Сучасне листуваннє вповні потверджує се оповіданнє участника-в дечім суб'єктивно закрашене, але в фактах і в передачі настроїв очевидно вірне. Так в цитованих “авізах з-під Камінця 29 вересня” читаємо: “Тому що здобуттє Сучави протягається, а про слабі сили Хмельницького єсть певна відомість, ми завтра рушаємо на Бар, а відти на Брацлав,-бо там має бути сильна залога. Плян не може бути инакший як тільки такий, щоб військо розложити на Україні, бо самий вже зимовий час наступивши не позволить воювати, а осінні непогоди нас розгонять; та нема так дуже і з ким, бо певного війська нема більше, як 14 тис., і ті викопавши Німцям яму, самі до неї впадуть; наші хоругви звивають і тікають” ¹³). Гулевич пише з обозу до брата 5 жовтня: “Король одержав відомість від господаря волоського, що Хмельницький орди мати не буде. А без неї не може мати значіння його союз з старим господарем, і одсіч Сучаві-що вже більш як шість тижнів пробуває в облозі, не може бути успішна; хочби прийшла, то війська зібрані під Сучавою: мультанське, угорське, волоське-з новим господарем, і нашого 5 тисяч зможуть противстати тій силі. Тому король рушив на Україну під Бар, а звідти радив наступати далі-бо сама воєнна пора. Але на другім нічлігу, коли ми були під Зеленцями, прийшли від господаря листи, що хан рушився з усею силою. Король й. м. ще з-під Камінця післав кілька під'їздів на Україну-між ними Каліновский, староста браславський був напереді з немалим відділом,-король чекав від них відомостей, чи будуть у згоді з волоськими, і 4-го вернувся Кароль Потоцкий з під'їзду сам і сотника привів, того ж дня і від п. Каліновского і з Волощини від господаря і п. Кондрацкого потвердженнє: Сефер-казі aґa йде на переді з військом, а за собою має хана, і вже Волохи що під Сучавою стали хвилюватись. Тому король, порадившися з сенаторами і з нами деким із війська, згодився з доводами, щоб вертати назад. По-перше-щоб війську дати не тільки догідні кватири, але щоб і прогодованнє могло бути добре-з такого краю, звідки лекше запровіянтуватись. По друге-аби не стратити війська свого -що його під Сучавою 5 тис., а особливо чужоземної піхоти й армати. По третє-аби союзним князям і їх (військам) додати охоти й серця до помочи на неприятеля. Бо неприятель буде вживати всіх засобів, аби розірвати наш братній союз, і маючи сили-коли вже й Орди прийшли і донські козаки-схоче пустити свої загони до середини (краю), аби нас відтягнути для охорони своєї землі. Се таки й краще було б, ніж чуже просо обганяти, але що сталось то сталось, й инакше бути не може” ¹⁴).

Нарешті ще такі обозові відомості з 9 жовтня: “Вчора дав знати господар, що 29 вересня хан з усею силою мав рушити на нас, підтримуючи козаків у їх ребелії. Через те замисли королівські-(іти) на Браслав на Україну-мусіли змінитися, і що було військо з-під Камінця поступило аж під Зеленицю, то тепер повертаємо з усею силою нашою-мабуть під Жванець, бо там і про поживу лекше промишляти, і з угорським та мунтянським військом порозуміватися-куди б неприятель не хотів іти. Бачу, що ся відомість турбує панів радних (сенаторів): що багато радять, а мало з тих рад виходить; але відомости ведуть до того, щоб ставши під Жванцем усіми силами здобувати Сучаву-бо їй уже в поміч іде Буджацька орда. Як бачу-звабила Кримську орду лакома річ: скарби (сучавські)” ¹⁵).

Приволікши тяжкі обози з барського шляху над Дністер під Жванець і розташувавшися тут, покріпили свої душі сучавським тріумфом над Тимофієвим військом. “У нас під Жванцем тоді, 15 октября, весела ґратуляція при Те Deum laudamus і які тільки могли бути в обозі урочистости. Посли від семигородського, волоського, мультанського (господаря) бажали в. кор. мил. дальших воєнних успіхів, і за одержані дарунки навзаєм одержали упоминки” (Нарратива). З приємністю також була прийнята відомість про погром своєвільного козацького рейду, вчиненого з-під Чернигова на литовську територію: приблизно одночасно з сучавською капітуляцією литовське військо побило сих наїздників під Мозирем ¹⁶).

Примітки

¹) Міхалов. c. 684.

²) Тамже ст. 688.

³) Ся промова Любомірского, очевидно, стала тоді дуже популярна, містить її збірка Міхаловского с. 673 (без імени Любомірского) і збірка Ґоліньского (з іменем), с. 652; скорочений переклад її подає Коховский с.382. Речником походу на Україну він виставляв воєводу руського Лянцкороньского-але промова вложена в його уста настільки риторична, що викликає підозріннє, чи не скомпанував її сам Коховский (с. 381-2).

⁴) Лист Любомірского до канцлєра у Міхаловского с. 676, також у Ґоліньского с. 661, Ос. 1453 с. 364 й ин., відповідь канцлєра в ркп. Осоліньских 339 ст. 32; її надрукував Шайноха, Obrazy królewiąt polskich, але Кубаля вважав її фальсифікатом: Любомірский згадував, що той лист канцлєра, який був поширений, був написаний під диктат короля і пущений між публіку замість автентичної. З новіших істориків виступ Любомірского різко осуджує, в тоні канцлєра, Равіта-Ґавроньский II с. 263.

⁵) Міхалов. с. 680.

⁶) Тамже с. 683.

⁷) Тамже c. 681, 683, 685. Доні с. 561.

⁸) Вище с. 592-3.

⁹) От як описує королівське військо в тім же листі Гулевич: “Нема з ким вести війни: чужоземний жовнір хобчи й хотів що небудь робити, то не може-бо не наївся, і в хаті давно не був: від перших днів травня волочиться полями як худоба. А наші польські шарпачі, що здерли в Короні, то у Львові пропили та на любовні забави витратили; накупили атласових жупанів, і то вже на спині від панцирів подерлося, а довгі поли повтинали, бо в непогоді забрукались як спідниці, і так тепер куці й обдерті. Воліли пропити ніж на овес для коней ховати, а тепер і напитися не мають за що-а то хлопи добрі тільки як напються. Така міліція сього року ледви аби на щось нам придалась”-Міхалов. с. 671.

¹⁰) Доні пише “під 2 жовтня”: “Листи від волоського (господаря), що прийшли сюди вчора, цілком замішали попередні постанови. Пише, що його післанці, вислані до Царгороду, переходячи Татарською країною, бачили орди, що простували до сих сторін. Вони запевняють, що хан з усею силою має сісти на коня 28 вересня. Ся звістка змушує змінити пляни”.

¹¹) Міхалов. с. 686.

¹²) Доні 8 жовтня: “Видно постійну ласку провидіння над нашим королем, бо коли б він був пішов на Бар, як задумував, попав би в явну небезпеку через дуже лихі дороги: Татари з своєю швидкістю могли б на них значно більше доказати ніж ми-обтяжені несчисленою скількістю возів, і ті що облягають Сучаву не витримали б, поки б ми барилися в дорозі”. Пор. варшавську депешу в Documente IX. І ч. 71.

¹³) Міхалов. с. 673.

¹⁴) Міхалов. с. 678-9.

¹⁵) Тамже с. 685.

¹⁶) Акты Х с. 39-40. Міхалов. ч. 274.

ПІД ЖВАНЦЕМ, ВІДОМОСТИ ПРО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ЗІБРАНІ ПОЛЯКАМИ, ВІДОМОСТИ БРАНЦІВ З ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ЖОВТНЯ, СИТУАЦІЯ В СЕРЕДИНІ ЛИСТОПАДА, НЕБЕЗПЕКА БЛЬОКАДИ ДЛЯ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА.

Мали приємність зробити свідком своїх сучавських тріумфів і московського гінця Вонифатьева, що приїхав до польського табору саме підчас сих пересувань в напрямі на Бар і назад. Вислано його в середині серпня, з царською грамотою 31 с. с. липня, що до ріжних жалів, які мали вирецитувати великі посли, додавали ще деякі біжучі урази: підстароста Нарбут прислав до вяземського воєводи листа з неправильним королівським титулом, а пограничні поміщики з Ржевської околиці скаржилися на розбійничі напади людей з-за польської границі ¹). Гонець мав віддати сю грамоту великим послам, але стрів їх, коли вони вже вертали, і післали його до королівської кватири. 10 н. с. жовтня король дав йому авдієнцію під Жванцем і прийняв царську грамоту- але уніятський епископ Суша при тім звернув увагу двору, що в сій царській грамоті теж єсть дефект: цар не назвав короля братом як годиться. Ухопилися за се, щоб прочитати нотацію цареві. Одному з королівських секретарів, Млоцкому доручено звернути увагу гінця на сю помилку: от мовляв, цар так суворо упоминаєтся за польські прописки, а його власна канцелярія допускає он які помилки. Млоцкий мав зробити сю увагу начебто від себе, а не з королівського наказу, “.бо з такими гінцями нема звичаю вести переговорів, і їх роля обмежується тим, що вони передають в королівські руки листа і одержують відповідь”; потім він мав повезти цареві офіціяльну королівську грамоту на сю ж тему ²). Гінцеві ж рішили показати тим часом польський тріумф над козаками при відправі, що була призначена на день 14 н. с. жовтня, але як з тексту звідомлення виходить, той же хорунжий Осіньский, що прийшов закликати гінця на відпускну авдієнцію, пояснив йому як се буде зроблене. “Нинішнього дня (в переддень відправи) вислано з Камінця відділ жовнірів, щоб вони тих арештантів-розбійників, що розбивали по дорогах і сидять у вязниці в Камінці, повязали і завтра повели до обозу тоді як гонець буде їхати до короля на відправу-аби він їх побачив, і як побачивши спитає, що то за люде, жовнірам велено говорити, що вони здобули Сучаву і ведуть тих козаків, що билися з Поляками і були взяті в полон у тім бою. І про Тимоша Хмельницького будуть йому говорити, що його вбито. Але і Сучави не взято, і Тиміш жив-сидить у Сучаві, а під Сучавою вхоплено всього тільки двох козаків, і вони сидять за вартою в обозі. Отже що ті жовніри завтра говоритимуть, аби гонець тому в нічім не вірив”.