Одержавши гетьманський дозвіл, вони виїхали з Чигрина 2 н. с. грудня “легким ділом”, в супроводі чигринського козака Іляша Богаченка з 15 козаками. Такий малий супровід дуже бентежив послів, по всім тім що вони наслухалися сидячи в Чигрині, про татарські разбої на дорогах, а везли з собою царських соболів на дарунки на велику як на ті часи суму-дві тисячі рублів. Вони домагалися більшого відділу козаків, але Томиленко не дав, а пообіцяв, що по дорозі в містах і містечках, кудою вони їхатимуть, до них будуть приставати козаки. Та провідник Богаченко показався дуже непевним: він став піячити дорогою, відставав від свого поїзду, лишаючись по корчмах, їхав дуже поволі і мало дбав про своє посольство і його безпечність. Доїхавши до Буків посли стали від нього добиватись, щоб він або сам зібрав більший провід, або гетьманові написав, але дістали такі небезінтересні пояснення. Богаченко, мовляв, по козаків посилав, але вони з городів не виїздять (“не збираються”-в похід), його не слухають, а декотрі за недостатками своїми і зовсім повиступали з козацтва та пристали до міщан (“въ козакахъ быть не похотЂли и почали быть въ мЂщанехъ”). Але потішив послів, що він має звістки, мовляв ідуть ззаду у військо козаки “з сторонніх городів”, і він їх почекає в Маньківці, а до гетьмана посилає двох чигринських товмачів: Васька та Мойданка, і про все з ними пише. Справді, постоявши в Маньківці два дні, Богаченко дочекався, що з ріжних містечок з'їхалося козаків чоловіка з 70, і так посли поїхали безпечніш. Та 14 н. с. грудня над'їхав козак Прохор, що був післаний від гетьмана з новими розпорядженнями в справі послів, і не заставши їx в Чигрині, з опізненнєм догонив їх в дорозі. Гетьман писав, приблизно в перших днях грудня, себто в 10-12 днів після виїзду Капусти ¹⁵), що коли посли не поїхали з Чигрина “в військо”, то нехай і не їздять; а коли поїхали вже, то відвезти їх до Умани, і там нехай чекають дальшого розпорядження. Богаченко докладно виконав сей наказ, і того ж дня відставив послів до Умани. Були вони дуже збентежені такою несподіванкою і розпитували Богаченка, яка тому могла бути причина. Той сказав в секреті: гетьман і все військо Запорізьке просять московського царя, щоб їх прийняв під свою руку; кримський цар про се довідався і говорив гетьманові, що от він за нього, гетьмана, і за все Запорізьке військо кров свою проливає, а гетьман минаючи його, хоче піддатися під руку государеву (московського царя), та й став на гетьмана гніватись. Через те гетьман велів послам не приїздити-бо в секреті від кримського царя й Татар їм ніяк не можна приїхати до війська (с. 83).

Посли знов поривались післати до гетьмана принаймні когось із своїх людей, але Богаченко на се без дозволу гетьмана не годився. Обіцяв від себе післати їх листи гетьманові-як їм далі бути, але “запився” і загаяв кілька день. І так посли застрягли в Умані на цілі 3 тижні, аж до повороту гетьмана з війни. Почували себе непевно, бо Умань город “український” (пограничний), а військових людей у нім мало: одні побиті в Сучаві, инші в війську, а до Умани приїздять Татари і Вірмени з Криму, з Очакова і з ріжних кримських городів, наймають в місті двори й крамниці для свого краму, а поблизу, милі за три-чотири й Татари кочують та приїздять до міста (с. 84-5).

Маючи аж надто вільного часу посли збирали які могли відомости. Так от записали вони і вислали до Москви наведену вище історію, як гетьман нагнівався на Лупула за його зрадливу поведінку і видав кримському ханові. Про воєнну ситуацію зібрали такі відомости від місцевої старшини: З королем війська тисяч до 60, бо не всі пішли в посполите рушеннє; а що були у короля помічні полки Волохів і Мутьян і Венгрів і стояли неподалік від Дністра, то у них Татари забрали коней і богато людей побили, і вони пішли до своїх країв. А з инших країв у короля війська нема, тільки Шведи, та й ті дуже мруть від голоду і тікають.

З кримським ханом велика орда, тисяч до 200, а з гетьманом було запорізького війська тисяч до 60 (!), тільки богато розійшлось, і гетьман тепер, щоб козаки не тікали, велів Татарам стати наоколо козацького війська: котрі козаки втечуть із війська, тих Татари граблять і побивають. Запасу в гетьманськім обозі мало, козаки їдять мясо яке лучиться, і навіть коней (с. 87).

По містах гетьман оповіщає безнастанно, щоб дуже стеріглися Татар, із худобою та збіжем перевозилися до міст, бо як Татари рушаться з війська, то будуть по містах і селах забирати людей в полон богато, і стада погонять (с. 85).

19 н. c. грудня приїхали з війська від полковника уманського Глуха козаки з листом, щоб люде перевозилися до міст, бо Татари скоро рушаться з війська, і наказний полковник Матвій Нечай велів стріляти з вістових гармат, і післав по повіті, щоб люде перевозилися швидко. А ще в листі тім було писано, що кримський хан і гетьман і полковники збираються з королем миритись-а на яких умовах замиряться, про те полковник пришле вість. Козаки ж, що той лист привезли-а виїхали з обозу 11 н. с. грудня, додали, що король просить замирення у хана і гетьмана, і готов помиритися на тім як замирено було під Збаражем, і вже хан післав на переговори до королівського обозу султана-царевича і Сефер-казі аґу, а гетьман Виговського та полковників Джалалия і Богуна, і сам хан з Ордою-100 тисяч Татар, підійшов до королівського обозу, щоб помирити короля з гетьманом (с. 86).

Примітки

¹) Акты X с. 24-5.

²) Се мабуть не вірно записано, гетьман до Дністра здається не доходив.

³) “А послала де гетманова жена къ гетману племянника его, чигиринского козака Ондрюшку провЂдать, гдЂ нынЂ гетман” (с. 47). Чий племінник сей Ондрій (нижче подано його прізвище: Проскуренко) — гетьмана чи Томиленка? Коли триматися синтактичної конструкції, то “его” належить до гетьмана, але в такій дяківській писанині можуть бути синтактичні непослідовности, тому твердо на сім стати не можна.

⁴) Так я розділяю сю фразу.

⁵) Вище с. 665, оповіданнє Степана Радивилова про смерть Тимоша (с. 53) вище с. 587.

⁶) Помилка, треба розуміти Камянець.

⁷) В ориґ. тут і далі: Зборовъ.

⁸) Іслам-Кермен-про невдоволеннє з сього приводу, див. вище с. 555.

⁹) Акты X с. 71-3; ся приписка, в ориґінальнім тексті, в иншій копії заблукала, видко, до гетьманського листу — с. 79-80 прим.

¹⁰) Сі відомости тиждень пізніш повторив Капуста, що приїздив до Чигрина 29 н. с. листопада, а поїхав від гетьмана два тижні перед тим: Гетьман під Баром. Хан стоїть далі під Зиньковим, Орда обступила короля і не пускає ніяких припасів до королівського обозу, так що королеві приходиться дуже сутужно. Чигринський козак Кирило, що поїхав від гетьмана 19 н. с. листопада, також лишив його під Баром, і знов на “завтрее” гетьман мав іти на короля- с. 76.

¹¹) Акты Х с. 74 і 151.

¹²) Вище с. 559.

¹³) Акты с. 78, примітка. Дата сеї грамоти може бути виміркована приблизно: Капуста поїхав за два тижня до 29 н. с., значить писано її коло 15 н. с. листопада.

¹⁴) “Гетьман твоєю (царскою) ласкою дуже тішився і хотів з усім військом іти від Бара на короля, а миритись з королем не буде — чекає від тебе війська”.

¹⁵) Прохор догонив послів в Цимерманівці 14 н. с. грудня, треба рахувати 8-9 днів дороги до Чигрина і ще кілька днів з Чигрина до Цимерманівки.

ОПОВІДАННЯ ЗІБРАНІ МАТВЕЕВИМ І ФОМИНИМ, ПОСОЛЬСТВО БУРЛІЯ І МУЖИЛІВСЬКОГО В МОСКВІ, ПОХІД ГЕТЬМАНА НА ПОДІЛЛЄ, ГЕТЬМАН В БАРІ, РОЗМОВА З ЯЦИНОЮ 3 (13) ЧЕРВНЯ 1653.

Одночасно йшло також листуваннє з великими послами: Бутурлиним, Алферьевим і Алмазом Івановим, що виїхавши з Москви 19 н. с. жовтня, 11 н. с. листопада прийшли до Путивля, і тут простояли майже два місяця, чекаючи ріжних додаткових річей та документів з Москви, вичікуючи повороту гетьмана з походу, а за той час, прийнятим звичаєм, збирали вісти про українські події та висилали про них звідомлення до Москви. Відкладаючи дещо з того на далі, в звязку з першими розпорядженнями царя на Україні, я спинюсь на тім у їх реляціях, що характеризують ситуацію на Україні ¹).