський, привитав іменем гетьмана і запросив до нього на послуханнє і на обід на другий день, 17 с. с. серпня. Як звичайно Фомин випитався, щоб на авдієнції не було инших послів і гінців, і подякував за запросини на обід, а потім на одинці сказав Виговському, що цар вислухав переклади грамот, прислані ним через попередніх послів, милостиво його похваляє, грамоти відсилає назад і передає своє жалуваннє-сорок соболів звичайних і три пари соболів добрих; а коли єсть у нього, Виговського; нові якісь листи султанські, ханські, або короля польського чи гетьмана коронного, нехай він через нього, Фомина, передасть, а вони будуть негайно повернені. Виговський за повернені листи і за прислане жалованнє подякував, обіцяв передати ново прислані листи з Туреччини, з тим щоб цар їх повернув негайно і в секреті, “щоб гетьман і ніхто про те не знав”.

Другого дня, 17 (27) серпня відбулася авдієнція. Від гетьмана прийшов до Фомина на кватиру Виговський, гетьманський конюший Іван Слаковський, отаман Лаврін “та десять чоловіка гетьманських дворян” “закликати на посольство і на обід”, і привели двох гетьманських коней, турецьких оґарів, богато вбраних: для Фомина і для його сина. Син Фомина на-переді віз царську грамоту, за ним його люде несли царські дарунки, потім їхав сам піддячий, з лівої сторони, трохи оддалік Виговський, з боків ішли пішо дворяне Хмельницького. Сам гетьман вийшов на двір, поклонивсь, привитавсь і впровадив через сіни до світлиці. Тут Фомин помолився до ікон і “зговоря рЂч”-формулу передачі грамоти, передав грамоту, котру гетьман прийняв “честно і учтиво”, поцілував грамоту і печать і розпечатавши прочитав сам, а по сім ще раз поцілував грамоту і печать, і вставши серед світлиці поклонився до землі (рукою) “государській милости”. По сім наступили етикетальні запитання про здоровлє, гетьман і всі присутні поклонились за царську до них ласку “дуже низько”, і гетьман запевнив, що все військо Запорозьке готове цареві завсіди служити, добра хотіти і за нього вмирати. Передані були дарунки в соболях-прилюдно Виговський дістав тільки пару, але потім на двір йому післано решту-нарівні з Хмельницьким, за його проханням-тайно, щоб ні гетьман ані хто инший того не знали. Після того в другій світлиці наступила властива розмова-крім гетьмана був тільки Виговський. Вони схарактеризували свої відносини до Поляків: потрібна скора поміч від царя, бо Ляхи наступають. Тричі вони вже приходили: від Межібожа, від Константинова і від Камінця Подільського, по 4-5 тисяч; з Камінця наступав полковник Ян Кондрацкий, з трьома тисячами (се очевидно, останній наступ в червні), “але їм Бог не поміг”. Тепер козацьке військо стоїть під Білою Церквою, і завтра гетьман іде туди; частина війська під Корсунем ¹²). Всі вони чекають царської помочи, обіцяної їм через Ладиженского: що їх приймуть під царську руку в вічне підданство (Фомин пише, як звичайно-холопство), і пришлють військо в поміч на Ляхів. На се Фомин нагадав, що писано було з Ладиженским: цар ще чекає на вислід свого посольства до Польщі: як посли напишуть, тоді буде від царя указ козацькому війську, а тим часом що відомо про послів, чи вони були вже у Короля? Гетьман і писар відповіли, що за їx відомостями кн. Репнин з товаришами були вже на посольстві у короля і панів-рад “в ответах”, але потім у короля з сенаторами була нарада, і вони рішили послів затримати, доки що небудь вийде з козаками: чи королівське військо їх побє чи замириться. Але гетьман і все військо Запорозьке ані в гадці не мають з ними миритись: уже мирились і присягали під Збаражем і Білою Церквою, але того не сповнили. Тим часом післав гетьман полковника Богуна і осавула Демка за Білу Церкву по язиків. Але бажано було б, щоб цар як найскорше прийняв уже Запорозьке військо (під свою зверхність) і вислав своє військо. Тоді гетьман зараз пішле свої листи до Орші, до Могилева і до инших міст, до білоруських людей, що живуть під Литвою: сповістить їx, що цар прийняв козаків і прислав своє військо, тоді білоруські люде зараз повстануть на Ляхів, а буде їx до двісті тисяч.

В сих словах, може не дуже виразно і чітко переказаних у Фомина, містився плян білоруської кампанії, що дійсно розгорнулася на другий рік. Я висловив вище здогад, що власне сей плян головно тепер займав гетьмана і старшину, на їx липневій нараді з приводу привезеної Ладиженским деклярації: розвязати кампанію з Польщею диверсією зі сходу, супроти останніх ускладнень на заході через утвореннє польсько-семигородської ліґи, напруження в відносинах з Туреччиною і Кримом через польські справи, і т. д. Гетьман докладно розповів Фомину історію волоського перевороту і Тимошевих походів-се оповіданнє ми навели вже вище і тепер не повторяємо. На тім авдієнція закінчилась, і гетьман запросив Фомина за стіл. Пив тост за царя, як звичайно частував Фомина, після обіда провів його на двір до коня і послав провести до дому Виговського, конюшого свого, і ще трьох “дворян”, і Фомин потім у себе дома частував ще Виговського і товаришів.