17 н. с. листопада посли вислали на звіди до Чигрина піддячого Старкова. Але поки він їздив, приїхали з містечка Смілого й козаки Кіндрат Війтенко та Гнат Давидів, що їх Лаврин Капуста, їдучи з Чигрина поперед великих послів, згідно з своєю обіцянкою послам лишив у Смілій, наказавши їм, щоб були послам за провідників, та налагодили все потрібне для їх подорожі; теж саме ствердив їм чигринський полковник Томиленко, одержавши від миргородського полковника відомість про те, що московські посли зближаються до української границі. Сі козаки привезли листи від Л. Капусти і від себе поінформували послів, що гетьман стоїть з військом в Барі, боїв у нього з королем не бувало, бо ні він ні хан не хочуть наближатись до королівского війська з огляду на пошість, що завелась у королівськім війську, — “опасаютца сами от морового повЂтрея”.

“А кримської Орди з 40 тисяч пішло чатою, по здобич, під Люблин. А з гетьманом тридцять козацьких полковників і богато війська, числом сказати не можна, тому що з козацьких городів до гетьманського обозу богато приходить, инші ж козаки, як їм харчів не стане, вертаються назад до козацьких місточок”. В Чернигові ж для охорони від литовського війська стоять три полковники з військом, а є чутка, що сам Радивил поїхав до короля, лишивши когось на своє місце (156).

Путивльці Дилев, Шамирин, Котельников, що були за кордоном, розповіли цікаву історію, що з Чигрина прийшов до Миргорода наказ: велів гетьман ставити в Миргороді великий дім для його дружини, і тепер з усіх містечок зігнано богато людей, приїздить по 500 підвод, перевозять з великих панських маєтків і з гетьманських дворів будинки і всяко дворове будованнє. Приїзду гетьманової дружини сподіваються на св. Миколая і збирають всякі запаси, а кажуть, що буде там мешкати сам гетьман, щоб мати спокій від Ляхів і Татар, і що Виговському також ставлять дім у Миргороді, і що гетьман тут, у Миргороді й присягу складатиме цареві, повернувшися з походу. Особливо докладно розповідав се Дилев, що був у самім Миргороді (с. 159,162,163).

Вісти прислані з Чигрина Старковим не містили в собі нічого інтересного в порівнянню з тим, що ми знаємо з реляцій Стрешнева; можна одмітити хіба балачки чигринських міщан (“жилецких людей”), що хан з гетьманом побратались, хан гетьманові “шертував на своїй вірі”, а гетьман ханові хрест цілував, щоб одному за одного стояти (с. 162).

Найбільш інтересний був приїзд кальнилького полковника “Івана Федоренка” ²) спеціяльно висланого до послів від гетьмана. Їхав він досить довго, так що хронольоґічно те що він привіз з обозу, належить сюди. Привіз він перед усім лист гетьмана, писаний під Баром, після вістей привезених Капустою. В актах посольства він заховався в “списку”, очевидно досить близькім до ориґіналу, тим не менше за краще вважаю подати його в сучасній мові — тому що все таки се не ориґінал.

“Грамоту прислану посланником нашим Лаврином Капустою від його цар. величества радісно прочитавши, зрозуміли ми, що й. ц. в. яко цар православний, неопускаючи церков восточних, нас з усім військом Запорізьким під кріпку руку приймає і милостиво жалує. За котру милостиву ласку і велике жалування ми низько, до лиця землі й. ц. в. чолом бємо і бога всемогущего пильно просимо, аби він многолітно государствовав.. А що для достаточного у всяких ділах розговору з нами й. ц. в. вашу милость до нас прислав, з того ми велико тішимося і раді б ми згідно з указом й. ц. в. з вашими милостями в усім досить учинити присягу нашу й. ц. в. виконати і все на вічні часи грамотою ствердити. Тільки ж як тепер до військ королівських і до самого короля близько прийшли сьмо, і повсякдень війська наші з королівськими б'ються (имЂют потребу), трудно нам самим зараз вертатись. Але скоро тільки бог всемогущий дасть нам, за щастєм й. ц. в., з королем розправитись, — зараз же до в. милостів прибудемо і про все розмову будемо мати. Тепер же як з нашими Запорізькими, з Кримськими, Ногайськими і всіми иншими Татарськими військами ми до короля зблизилися, то король окопався під Жванцем за Камінцем Подільським, і в таборі великий голод і нужда, богато Німців помирає, як ми про се завсіди маємо язиків. Тому рачте в. мил. до повороту нашого почекати в Переяславі, а й. ц. в. написати, щоб тепер же військо своє в нашу землю виправив — бо ми вже з усім ц. вел. під кріпку руку піддаємось. А при сім в. милостям довголітно здравствувати бажаємо і поклін наш віддаємо. Дано з табору з-під Бару 8 ноября 1653 р. Милостям вашим всього добра жичливий приятель і слуга Б. Хмельницький гетьман з військом Запорізьким”.

Приписка на осібнім листку більш інтересна ніж сам лист: “Раді би сьмо зараз і тут з милостьми вашими видится, і присягу нашу виконали б, де буде воля в. мил., — але що тут всі війська татарські, і сам хан кримський з ними разом, — котрий тому з'єднанню нашому з православієм неприятелем єсть, — трудно зараз то вчинити. Бо скоро б Татари то побачили, зараз би від нас відступили, і змовивши ся з королем, як неприятелі з усіх сторін на нас би воювали Тому треба в тім тихо поступати, а бог всемогучий нам свідком, що щирими слугами й. цар. вел. піддаємось і скоро тільки тут з королем покінчемо, виконаємо присягу на знак щирої нашої служби” (с. 167).

Устно полковник дав такі пояснення: Король стоїть від Кімінця півтори милі під Жванцем і там окопався. Гетьман стоїть не доходячи до короля в 8 милях, а хан від гетьмана в 5 милях, а від короля в 3 милях (віддалення не вірні, значно менші від дійсних). З гетьманом 40 тис. війска, з ханом Орди 60 тис. Король з окопів з-часта посилає до хана, щоб він від гетьмана відстав, а дістане за те великі гроші. Але хан того відмовляється, сповідає то гетьманові і від нього відстати не хоче. А кримські люде всі дороги королеві заступили, і ніяких запасів до його обозу не пускають.

А перед заговінами за три неділі (в перших днях листопада н.с.) вийшов з королівського обозу пан Хшонстовский підстароста камінецький, а з ним війська було тисяч з шість, і Татари з козаками їх побили, і взяли того підстаросту з 4 тисячами в полон, а втікло їx може з 20 чоловіка; сам оповідач був також у тім бою. Того підстаросту привели до гетьмана, і він тепер там прикований до гармати, а весь инший полон гетьман віддав Татарам. На допиті підстароста розповів гетьманові: Король в обозі так говорив сенаторам і всій раді: "Як вам перед сим гетьман Хмельницький казав, щоб ви з ним договорились, так ви тоді запишавшися в небо дивились, на зорях лічили і ніякої згоди за пихою своєю не вчинили; а тепер я вже знаю, що мені у вас паном не бути: бути над усіма вами государем цареві Олексієві. Привели ви мене сюди і засадили, тепер робіть як знаєте”. Але що на то відповіли королеві сенатори, оповідач того не знає. Запасів у короля в таборі тільки до св. Миколая, більш не буде. Похвалявся король з своєї пихи, що буде зимувати у Київі, а не допустив його Біг і до Бару (с. 165-6, 169).

Свою місію полковник пояснив так: гетьман велів йому відпровадити послів до Переяслава; він поїде тепер з Путивля назад, лишивши з послами своїх двох козаків, і приготовить послам на дорозі від Путивля до Переяслава запаси й підводи. Як тільки Бутурлин через полишених козаків повідомить його, що вони рушили з Путивля до Переяслава, так зараз гетман рушить з війська до Переяслава також. А хрест буде цілувати цареві або в Київі, у св. Софії або в Печерськім манастирі, — або в Переяславі. Коли ж не сподобає видати війско, щоб їхати до Бутурлина, то зробить замиреннє з королем до весни, аби чимсь вимовитись і приїхати до Бутурлина, щоб поцілувати хрест государеві; хан з Ордою (в такім разі) теж підуть до дому. І так говорив полковник перед Бутурлиним з товаришами: “Скажу вам під присягою: коли гетьман захоче, то й кримский хан буде під государевою високою рукою”. Про Радивила казав, що він литовське військо розпустив і виїхав до своїх маєтностей, а королеві (на козаків) не помагає. Бутурлин з товаришами запросили полковника з сином і козаками до себе на обід, дали дарунки йому самому й його синові і з тим відправили, щоб він їхав, лишивши з ними двох своїх козаків (с. 169-170).