А на запитаннє послів, чому ж хан пішов на польські городи після замирення, козак пояснив: “Як хан і гетьман мирилися з королем, хан за свої витрати домагався від короля заплати — або щоб дав йому взяти ясир з кількох городів. Король казав йому, щоб узяв собі в заплату полон з козацьких городів, але хан відказав, що він гетьманові в тім присяг, що козацьких городів він не руйнуватиме, і що Татари в загонах, бувши в війську, взяли козацького полону, він той полон вернув гетьманові. Тоді король позволив ханові взяти полон з 12 польських міст, і на те він і пішов у польські городи” ²⁰).

Донські козаки, що були в козацькім таборі “з початку і до відходу, послані від війська в Петрівку, чоловіка з двадцять”, так оповідали: “Кримський хан з королем помирився, король дав йому в заставі трьох панів — а на чім саме — того вони не чули, тільки чули, що хан випоминав королеві, що він поніс великі трати, і король дозволив йому брати ясир. Хан для ясиру пішов по селах, і до гетьмана присилав, щоб ішов з ним для охорони, або щоб прислав оден-два полки. Але гетьман того відмовив і почувши про царських послів, присланих щоб прийняти присягу, спішно пішов із обозу. З королем же ніяких зносин не мав і ніякого договору не зложив” ²¹).

Примітки

¹) Акты ЮЗР. X с. 241-2.

²) Видано в Архиві ЮЗР. III. IV с. 777.

³) Вар 200.

⁴) Я взяв в ломані дужки доповненне ширшого варіянта.

⁵) Від сього місця почавши і до кінця в тексті Бутурлина зведено до короткого закінчення: “Бо як тільки ми відступили від Гусятина, хан захотів, щоб ми пішли з ним до Польщі-городів добувати. Ми ж бачучи, що не добре, не пішли, а вернулися до своїх городів, а хан знову посилав за нами своїх післанців; Кирій-аґу і Мустаф-аґу: чому ми їx не послухали і відмовились? За те вони й тепер на нас гніваються, і ми від хана не маємо ніяких відомостей”. Акты Ю.З.Р. X c. 241.

⁶) прижатца, помилка?

⁷) усовЂтовали есмя.

⁸) что ныне пойдем,-се “ныне” мб. мы не.

⁹) Так я се розумію, але можна зрозуміти й так: “хоч (ви) не схотіли йти війною” (на короля).

¹⁰) Можна й так розуміти: за приязнь будемо відповідати приязню. 11) З сих слів видно, що сю реляцію писано зараз по повороті з походу, але після нового року ст. ст., як показує вище подана згадка про грудень як попередній рік.

¹²) Треба б було: з-під Бару.

¹³) Се я перевів на першу особу.

¹⁴) “А гетмана де они и полковниковъ замириваютъ просто”-с. 114.

¹⁵) “Да король же де велЂлъ крымскому царю и ОрдЂ около Львова и на ЗалЂсью въ своихъ городЂхъ имать полонъ въ селахъ и въ деревняхъ, кромЂ городовъ”--с. 114.

¹⁶) Акты Ю. 3. Р. X с. 111-4.

¹⁷) Перекрутив дяк замісць: маршалка.

¹⁸) Тамже с. 127-8.

¹⁹) Акты Ю. 3. Р. Х с. 202.

²⁰) Акты X с. 89-90.

²¹) Акты X с. 250.

ПОГОЛОСКИ ПРО ПОГРОМ УКР. ВІЙСЬКА, ТЯЖКЕ СТАНОВИЩЕ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА (КІНЕЦЬ ЛИСТОПАДУ), РОЗКЛАД ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА, ПЕРСПЕКТИВА БЛЬОКАДИ, СЕФЕР-КАЗІ ДАЄ ПРИТОКУ ДО ПЕРЕГОВОРІВ.

Погляньмо тепер, як описувались і освітлювались сі події з польської сторони. Перед усім небезінтересно, що в критичний мент, коли польському війську заглядала в вічі певна загибіль, припадком чи навмисно, “для покріплення духу” пішли між польську суспільність якраз самі оптимістичні вісти про відступ козацького війська, погром козацького війська, капітуляцію козацького війська, і т. д. Спочатку пішли чутки про ту раду, що Хмельницький з ханом мали відбути в середині листопаду. Мовляв, дебатувалося там, чи воювати далі, чи скінчити кампанію, пустивши Татар в загони, а козацькому війську вертати додому, з огляду на його недостатні сили ¹). За тим пішли більш катеґоричні відомости, що Татари пішли загонами в Польщу, а Хмельницький втік на Україну, і король післав комонника, щоб заступив йому дорогу на переправах ²). Далі вісти про великий погром козацько-татарського війська, і смерть самого Хмельницького. Подробиці сеї фантастичної події доштуковувалися, як кому подобалось, але найголовніше-розгром неприятеля прийнято було за безсумнівний факт, і покотилися по Польщі Те Deum lаudаmus'и, як говорилось, і всякі святочні відправи. Голіньский так записує се (подаю з деякими скороченнями): “8 грудня в день понеділковий, на свято Непорочного Зачаття найсвят. Діви, стався бій з неприятелем, на котрого король й. м. вжив такої стратеґеми. Удаючи ніби хоче він трактатами покінчити війну, аби ні з одної ні з другої сторони не було кровопролиття, він ніби то давав згоду козакам і Татарам на їх найнесправедливіші вимоги, а сам що инше собі замишляв. Татари, не вдоволяючись тим що їм поступлено відразу, хотіли ще більше виторгувати і домагались неможливого: затриманих упоминків, кількох міліонів викупу і навіть грошей за п. краківського й. инших, що повтікали з Криму. Король займав їх переговорами, приваблюючи під свій обоз, і ті не поміркувавши приступили під обоз з великою силою, дуфаючи на свою великість, що їх настрашаться. Але то їм не помогло, бо наші кварцяні того пильнували, і скоро тільки побачили догідний час, сміливо вдарили на них; трохи ланових прийшло в поміч, а там й инщі-побачивши, що нашим щастить, спільно з ними так сильно стали битись, що побито Татар і козаків до 60 тисяч. Наших згинуло 4 тис., кілька старост-красноставський, винницький, червоногродський, а про калуського невідомо, де дівся. Хан був в страху, найбільшого гетьмана його Сефер-казі аґу вбито, немало визначних Татар забрано (в полон), инших побито. Король хоче використати сю побіду, дану від Бога за причиною Найсв. Діви, і післав 18 тис. вибраного комонника, аби не дати Татарам скупитись.

“Тих 6 тис. козаків, що їм під Сучавою дароване життє, вдячно за то віддали (в тім бою): вивели короля з небезпечних місць, де він стояв, на ліпші місця; козаки вдарили (на ті попередні позиції) і не знайшовши його там, попали в біду, бо наші приготовившися вдарили на них, і там то мали вбити того Сефер-казі аґу. Пишуть також, що відібрали наші від козаків не мало великих (burzących) гармат, що козаки були забрали під Пилявцями і Батогом. Тріумфовано і дякувано Богові в Люблині, бо відомости писані зі Львова і з Волощини згоджувалися в тім”, і т. д. (с. 665).

Инший кореспондент оповідав такі подробиці про битву, де поляг Хмельницький: Сучавські козаки-про котрих оповідали байки, що вони пристали до Хмельницького, з доручення короля запевнили неприятеля, що військо королівське несправне, і так намовили його йти на короля-що певно матимуть побіду над Ляхами, аби тільки вивабили їх на бій. Се й взяв на себе хан, а Поляки, знаючи про се від сучавських козаків, стояли в порядку. Козацьке військо з Ордою також справно наступало. “Але як зближилися, насамперед наші задали їм з гармат такий сильний удар, що козаки не витримали й першого наступу нашого, почали мішатись, а наші в повалку почали їх класти; тут між ними й самого Хмельницького, окрутно вбито. По сім і Татари кинулись тікати, а король пішов з ними погонею. Мало що їх уратувалося, бо п. Маховский в кільканадцять сот ще перше ніж король пустився за втікачами і на кільканадцять миль окрив поле татарським трупом, а потім і король й. м. прийшов у поміч. А сучавські козаки-було їx 4 тисячі, підчас битви з Хмельницьким зайшли йому в тил і давши гасло нашим, мужно і сердечно вдарили на Хмельницького), так що неприятель не міг утікти” ³).

“Але ж то брехні!” “Прикро відмінилися сі авізи”-записує про них збирач-сучасник Якуб Міхаловский. Дійсно, поки сі вісти ходили туди й сюди під дзвін процесій і молебнів, польський табор переживав хвилі тяжкої депресії, супроти безсумнівних фактів глибокого обходу польського війська татарськими і козацькими силами. Спочатку показався під Гусятином татарський під'їзд, далі головні татарські сили, а загони з'явилися під Підгайиями, Поморянами, Теребовлею, Золочевим, навіть Борщовим і Снятином, грозячи повною бльокадою польському таборові, що тим часом переживав процес глибокого розкладу, порожнів і вимирав у своїй бездіяльности.